Відмінності між версіями «Кецка»

Версія за 17:47, 21 листопада 2020

Кецка, -ки, ж. = Кицка. На місці, з якого вирізав кецку, закопує хрест так завеликий, аби застав вирізану кецку. Шух. І. 213.

Кецка - спідниця; давніше: суконка багатих.

Сучасні словники

Кецка, або спідни́ця — один з найпопулярніших видів жіночого одягу. Вона є нижньою частиною різних видів жіночого вбрання. Спідниця може бути як окремим, самостійним виробом, так і частиною сукні, костюма, пальто.

Спідниця є видом одягу, який має конструктивні лінії талії та стегон. У частини спідниць опорною лінією є лінія талії. У виробах, де лінія талії занижена та зміщена на стегнах, опорною лінією слугує пояс на стегнах. Тенденція зміщення лінії талії на лінію стегон зберігається й у сучасних силуетах одягу.

За формою сучасні спідниці дуже різні, однак усі їх можна виокремити в п'ять основних груп: прямі звужені спідниці, спідниці запаски; спідниці злегка розширені у формі трапеції (із клинців); спідниці широкі призбирані; спідниці у складку; спідниці кльош.

Історія одягу

Перші спідниці створювались не лише з тканини або шкури тварин, але й з підручних засобів. Давні шумери носили каунакес — одяг з довгошерстого хутра, який вдягали як чоловіки, так і жінки. В Стародавньому Єгипті спідниця була найпопулярнішим предметом гардеробу. Спідниця-фартух схенті складалася зі смужки білої тканини, обгорнутої навколо стегон і закріпленої на талії шнурком.

У XV—XVI ст. крій жіночого одягу принципово змінився. Замість цільнокроєних суконь з'явилися самостійні спідниці та ліфи. Тоді ж в Європі спідниця перетворилася на виключно жіночий одяг.

Мода на спідниці характеризується появою шлейфу, який використовувався у придворному одязі. Однак католицька церква засудила носіння спідниць з подовженим подолом і оголосила шлейф «диявольським хвостом». На початку XVI ст. шлейф вийшов із середньовічної моди і став лише доповненням до парадних туалетів.

В епоху Ренесансу законодавицею моди стала Іспанія. Аристократки почали носити багатоярусні спідниці, які надавали пишності за рахунок нижніх спідниць, що складалися зі спеціальних каркасів з обручами, в які жінки буквально «входили», щоб їх надягнути. Такий каркас пристібався до корсету, і носити його було нелегко: спідниці «вердугос» мали чималу вагу, внаслідок чого дами вдягали зверху ще одну спідницю, яка повторювала контури нижньої. Ці спідниці прикрашалися парчою, стрічками та дорогоцінними каменями. Представниці бідних станів носили м'які спідниці в складку за модою XV ст.

Нову моду охоче перейняли у Франції та Італії, однак там зуміли полегшити конструкцію. Було змінено силует вердугос, який став конусоподібним і суттєво розширеним до низу. Поверх цього конусу вдягалася спеціальна спідниця «котт», а на неї — особлива сукня з розбіжним подолом, яка дозволяла демонструвати спідниці. Для округлості в області стегон використовувались спеціальні ватні подушки. Іноді їх набивали кінським волоссям, яке обтяжувало наряд.

В Англії того періоду з'явилися фарзингейли — плоскі і дуже широкі каркаси без передньої частини. Поверх спідниці часто розташовувалась складчаста баска. Силует, отриманий при використанні фарзингейлу, суттєво спотворював пропорції фігури.

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання