Відмінності між версіями «Іносе»
(→Значення в сучасних словниках) |
|||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
''ГАРА́ЗД'' част. (уживається для вираження згоди); ''ДО́БРЕ, ЗГО́ДА'', ''СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ]'' заст., у знач. вставн. сл. ''НЕХАЙ, ТАК І БУТИ'' ; ''СЛА́ВНО'' розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ''ХАЙ (НЕХА́Й)'' [УЖЕ́] ТАК, ''ХАЙ'' розм., ''НЕХА́Й'' розм., ''НЕХ'' діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський). | ''ГАРА́ЗД'' част. (уживається для вираження згоди); ''ДО́БРЕ, ЗГО́ДА'', ''СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ]'' заст., у знач. вставн. сл. ''НЕХАЙ, ТАК І БУТИ'' ; ''СЛА́ВНО'' розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ''ХАЙ (НЕХА́Й)'' [УЖЕ́] ТАК, ''ХАЙ'' розм., ''НЕХА́Й'' розм., ''НЕХ'' діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський). | ||
| + | ==Етимологія та вживання== | ||
| + | |||
| + | У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині ''східноукраїнський'' прислівник ''іносе'' «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити ''простомовність'' персонажів: | ||
| + | • Роман: Да іносе. (Василь Гоголь) | ||
| + | • «Іноси! сількісь! як мовляла», — Юноні Юпітер сказав. (Іван Котляревський) | ||
| + | • «Іносе, дми собі!» — так Сонечко сказало. (Євген Гребінка) | ||
| + | • — Іносе, — мовив далі Латка... (Юрій Липа) | ||
| + | • — Іносе, — промовив Крига якось убік і ніби потемнів на тварі. (Спиридон Черкасенко) | ||
| + | |||
| + | Іносе, іноси, інось утворилося в результаті злиття прислівника ''іно'' «тільки, як тільки» та займенника ''се'' заст. «це». Основа ''іно'' теж вийшла з ужитку, залишивши сліди в стверджувальній частці ''айно'' «так» (у закарпатських говорах: ''а + іно + [се]''), залишки в діалектних ''інот, ізинот'' тощо. Таким чином сліди простежуються в найвіддаленіших українських діалектах. | ||
==Інтернет-джерела== | ==Інтернет-джерела== | ||
Версія за 14:41, 27 жовтня 2021
Зміст
Словник Грінченка
Іно́се, іно́сь, част. ствердж., діал. Согласенъ, ладно, хорошо, пусть такъ; разумѣется. «Чи ти підеш на улицю? – Іносе.»
Значення в сучасних словниках
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ІНОСЕ, ІНОСЬ, присл., заст., діал. Хай так; згоден. — І носе, дми собі, — так Сонечко сказало, І вітер шпарко полетів (Євген Гребінка, I, 1957, 60).
Словник синонімів
ГАРА́ЗД част. (уживається для вираження згоди); ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ] заст., у знач. вставн. сл. НЕХАЙ, ТАК І БУТИ ; СЛА́ВНО розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ХАЙ (НЕХА́Й) [УЖЕ́] ТАК, ХАЙ розм., НЕХА́Й розм., НЕХ діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський).
Етимологія та вживання
У літературних творах інколи можна натрапити на застарілий нині східноукраїнський прислівник іносе «хай так, гаразд, згоден, зрозуміло». Його вживали переважно з метою підкреслити простомовність персонажів:
• Роман: Да іносе. (Василь Гоголь) • «Іноси! сількісь! як мовляла», — Юноні Юпітер сказав. (Іван Котляревський) • «Іносе, дми собі!» — так Сонечко сказало. (Євген Гребінка) • — Іносе, — мовив далі Латка... (Юрій Липа) • — Іносе, — промовив Крига якось убік і ніби потемнів на тварі. (Спиридон Черкасенко)
Іносе, іноси, інось утворилося в результаті злиття прислівника іно «тільки, як тільки» та займенника се заст. «це». Основа іно теж вийшла з ужитку, залишивши сліди в стверджувальній частці айно «так» (у закарпатських говорах: а + іно + [се]), залишки в діалектних інот, ізинот тощо. Таким чином сліди простежуються в найвіддаленіших українських діалектах.
