Відмінності між версіями «Шельма»
(Створена сторінка: '''Шельма, -ми, '''''об. ''1) Бранное: шельма. К. ЧР. 396. Шевч. 136. ''Стоїть шельма розлучниця, з милим...) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Шельма, -ми, '''''об. ''1) Бранное: шельма. К. ЧР. 396. Шевч. 136. ''Стоїть шельма розлучниця, з милим обнялася. ''Чуб. V. 185. 2) = '''Кадина. '''(Стрижевск.). | '''Шельма, -ми, '''''об. ''1) Бранное: шельма. К. ЧР. 396. Шевч. 136. ''Стоїть шельма розлучниця, з милим обнялася. ''Чуб. V. 185. 2) = '''Кадина. '''(Стрижевск.). | ||
[[Категорія:Ше]] | [[Категорія:Ше]] | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
| + | '''ШЕ́ЛЬМА''', и, чол. і жін., розм. | ||
| + | |||
| + | 1. Хитра й спритна в своїх учинках людина. ''Запорожець зареготав. — Ще й питає! А яка б же шельма, опріч Кирила Тура, пробралась до тебе через три сторожі?'' (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 188); ''Поглядав дід Пилип, любувався шельмою-їздовим, усміхався'' (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 153); ''— Ці шельми Антоній Грекович та Йосип Рутський точать зуби на всі київські церкви'' (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 302). | ||
| + | |||
| + | 2. Уживається як лайливе слово. ''«Га, — крикнув [пан], — шельмо, так ти робиш!» На мене шнуром замахнувсь'' (Іван Франко, XIII, 1954, 109); ''— Як тебе звать? Йваном! Брешеш. А я знаю, що ти Кручок. Мене не обдуриш, я тебе бачу у шельма!'' (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 200). | ||
| + | |||
| + | ==Іноземні словники== | ||
| + | ===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru Словари и энциклопедии на Академике]=== | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Шельма.png|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Шельма2.png|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube| x7pc1yzi_kw}} | ||
Версія за 15:17, 4 листопада 2021
Шельма, -ми, об. 1) Бранное: шельма. К. ЧР. 396. Шевч. 136. Стоїть шельма розлучниця, з милим обнялася. Чуб. V. 185. 2) = Кадина. (Стрижевск.).
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ШЕ́ЛЬМА, и, чол. і жін., розм.
1. Хитра й спритна в своїх учинках людина. Запорожець зареготав. — Ще й питає! А яка б же шельма, опріч Кирила Тура, пробралась до тебе через три сторожі? (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 188); Поглядав дід Пилип, любувався шельмою-їздовим, усміхався (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 153); — Ці шельми Антоній Грекович та Йосип Рутський точать зуби на всі київські церкви (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 302).
2. Уживається як лайливе слово. «Га, — крикнув [пан], — шельмо, так ти робиш!» На мене шнуром замахнувсь (Іван Франко, XIII, 1954, 109); — Як тебе звать? Йваном! Брешеш. А я знаю, що ти Кручок. Мене не обдуриш, я тебе бачу у шельма! (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 200).
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
Ілюстрації
|
|
