Відмінності між версіями «Дячок»
(Створена сторінка: '''Дячок, -чка, '''''м. ''Дьячокъ. ''А ти, дячку учений, над школами вибраний, скажи мені, дячку, щ...) |
|||
| (не показано 2 проміжні версії 2 учасників) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дячок, -чка, '''''м. ''Дьячокъ. ''А ти, дячку учений, над школами вибраний, скажи мені, дячку, що то єсть їден? ''Чуб. V. 1080. | '''Дячок, -чка, '''''м. ''Дьячокъ. ''А ти, дячку учений, над школами вибраний, скажи мені, дячку, що то єсть їден? ''Чуб. V. 1080. | ||
[[Категорія:Дя]] | [[Категорія:Дя]] | ||
| + | |||
| + | ==Значення== | ||
| + | '''Дяк (рос. дьячок, англ. cantor)''' | ||
| + | |||
| + | 1. особа з причету, паламар чи пономар (рос. причетник — «прислужник»), їх ще називають «псаломщиками»[1]. З історії Української Православної Церкви — це світські люди. | ||
| + | |||
| + | 2. У Київській Русі — переписувач князівської канцелярії, писар. Дяк і диякон — відмінні поняття. | ||
| + | |||
| + | '''Псало́мщик''' — офіційна російська назва (від 1885 року) дяка Православної Церкви в Росії. В українській мові цей термін спочатку не прищепився і не вживався в українських православних юрисдикціях за кордоном. Перед відокремленням Церкви від держави в Росії псаломщики звичайно вели метричні книги. | ||
| + | ==Історія дяківства== | ||
| + | У княжу добу дяки входили до категорії «церковних людей», підлягали т. зв. церковним судам і спочатку утримувалися на кошти церковної громади. Становище дяка визначало місцеве звичаєве право, залежно від єпархії, і навіть парафії, причому дяк був у більшій мірі залежним від громади, ніж священик. Дяки переважно користувалися частиною (раніше третиною, а здебільшого — меншою частиною, за місцевим звичаєм) церковної землі — і третиною інших звичаєвих прибутків від церковної громади та мешкали в церковному будинку. Подекуди дяки отримували натурою або грошима від родини т. зв. «роківщину». Здібніших із дяків іноді висвячували в диякони і священики. Це явище було досить поширене в час, коли підупала духовна освіта. У 18 ст. таких священиків називали в Галичині «дячками». Подекуди, в основному на Центральних і Східних землях, становище дяків займали особи, які перервали освіту в духовних школах, та вихованці братських шкіл. | ||
| + | |||
| + | ==Практична діяльність дяків== | ||
| + | Окрема частина діяльності давніх дяків — навчання грамоти: уже з 11 століття вчили початкової освіти дітей багатших батьків приватно або усіх при церкві. У 16-17 століттях в Україні були широко відомі мандрівні дяки-учителі, які залишали Київську Академію чи інші колегії, — та за умовлену нагороду вчили дітей священиків, козацької старшини чи міщан. Їх жартома називали «пиворізами». Перепис 1782 року в Росії припинив інституцію мандрівних дяків: їх прикріплено до певного місця, в якому могли виконувати церковні пісні. У парафіяльних школах до кінця 19 століття вчили переважно дяки-учителі. До їх обов'язків входили церковний спів і читання, керування церковним хором, супровід священика під час виконання душпастирських обов'язків. Інколи дякам надано привілей носити стихар під час церковного служіння (у католиків це вже не практикується). Дяків-учителів у 14-18 ст. ще й називали «дидаскалами». | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Ядк3.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дяк2.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Дяк13.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Дя]] | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2019 року]] | ||
Поточна версія на 19:00, 2 грудня 2019
Дячок, -чка, м. Дьячокъ. А ти, дячку учений, над школами вибраний, скажи мені, дячку, що то єсть їден? Чуб. V. 1080.
Значення
Дяк (рос. дьячок, англ. cantor)
1. особа з причету, паламар чи пономар (рос. причетник — «прислужник»), їх ще називають «псаломщиками»[1]. З історії Української Православної Церкви — це світські люди.
2. У Київській Русі — переписувач князівської канцелярії, писар. Дяк і диякон — відмінні поняття.
Псало́мщик — офіційна російська назва (від 1885 року) дяка Православної Церкви в Росії. В українській мові цей термін спочатку не прищепився і не вживався в українських православних юрисдикціях за кордоном. Перед відокремленням Церкви від держави в Росії псаломщики звичайно вели метричні книги.
Історія дяківства
У княжу добу дяки входили до категорії «церковних людей», підлягали т. зв. церковним судам і спочатку утримувалися на кошти церковної громади. Становище дяка визначало місцеве звичаєве право, залежно від єпархії, і навіть парафії, причому дяк був у більшій мірі залежним від громади, ніж священик. Дяки переважно користувалися частиною (раніше третиною, а здебільшого — меншою частиною, за місцевим звичаєм) церковної землі — і третиною інших звичаєвих прибутків від церковної громади та мешкали в церковному будинку. Подекуди дяки отримували натурою або грошима від родини т. зв. «роківщину». Здібніших із дяків іноді висвячували в диякони і священики. Це явище було досить поширене в час, коли підупала духовна освіта. У 18 ст. таких священиків називали в Галичині «дячками». Подекуди, в основному на Центральних і Східних землях, становище дяків займали особи, які перервали освіту в духовних школах, та вихованці братських шкіл.
Практична діяльність дяків
Окрема частина діяльності давніх дяків — навчання грамоти: уже з 11 століття вчили початкової освіти дітей багатших батьків приватно або усіх при церкві. У 16-17 століттях в Україні були широко відомі мандрівні дяки-учителі, які залишали Київську Академію чи інші колегії, — та за умовлену нагороду вчили дітей священиків, козацької старшини чи міщан. Їх жартома називали «пиворізами». Перепис 1782 року в Росії припинив інституцію мандрівних дяків: їх прикріплено до певного місця, в якому могли виконувати церковні пісні. У парафіяльних школах до кінця 19 століття вчили переважно дяки-учителі. До їх обов'язків входили церковний спів і читання, керування церковним хором, супровід священика під час виконання душпастирських обов'язків. Інколи дякам надано привілей носити стихар під час церковного служіння (у католиків це вже не практикується). Дяків-учителів у 14-18 ст. ще й називали «дидаскалами».
Ілюстрації
|
|
|
