Відмінності між версіями «Руненце»
(→Див. також) |
(→Джерела та література) |
||
| Рядок 30: | Рядок 30: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
1. Руно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. | 1. Руно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980. | ||
| + | |||
| + | 2. Золоте руно // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 509 | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
Поточна версія на 09:28, 7 червня 2021
Руненце, -ця, с. Ум. отъ руно.
Зміст
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РУНО 1, а, сер. Густа і довга вовна з овець, яка не розпадається на окремі пасма, а становить одне ціле. — А хіба ж не радується душа, коли острижеш барана, а на ньому руно!.. Таке руно, що розкинеш і — на весь сарай! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 148); Лискуче руно славно в'яжеться, не розсипається (Костянтин Гордієнко, Вірність, 1943, 69); * Образно. Туман розвіявся, як дим, тільки де-не-де останні його волохаті руна танули в бузкових ущелинах (Олесь Донченко, III, 1956, 504); * У порівняннях. Шерсть на тій собаці як руно (Словник Грінченка); // Вовна, настрижена з однієї вівці. Тільки він один щодня здіймав панові п'ятдесят — шістдесят тонких рун (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 48); // Овеча шкура з вовною. Свіжого віття накидав, овечим накрив його руном. Сів на цім місці тоді і улюблений син Одіссеїв (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 274); * У порівняннях. Не встрелив велета господь своїм ясним перуном, він тільки сном його накрив, немов м'якеньким руном (Леся Українка, I, 1951, 459); // перен. Густе, пишне волосся. — Здорові! — привітався він, скидаючи.. шапку та показуючи ціле руно посивілого волосся на голові (Панас Мирний, III, 1954, 12). Золоте руно: а) в старогрецькій міфології — золота бараняча шкура. Фантастичні оповідання про населення Причорномор'я збереглися в деяких грецьких легендах про золоте руно, про мандрівки Одіссея тощо (Історія СРСР, I, 1956, 17); б) те, що має найвищу якість, є найціннішим. Отари [овечок] — золоте руно степовиків — блукають по всьому примор'ю (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 316).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1. Руно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
2. Золоте руно // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 2, кн. 4 : Літери Ж — Й. — С. 509
