Відмінності між версіями «Псьоглавець»

Версія за 18:26, 16 листопада 2020

Псьоглавець, -вця, м. Человѣкъ съ собачьей головой. То були псьоглавці, люде з песьсіми головами. ЕЗ. V. 202. См. Песиголовець.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 341.

ПЕСИ́ГОЛОВЕЦЬ, вця, ч.

1. заст. Казкова людиноподібна істота з одним оком у лобі, що поїдає людей; циклоп. Колись на світі було так, що багато було, кажуть, людоїдів, або песиголовців. У їх не так, як у нас двоє очей, а в їх було одно здорове-здорове, більше ніж у вола, і то серед лоба (Сл. Гр.); На другий день голосила по селу чутка, що прошлої [минулої] ночі якісь страшидла, в білих сорочках, у чорних бородах, з косами, як крючками, з одним оком у лобі, як у песиголовців, убрались до голови в хатину (Мирний, II, 1954, 189).

2. зневажл., лайл. Про людину, що втратила свої кращі риси і людську подобу; недолюдок, виродок. Часом стара бабуся, сидячи в запічку та прядучи грубу вовну, почне розповідати дрібним унукам про давню давнину, про напади монголів-песиголовців (Фр., VI, 1951, 8); [Пріська:] Бач, який песиголовець, чим хотів матір напоїти! Може, хотів якомога швидше на той світ спровадити? (Вас., III, 1960, 87); Його боялись, перед ним запобігали, з ним шукали знайомства, його ж і кляли, як останнього песиголовця (Добр., Ол. солдатики, 1961, 23).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 148

Песиголовець, вця, м. Сказочный человѣкъ съ однимъ глазомъ во лбу, поѣдающій людей. Піймали його песиголовці (тії, що людей їдять), годують на сало. Рудч. Ск. І. 71. Колись на світі було так, що багато було, кажуть, людоїдів або песиголовців. У їх не так, як у нас двоє очей, а в їх було одно здорове-здорове, більше у вола, і то серед лоба. Грин. І. 1 — 2. Бранное слово. Ном. № 4801.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 445-446.

песи́головець — казкова людино­подібна істота з одним оком у ло­бі («здоровим-здоровим, більшим, ніж у вола, і то серед лоба»), що поїдає людей; циклоп; песиголов­ці захоплюють у полон людей, від­годовують на сало, а потім сма­жать і поїдають; знають, де закопа­ні скарби, розуміють, що трави го­ворять і знаються на їхніх медичних властивостях; уживається як лайливе слово. Піймали його песиголовці (ті, що людей їдять, годують на сало) (казка).

Вікіпедія

Песиголовці (бесиголовці, сироїди) або кінокефáли (грец. κῠνοκέφᾰλοι) — різновид міфічних і легендарних людей-велетнів химерної зовнішності, що поєднували людське тіло й собачу голову, що й спричинило їхню назву. Також вирізнялися нечуваною жорстокістю і, немов вампіри, пили кров своїх ворогів.

Кінокефали

КІНОКЕФАЛИ, -ів, мн. Міфічні істоти з тулубами людей і головами собак; їхні зображення були характерні для міфології та мистецтва Стародавнього Єгипту, а також мали місце у середньовічному мистецтві Західної Європи і Київської Русі.

Описи та повір'я в українському народі

За народними повір'ями, вони виглядали оброслою, як ведмідь, людиною «з їдним боком і з їдним оком» посеред чола, інколи з одним рогом. За іншими варіантами, песиголовці-велети мають одну ногу, одну руку та одне око. Пересуваються вельми швидко, чіпляючись один за одного. Трапляються перекази й про велетів-людоїдів жіночої статі (одноока баба-людоїдка).

У Середньовіччі віра в песиголовців набула в Європі значного поширення, зокрема й через часті навали берсерків, яких часом ототожнювали з вовкулаками. В Україну ці уявлення проникли почерез апокрифи, що породили цілу серію оповідань про Адамових дітей. Створенню повір'їв про велетнів-людоїдів сприяло й поширення в давнину серед письменної людності окремих епізодів «Олександраїди» (боротьба Александра Македонського з песиголовцями) ба навіть «Одіссеї» (перебування Одіссея на острові однооких циклопів). Закріпленню віри в людоїдів із песячими головами сприяли також церковне малярство й іконопис.

Згідно з одними переказами, песиголовці ловили людей, саджали в глибокі ями, відгодовували, а відтак їли. Володимир Супруненко описує це так: «Їжі для полонених не шкодували, годували їх пряниками, горіхами, цукерками. Періодично обмацували свої жертви. Якщо через шкуру прощупувались маслаки, то продовжували посилено годувати солодощами. Перевіряли ще й таким способом. Відрізали мізинець і дивилися: якщо текла кров, значить, жиру малувато; якщо крові не було, людей заколювали, різали й їли».

У зафіксованих в Україні сюжетах про песиголовців переважає мотив зловорожого ставлення їх до людей (нападають на останніх і поїдають). В основу переказів про песиголовців лягли уявлення про чужоземні ворожі народи (живуть песиголовці-велетні, за переказами, десь у Туреччині чи то на краю землі). Тобто фактично ці повір'я — трансформовані в народному фольклорі міфи та пам'ять про навали чужинців.

Відомі собакоголові персонажі

• Анубіс — давньоєгипетський зооморфний бог.
• Святі Ахракас і Аугані — двоє святих з собачою головою, що описані в житії коптського святого Меркурія Абу-Сефейна, якому вони вірно служили та всюди супроводжували, також їх зображення намальоване на іконі XVIII століття у Коптському музеї[5].
• Святий Христофор — християнський святий, який за однією із версій, мав собакоголову зовнішність.

Словоформи слова

Псьоглавець - іменник, чоловічий рід, істота, однина і множина

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Песиголовці в українскій міфології

Чарівні істоти з правдавніх українських міфів

ПЕСИГОЛОВЕЦЬ: БОЖЕСТВО ЧИ БЕЗЖАЛЬНИЙ УБИВЦЯ?

Джерела та література

Песиголовець Вікіпедія Песиголовці

Зовнішні посилання