Відмінності між версіями «Сужений»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
Рядок 14: | Рядок 14: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sudgeniy2.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sudgeniy.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Sudgeniy1.jpg|x140px]] |
− | + | ||
|} | |} | ||
Версія за 11:15, 1 грудня 2019
Сужений, -ного, м. Суженый. Суженому дівка. Ном. № 4922.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках Те саме що СУ́ДЖЕНИЙ [1] , а, е.
1. Дієпр. пас. теп. і мин. ч. до судити. Найнеймовірніші чутки гасали по селах та хуторах: німці.. палять хліба в Грунському районі, вирубують ліси, щоб не заводилися партизани: ті, що були розкуркулені та суджені за Радянської влади, тікають із тюрем (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 300); — В моїй долі є страшенне, безщасне непорозуміння, яке оплутало моє життя, зламало суджений мені талан (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 87); Того, що суджене, боятися не треба (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 312); // суджено, безос. присудк. сл. Микита — це був теж коновод з їх товариства. Його піймано, суджено (Борис Грінченко, II, 1963, 278); [Жірондист:] Кожний в світі може тільки жити або вмирати, третього ж — нічого не суджено на сьому світі людям (Леся Українка, II, 1951, 179).
2. у знач. ім. суджений, ного, чол.; суджена, ної, жін., розм. Призначений (призначена) долею; наречений (наречена). [Маруся:] Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть (Марко Кропивницький, I, 1958, 94); Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 35); — Мамко, я збираюся шукати мою суджену. — Не йди, синку, нікуди. Ти можеш і тут оженитися (Три золоті слова, 1968, 107).