Відмінності між версіями «Іносе»
(→Словник Грінченка) |
(→Значення в сучасних словниках) |
||
| Рядок 7: | Рядок 7: | ||
==Значення в сучасних словниках== | ==Значення в сучасних словниках== | ||
| − | === | + | ===[http://sum.in.ua/s/inose Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)]=== |
''ГАРА́ЗД'' част. (уживається для вираження згоди), ''ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́'' розм.,СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ] заст., '''''ІНО́СЕ[ІНО́СИ]''''' заст.;''СЛА́ВНО'' розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ''ХАЙ (НЕХА́Й)'' [УЖЕ́] ТАК, ''ХАЙ''розм.,''НЕХА́Й'' розм.,''НЕХ'' діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); [Функе:] Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); - Федір Іванович, вип’ємо! - крикнув Власов. - Іде! (Панас Мирний); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); - Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. - Іноси! - Низ сказав (І. Котляревський); - Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! - От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський) | ''ГАРА́ЗД'' част. (уживається для вираження згоди), ''ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́'' розм.,СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ] заст., '''''ІНО́СЕ[ІНО́СИ]''''' заст.;''СЛА́ВНО'' розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ''ХАЙ (НЕХА́Й)'' [УЖЕ́] ТАК, ''ХАЙ''розм.,''НЕХА́Й'' розм.,''НЕХ'' діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); [Функе:] Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); - Федір Іванович, вип’ємо! - крикнув Власов. - Іде! (Панас Мирний); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); - Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. - Іноси! - Низ сказав (І. Котляревський); - Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! - От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський) | ||
Версія за 14:03, 27 жовтня 2021
Зміст
Словник Грінченка
Іно́се, іно́сь, част. ствердж., діал. Согласенъ, ладно, хорошо, пусть такъ; разумѣется. «Чи ти підеш на улицю? – Іносе.»
Значення в сучасних словниках
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ГАРА́ЗД част. (уживається для вираження згоди), ДО́БРЕ, ЗГО́ДА, ІДЕ́ розм.,СІ́ЛЬКІСЬ[СІ́ЛЬКОСЬ] заст., ІНО́СЕ[ІНО́СИ] заст.;СЛА́ВНО розм. (з відтінком схвалення висловленого, запропонованого); ХАЙ (НЕХА́Й) [УЖЕ́] ТАК, ХАЙрозм.,НЕХА́Й розм.,НЕХ діал. (після роздумів або під тиском обставин, доказів тощо). Христя прохала батька привезти з міста гостинця.. - Гаразд, добре! - сміється гірко Пилип (Панас Мирний); Ну, добре, - сказала Килина, сповнюючись холодною й твердою рішучістю. - Хай так... хай... (Є. Гуцало); [Функе:] Ну, добре, згода! Я згоден на цей шлюб (І. Кочерга); - Федір Іванович, вип’ємо! - крикнув Власов. - Іде! (Панас Мирний); - От, кажу, мене й посадили. - Ну, сількісь, - каже [чоловік], - я тебе навчу, що робить, щоб швидше випустили (О. Стороженко); - Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Лети повинність ісправлять. - Іноси! - Низ сказав (І. Котляревський); - Я ще змалку таку охоту маю до грамоти, що Господи! - От і славно!.. Приходь щовечора до мене, будемо вчитись (М. Коцюбинський); Нехай, коли будете мати охоту послухати, оповім при стрічі (М. Коцюбинський)
Академічний тлумачний словник(1970-1980)
ІНОСЕ, ІНОСЬ, присл., заст., діал. Хай так; згоден. — І носе, дми собі, — так Сонечко сказало, І вітер шпарко полетів (Євген Гребінка, I, 1957, 60);
