Відмінності між версіями «Козак»

Версія за 23:47, 21 грудня 2020

«Словарь української мови»

Козак, -ка, м. 1) Казакъ, воинъ, рыцарь. Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні. АД. II. 107. То велю я вам междо собою козака на гетьманство обірати, буде междо вами гетьманувати, вам козацькі порядки давати. АД. II. 120. О милий Боже України, не дай пропасти на чужині в неволі вольним козакам! Шевч. 58. 2) Какъ идеалъ рыцаря, прекраснаго въ нравственномъ и физическомъ смыслѣ, слово козак прилагается въ народной поэзіи ко всякому молодому человѣку. Ой ти, козаче, ти хрещатий барвінку! Мет. 87. Під тією калиною стоїть козак з дівчиною. Мет. 79. 3) — чорноморський. Казакъ Кубанскаго казачьяго войска 4) Членъ вольнаго сословія казаковъ въ Черниговск. и Полтавск. губ. МВ. 5) Танецъ. Парубки... розганяли дівчат як полохливих лебедів і починали козака. Левиц. І. 15. 6) Названіе красиваго, но хитраго вола. КС. 1898. VII. 46. Ум. Козаченько, козачок, козуря. Зібрав Тарас козаченьків поради, прохати. Шевч. Буде тобі, моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила. Мет. 72. 'Козаченькубарвіночку! Мет. 8. Ув. Козарлюга, козачище. Васюринський козарлюга все п’є та гуляє. ЗОЮР. І. 322. Козарлюга дуже ручий, жвавий. Мкр. Н. 30. Славного війська козачище. Нп. Первий запорожець був здоровенний козарлюга. К. ЧР.

Сучасні словники

Коза́к, -ка, м.(на) -ку, р.мн. -ів.

Тлумачення:

Коза́к - 1. На Україні в XV—XVIII ст. — вільна людина з кріпосних селян або міської бідноти, що втекла на південні землі України й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини. У мою хатину Прийшли [сотники, отамани й гетьмани], сіли коло мене І про Україну Розмовляють, розказують, Як Січ будовали [будували], Як козаки на байдаках Пороги минали (Тарас Шевченко, I, 1963, 74); 2. У дореволюційній Росії з XVIII ст. — представник військового стану, уродженець військових областей (Кубанської, Оренбурзької, війська Донського та ін.), який був зобов'язаний служити в армії за пільгове користування землею. У Харкові.. написав [Я. Г. Кухаренко] драму «Чорноморський побить, в котрій зобразив життя та звичаї кубанських козаків межи 1794-1796 роками (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 49); 3. Уродженець колишніх військових областей. Комбат Петров, донський козак і весельчак, і його комісар.. загинули в самій гущавині бою (Олександр Довженко, I, 1958, 208).4. Парубок, юнак взагалі. — В тебе, козаче, такі дивні карі очі, яких я ще зроду не бачила (Нечуй-Левицький, III, 1956, 291); 5. розм. Відважний, завзятий, хоробрий чоловік; молодець. Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак (Іван Котляревський, I, 1952, 65); 6. Те саме, що козачок 3. Я під тренькіт домашньої музики витанцьовувала козака, метелиці... (Гнат Хоткевич, I, 1966, 64);

В історЗ часів Древньої  Русі на прикордонні півдня жили люди, яких називали по-різному: уходники, бродники, козаки, тощо. Йшли вони на Низ, щоб «ніхто голову не гриз». В степу вони полювали на дикого звіра, рибалили, збирали мед диких бджіл. Час ішов і їх ставало все більше і більше, вони об’єднувалися, укріплюючись на місцях стоянок,переважно на височинах над річками, які з двох – трьох боків оточені водою. Багато дослідників пов’язує цих відчайдухів збродами на річках, виводячи від цього і одну з їхніх назв – бровники. Історичні джерела, які збереглися до нашого часу дають нам пізнати смисл слова «козак» і у словнику половецької мови з 1303 року подається значення – вартовий, вояк. В кількох словниках турецької мови «козак» означав розбійника,незалежну людину, волоцюгу. Року 1492 татарський хан скаржився великому князеві Олександрові на киян та черкасців, що напали на татарський корабель під Тягинею. На це князь відповів, що він наказав «потрусити» козаків. Року 1499 в грамоті м. Києву згадується козаків… Цікаву і тісно зв’язану із Запорожжям подає версію виникнення козацтва краєзнавець  Володимир Миколайович  Шовкун: слов’яни, повертаючись з сільгоспробіт,чи ще звідкись, бачили пусті розорені татарами та іншими кочівниками села, вони недовго думаючи збиралися навздогін,аби відбити силою ясир, не рідко їм це вдавалося, але часто грабіжники встигали переправлятися на лівий берег Дніпра і зникали з виду. Дійшовши до порогів Дніпра слов’янин, навіть переправившись на лівий берег вже не міг вільно орієнтуватися  в неозорому степу, втрачав впевненість в успіху погоні, а відтак лишалися біля броду, знайшовши найзручніше місце для стоянки, бо вдома їх чекала пустка. Поступово кількість цих людей збільшувалася, чому сприяли їхні успішні дії по відбиванню здобичі та ясиру у кочівників, а також вдалі напади останніх на слов’ян теж призводили до поповнення рядів низовиків. З плином часу козаки стають господарями південних степів низу Дніпра, вони добре знають місцевість та військове ремесло. Замирення з козаками стає запорукою успіху для різноплемінних торгових людей, а згодом і для військових формувань сусідніх держав

Взято з сайту Україна - це ми! https://we.org.ua/history/kozak-vedychnyj-voyin-ukrayinskogo-stepu/ичній літературі існує чимало версій походження слова «козак». Один із польських дослідників виводив це найменування від легендарного ватажка, що в давні часи успішно боровся з тата�рами. Звали його буцімто Козак. Інший, теж польський учений, пояснював походження цього слова від «коза». Були версії, згідно з якими козаки — не українці, а нащадки відомих у часи Київської Русі войовничих племен хазарів. Турецькою мовою слово «козак» означає волоцюга, забіяка, розбійник. Очевидно, саме звідти воно й прийшло в Україну. Певно, не самі придумали собі наймення за�хисники нашого краю, а одержали його від ворога. І воно тут при�жилося, зовсім утративши негативний відтінок. Бо козак в Україні став синонімом лицарської доблесті й благородства.

• Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 209.

Орфографічний словник української мови: козак - іменник чоловічого роду.

Фонетичний запис: [Коза́к].

Морфологічний запис: козак-□.

Словотворення: козак - козаченько.

Українсько-російський словник: Каза́к.

Фразеологічний словник української мови: 1. вискочити (висунутися) як козак з маку - недоречно; 2.ві́льний коза́к - парубок, неодружений чоловік. Григорій майже з презирством дивиться на кожну дівчину. Він уважає себе вільним козаком (М. Стельмах).

Етимологічний словник: слово козак уперше зафіксовано в Кодекс Куманікус (лат. Codex Cumanicus, латинсько-половецько-перський словник) у 1303 р. На половецькій мові означало "сторожа", "караул".

Словник синонімів: запорожець, січовик, низовик, компанієць, юнак, парубок, юнак, легінь, орел, зух.

Це цікаво знати!

Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорізьку старовину. "Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі",– оповідав колись столітній запорожець Микола Корж. Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, – оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили козаки собі за особливу козацьку славу і честь.
Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали "Пугу! пугу! пугу!" Господар вигляне у віконце і відповість: "Пугу! пугу!" Тоді гість відзивається; "Козак з лугу!", а господар: "Повішайте там, де й наші коні", – тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати.
Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж...
Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово "чайка" походить від тюркського "чаік-чаік", що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 м завдовжки й 3-5 м завширшки. На кожному сідало кілька десятків веслярів, і, розсікаючи воду, чайка летіла, мов на крилах. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим спорядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. При попутному вітрі на чайці напиналося вітрило. Бували випадки, що козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися з самісінького дна моря.

Медіа

Ілюстрації

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка https://youtu.be/yDa2XzZcny4 і сучасність|підрозділ=Інститут суспільства}}

Автори статті: Мельник І., Байрамли С.