Відмінності між версіями «Альт»
(→Ілюстрації) |
|||
(не показані 6 проміжних версій 2 учасників) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Альт, -та́''', ''м.'' Альтъ (голосъ). Желех. | '''Альт, -та́''', ''м.'' Альтъ (голосъ). Желех. | ||
+ | |||
+ | '''Альт''' (від італ. alto — високий) — багатозначний термін. | ||
+ | |||
+ | 1) Низький жіночий або дитячий співочий голос. Діапазон від а (ля малої октави) до е2 (мі другої октави). Спочатку так називався голос, який був вище тенора, що виконував головну мелодію: cantus formus, інакше фальцетто (саме такий голос мав Г. Сковорода). Пізніше термін альт позначає низький голос у жінок і хлопчиків. | ||
+ | |||
+ | 2) Смичковий інструмент з родини скрипок (іт. viola). Стрій струн — c, g, d1, a1 (до, соль малої октави; ре, ля першої октави) — на квінту нижче строю скрипок. Діапазон від c (до малої октави) до e3 (мі третьої октави), нотується в альтовому та скрипковому ключах. Входить до складу симфонічного оркестру та камерних ансамблів, застосовується і як сольний інструмент. | ||
+ | |||
+ | Альт є одним із перших смичкових інструментів, які існують дотепер. Він був відомим уже на межі 16–17 століть та мав ту само форму, що й сучасний. Походить від віоли да браччо (італ. Viola da braccio), або віоли для руки. Конструкція сучасного альта майже не відрізняється від скрипкової, за винятком розмірів. У альта немає поділу за розмірами, як у скрипки, розмір альта вимірюється міліметрами. Існують альти від 350-ти мм (це менше цілої скрипки) до 425 мм. Вибір розміру інструменту залежить від довжини рук виконавця. | ||
+ | В Україні альт з’явився наприкінці 19 ст. | ||
+ | Твори для альта писали Й.С. Бах, В.А. Моцарт, Н. Паганіні, Д. Шостакович, А. Шнітке, серед українських композиторів Б. Лятошинський, Є. Станкович, М. Скорик, Г. Гаврелець та ін. | ||
+ | |||
+ | 3) Альт, альтгорн — мідний духовий інструмент сімейства саксгорнів Діапазон альта — від A до b1 (ля великої октави — сі-бемоль першої). Через досить тьмяний і невиразний звук сфера застосування альта обмежується духовими оркестрами, де він виконує, як правило, середні голоси. | ||
+ | |||
+ | 4) Різновид деяких оркестрових інструментів (домра-альт, кларнет-альт, тромбон-альт та ін.). | ||
+ | |||
+ | 5) Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують низькі жіночі (меццо-сопрано, контральто) або дитячі голоси. | ||
+ | |||
+ | ===Історія виникнення=== | ||
+ | |||
+ | Як і більша частина скрипкових інструментів, альтвиник в 15-16 століттях. Радянський музичний теоретик Струве думав, що він і став родоначальником всього струнно-смичкового сімейства і першим увійшов до складу оркестрів у 2-й половині 16 століття. В цей час провідне місце серед мелодійних голосів займали високі віоли. Альт же був близький до цього інструменту за своїм звучанням і розміром, це і стало однією з головних причин того, що він увійшов в оркестр в ролі середнього голосу, гармонійно злившись з більш високими. Так альт став таким собі містком між згасаючої славою сімейства віола та появою скрипкових інструментів. | ||
+ | |||
+ | Отже, альт довгий час залишався на позиціїсупідрядне голосу в оркестрі. Це стало причиною того, що музиканти також проявляли до інструменту зневага. Спеціально грати на альті не вчилися, а в оркестрі в альтисти йшли скрипалі-невдахи, які не могли толком грати ні на те, ні на іншому інструменті. Це тільки посилювало ситуацію, підтверджувало скептичне і поблажливе думку композиторів про альті. | ||
+ | |||
+ | Однак всі ці образи були абсолютнонезаслуженими. Інструмент мав дуже великими можливостями, був потрібний тільки людина, яка змогла б їх розглядати і не побоявся представити на суд публіки. Ним став Етьєн Меюля (1763-1817), який написав оперу Uthal, в якій основна і найвища струнна партія була віддана альтам. | ||
+ | У 1834 році великий шанувальник і цінительнедооціненого інструменту Ектор Берліоз створив цілу симфонію під назвою «Гарольд в Італії», в якій головна партія дісталася альтам. Згідно з легендою, Берліоз розраховував, що на прем'єрі її зіграє Паганіні, однак смерть музиканта цьому перешкодила. | ||
[[Категорія:Ал]] | [[Категорія:Ал]] | ||
Рядок 15: | Рядок 40: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:381px-Bratsche.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:381px-Bratsche.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:412px-Violin-Viola.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:412px-Violin-Viola.jpg|x140px]] | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:800px-Althorn,_Baryton_och_Euphonium.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:529143.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
+ | {{#ev:youtube|TXtHsBnYGJM}} | ||
+ | {{#ev:youtube|PLZ4qWgxyIbRGuf96g8HipdoD-_5eCvBfm}} | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
+ | Культурологія - Матвєєва Л.Л. | ||
+ | Культурологія - Безвершук Ж.О. | ||
+ | Історія світової культури - Левчук Л. Т. | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
− | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут суспільства]] |
+ | [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%82_%28%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81%29 Вікіпедія (голос)] | ||
+ | [http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%82_%28%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%29 Вікіпедія (інструмент)] |
Поточна версія на 15:34, 11 червня 2021
Альт, -та́, м. Альтъ (голосъ). Желех.
Альт (від італ. alto — високий) — багатозначний термін.
1) Низький жіночий або дитячий співочий голос. Діапазон від а (ля малої октави) до е2 (мі другої октави). Спочатку так називався голос, який був вище тенора, що виконував головну мелодію: cantus formus, інакше фальцетто (саме такий голос мав Г. Сковорода). Пізніше термін альт позначає низький голос у жінок і хлопчиків.
2) Смичковий інструмент з родини скрипок (іт. viola). Стрій струн — c, g, d1, a1 (до, соль малої октави; ре, ля першої октави) — на квінту нижче строю скрипок. Діапазон від c (до малої октави) до e3 (мі третьої октави), нотується в альтовому та скрипковому ключах. Входить до складу симфонічного оркестру та камерних ансамблів, застосовується і як сольний інструмент.
Альт є одним із перших смичкових інструментів, які існують дотепер. Він був відомим уже на межі 16–17 століть та мав ту само форму, що й сучасний. Походить від віоли да браччо (італ. Viola da braccio), або віоли для руки. Конструкція сучасного альта майже не відрізняється від скрипкової, за винятком розмірів. У альта немає поділу за розмірами, як у скрипки, розмір альта вимірюється міліметрами. Існують альти від 350-ти мм (це менше цілої скрипки) до 425 мм. Вибір розміру інструменту залежить від довжини рук виконавця. В Україні альт з’явився наприкінці 19 ст. Твори для альта писали Й.С. Бах, В.А. Моцарт, Н. Паганіні, Д. Шостакович, А. Шнітке, серед українських композиторів Б. Лятошинський, Є. Станкович, М. Скорик, Г. Гаврелець та ін.
3) Альт, альтгорн — мідний духовий інструмент сімейства саксгорнів Діапазон альта — від A до b1 (ля великої октави — сі-бемоль першої). Через досить тьмяний і невиразний звук сфера застосування альта обмежується духовими оркестрами, де він виконує, як правило, середні голоси.
4) Різновид деяких оркестрових інструментів (домра-альт, кларнет-альт, тромбон-альт та ін.).
5) Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують низькі жіночі (меццо-сопрано, контральто) або дитячі голоси.
Зміст
Історія виникнення
Як і більша частина скрипкових інструментів, альтвиник в 15-16 століттях. Радянський музичний теоретик Струве думав, що він і став родоначальником всього струнно-смичкового сімейства і першим увійшов до складу оркестрів у 2-й половині 16 століття. В цей час провідне місце серед мелодійних голосів займали високі віоли. Альт же був близький до цього інструменту за своїм звучанням і розміром, це і стало однією з головних причин того, що він увійшов в оркестр в ролі середнього голосу, гармонійно злившись з більш високими. Так альт став таким собі містком між згасаючої славою сімейства віола та появою скрипкових інструментів.
Отже, альт довгий час залишався на позиціїсупідрядне голосу в оркестрі. Це стало причиною того, що музиканти також проявляли до інструменту зневага. Спеціально грати на альті не вчилися, а в оркестрі в альтисти йшли скрипалі-невдахи, які не могли толком грати ні на те, ні на іншому інструменті. Це тільки посилювало ситуацію, підтверджувало скептичне і поблажливе думку композиторів про альті.
Однак всі ці образи були абсолютнонезаслуженими. Інструмент мав дуже великими можливостями, був потрібний тільки людина, яка змогла б їх розглядати і не побоявся представити на суд публіки. Ним став Етьєн Меюля (1763-1817), який написав оперу Uthal, в якій основна і найвища струнна партія була віддана альтам. У 1834 році великий шанувальник і цінительнедооціненого інструменту Ектор Берліоз створив цілу симфонію під назвою «Гарольд в Італії», в якій головна партія дісталася альтам. Згідно з легендою, Берліоз розраховував, що на прем'єрі її зіграє Паганіні, однак смерть музиканта цьому перешкодила.
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках 1) Альт(голос) — також контра́льто (італ. contralto) — низький жіночий вокальний голос. Найбільш характерний та виразний регістр — грудний та частково середній — від g до a1. Верхній регістр — до f2. 2) Альт (музичний інструмент) (італ. Viola) — струнно-смичковий музичний інструмент. Має 4 струни, що ладяться по квінтах — (c, g, d1,a1), тобто на квінту нижче ніж у скрипки. Походить від віоли. 3) Альт (музичний інструмент) — мідний духовий музичний інструмент сімейства саксгорнів. Діапазон альта — від A до b1 (ля великої октави — сі-бемоль першої). Через досить тьмяний і невиразний звук сфера застосування альта обмежується духовими оркестрами, де він виконує, як правило, середні голоси.
Ілюстрації
Медіа
Див. також
Джерела та література
Культурологія - Матвєєва Л.Л. Культурологія - Безвершук Ж.О. Історія світової культури - Левчук Л. Т.