Відмінності між версіями «Поезія»

Поточна версія на 23:47, 29 жовтня 2021

Поезія, -зії, ж. Пое́зія (грец. ποίησις — «творчість» від ποιέω — «роблю», «творю») — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи знаково-символічною (евокативною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту. Термін вживається у багатьох значеннях. Поезія зазвичай протиставляється прозі. Часто поезія поєднується з іншими видами мистецтва, тоді виникають проміжні жанри на кшталт поетичного епосу, поетичної драми, поезії в прозі.

1999 року ухвалою 30-ї сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії, який відзначається щороку (починаючи з 2000) 21 березня.1) Поэзія. (Квітка) постеріг і переняв поезію щоденної сільської мови, як Шевченко поезію народньої пісні. К. (Хата. X.). Народня поезія. К. (Хата. X.). 2) Стихотвореніе. Въ этомъ значеніи имѣетъ мн. ч.: Поезиї Ю. Г. Федьковича (Колом. 1867). Въ этомъ значеніи ум. поезійка. Желех. Иногда и въ ед. ч. въ знач. стихотворенія, поэтическія произведенія. Огненная поезія Шевченка. К. Оп. 119. Упала мені в руки поезія якогось пана Щоголева. Зрадів я, її прочитавши... Не багато тих пісень, да чистий же мед, а не перга словесна. К. Хата 2.

Інші словники

1. тільки одн. Словесна художня творчість; мистецтво художнього відображення дійсності в словесних образах. Поезія, мистецтво для Пушкіна були перш за все засобом служіння народові (Вісник АН, 5, 1949, 32).

2. Твори, написані віршами, ритмізованою мовою; протилежне проза. В радянській літературі перших років її розвитку взагалі переважає поезія над прозою, а в самій поезії — лірика над епосом (Рад. літ-во, 1, 1958, 121); // Сукупність віршованих творів якого-небудь народу, епохи, суспільної групи і т. ін. Ще задовго до виникнення писемності східнослов’янські племена створили велику та різноманітну усну поезію, джерелом якої була праця (Іст. укр. літ., І, 1954, 27); П. Тичина — краса і гордість нової української поезії (Еллан, II, 1958, 77); // Художня творчість якого-небудь поета, групи поетів з точки зору її особливостей, характерних ознак. Поезія Шевченка глибоко емоційна (Мовозн., VII, 1949, 38); Сповнена нестримної сили, активності, протесту, поезія Лермонтова завжди була близька революційній молоді Росії (Літ. газ., 26.VІІ 1951, 3).

3. Окремий твір, написаний ритмізованою мовою; вірш. В поезіях і поемах Шевченка втілено невичерпні можливості українського художнього слова (Укр. літ. критика.., 1959, 59); — Захочу спочити, то спочивок знаходю [знаходжу] собі в тім, що втішаюся.. музикою, або сам пишу поезії (Крим., А. Лаговський, 1905, 174); Є така поезія Верлена, Де поет себе питає сам У гіркому каятті: — Шалений! Що зробив ти із своїм життям? (Рильський, III, 1961, 316).

4. перен. Що-небудь прекрасне, величне, піднесене, що глибоко впливає на почуття, уяву. Я ніби чую, як над цими велетнями витає дух Байрона, Гете, Руссо, Вольтера, цих велетнів людського духа, котрі топтали стежки на цих горах своїми ногами, дивились на них, надихались в цих дивних горах духом поезії (Н.-Лев., II, 1956, 399); Людина не живе без поезії, особливо без поезії праці, якій присвячує усе своє життя (Мист., 3, 1967, 27); Поезія танцю; // Взагалі що-небудь таке, що хвилює, діє на уяву. Вона черпала сили у тій покорі, знаходила в ній терпку насолоду, високу поезію (Коцюб., І, 1955, 331); Тоню захоплює оця таємничість, оця.. поезія таємничості, в яку вони поринають (Гончар, Тронка,1963, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 764.

Багатозначність терміна

Розмежування словесної творчості на прозову й поетичну запропонував Аристотель. Він протиставляв простий і метризований різновиди письма. У поетиках Давнього Риму це розмежування було поглиблене: віршова мова (лат. versa oratio) протиставлялася простій мові (лат. prosa oratio). До віршової мови зараховували епос, лірику і драму. До простої — оповідну, ораторську мову та філософську прозу.

Термін поезія позначає насамперед мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією «аристократизму духу», або, як пише Ліна Костенко:

Поезія — це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні поезія — ритмічно організоване мовлення, що постало на основі конкретно-історичної версифікаційної системи і є відмінним від прози.

Подеколи цим поняттям означають віршовані твори певного автора, нації чи епохи.

Вживається воно і в переносному значенні як чарівність, привабливість. Так можна вести мову про «поезію певного моменту», про «поетичну натуру», «поетичний фільм», маючи на увазі, що явище чи предмет, названий поетичним, виходить за рамки буденності й чинить певний вплив, що нагадує вплив поетичного тексту.

У певних контекстах поезія може виступати синонімом загалом всієї художньої літератури.

За Юрієм Ковалівим смислове навантаження терміна поезія конкретніше, видове у порівнянні з родовим терміном «лірика». Вони дуже близькі між собою, але не тотожні. В історії письменства траплялося, коли літературні роди — епос, драма, а не тільки лірика — містили в собі як віршовані, так і прозові твори. Так, епос на ранніх етапах розвитку літератури найчастіше був віршованим (античні епопеї, середньовічні пісні про героїчні подвиги, києво-руські билини, українські думи та ін.), так само драматичні твори Вільяма Шекспіра, Лесі Українки, Івана Кочерги та ін. мали іноді віршовану форму.

Особливість поетичної мови

На думку літературознавця Юрія Коваліва, поезія зазвичай спирається на ірраціональність світосприйняття, відрізняючись таким чином від логічних структур, потребує певної недомовленості (пор. Герметизм (поезія)). Проте надмір недомовленості, на думку Едгара По (Філософія творчості), може завдати поезії шкоди. Натомість для прози характерний виразний логічний компонент, що посилює раціональність прозового наративу й орієнтується здебільшого на прояснену однозначність вислову. Поетична мова схильна до мальовничості, колористики, наближаючись у цьому до малярства. Найближчим мистецтвом до поезії вважається музика. Сама метрика була спершу складовою музичної теорії й не належала до поетики, тоді як зараз деякі терміни з теорії музики й поезії є спільними.

Поезія проявляє свою мистецьку автономію, витворюючи «другу реальність», пов'язану з довколишнім світом багатьма асоціативними каналами. Тому спроби одностороннього узалежнення її від зовнішньої дійсності, перетворення на засіб маніпулювання позаестетичних систем (політики, ідеології, релігії тощо) призводять до дискредитації сутності цього мистецтва. Оперта, як правило, на ірраціональні принципи світобачення, поезія відмінна від логічних структур. Цим вона різниться від прози з її виразним логічним компонентом, котрий посилює частку раціональних ознак у романі чи повісті.

Ілюстрації