Відмінності між версіями «Оскаржувати»
(→Сучасні словники) |
|||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | + | ||
+ | '''ОСКА́РЖУВАТИ''', ую, уєш, недок., ОСКА́РЖИТИ, жу, жиш, док., перех. | ||
+ | |||
+ | 1.Офіційно подавати скаргу у вищу інстанцію, протестуючи проти якого-небудь рішення, чиїх-небудь дій і т. ін. Мединський, очевидно.., примирився з вироком і не бажає його оскаржувати (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 75); — Ви ж до Москви збиралися, оскаржувати ваше звільнення з голодностепського будівництва погрожували (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 343); Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити до комісії по трудових спорах (Радянська Україна, 15.I 1967, 4). | ||
+ | |||
+ | 2.Заст. Обвинувачувати. [Сімон:] Я оскаржую.. Євгенія Грушку... (Іван Франко, IX, 1952, 8); — Він тоді оскаржить вас за зганьблення його чесного ймення (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 68). | ||
+ | |||
+ | 3.'''СКАРЖИТИСЯ''', жуся, жишся, недок., на кого- що і без додатка, із спол. сл. 1. Висловлювати незадоволення чим-небудь; нарікати на неприємності, біль, горе і т. ін.; ремствувати. Молода дружина Кармелева.. не скаржиться нікому, що в неї там на серці й на душі (Вовчок, І, 1955, 355); Йому, одному йому одкривала вона серце... Вона скаржилась йому на своє життя, безбарвне, бліде (Коцюб., І, 1955, 332); Мати скаржилась на батька. Зовсім зледащів той (Горд., II, 1959, 323); Хлопець усе скаржиться, що мерзне (Хотк., І, 1966, 167); Прокинувшись уранці, він скаржився на біль у голові, на нудоту (Шиян, Баланда, 1957, 49); Воронцов ніколи не скаржився, а йому скаржилися всі, і він сам це вважав цілком нормальним (Гончар, III, 1959, 20); * Образно. Шурхотіли камінці під колесами авто, мотор стогнав і скаржився на важку дорогу (Жур., Вечір.., 1958, 275). | ||
+ | |||
+ | 4.Скаржитися на долю - висловлювати невдоволення своїм життям, обставинами, що склалися, і т. ін. Нащо от хазяйка - у добрі та в достатках - а й та скаржиться на свою долю, нарікає на неї... (Мирний, III, 1954, 116); Сміюсь я, жартую, співаю, Не скаржусь на долю зовсім І б'ю по розірваних струнах На серці моїм (Олесь, Вибр., 1958, 97); Скаржитися на здоров'я - мати погане самопочуття, почувати себе хворим. Люба мамочко!.. Коли я которий [який] день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров'я (Л. Укр., V, 1956, 238); - На здоров'я, молодий чоловіче, не скаржусь, - відсік Левко Іванович (Гончар, Тронка, 1963, 275). | ||
+ | |||
+ | 5.Подавати скаргу (у 2 знач.) куди-небудь на когось; оскаржувати. Почтмейстер [поштмейстер] роздер конверт і конфіскував ті нещасні .. вирізки.. Звісно, я зажадав протоколу і буду скаржитися (Коцюб., III, 1956, 250); Йонька.., крутнувшись на місці, гайнув полтавським шляхом прямо в Зіньків - скаржитися в райвиконком (Тют., Вир, 1964, 92). | ||
+ | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" |
Версія за 01:36, 17 листопада 2019
Оскаржувати, -жую, -єш, сов. в. оскаржити, -жу, -жиш, гл. Обвинять, обвинить, пожаловаться на кого.
Зміст
Сучасні словники
ОСКА́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ОСКА́РЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1.Офіційно подавати скаргу у вищу інстанцію, протестуючи проти якого-небудь рішення, чиїх-небудь дій і т. ін. Мединський, очевидно.., примирився з вироком і не бажає його оскаржувати (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 75); — Ви ж до Москви збиралися, оскаржувати ваше звільнення з голодностепського будівництва погрожували (Іван Ле, Міжгір'я, 1953, 343); Кожне дисциплінарне стягнення робітник або службовець може оскаржити до комісії по трудових спорах (Радянська Україна, 15.I 1967, 4).
2.Заст. Обвинувачувати. [Сімон:] Я оскаржую.. Євгенія Грушку... (Іван Франко, IX, 1952, 8); — Він тоді оскаржить вас за зганьблення його чесного ймення (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 68).
3.СКАРЖИТИСЯ, жуся, жишся, недок., на кого- що і без додатка, із спол. сл. 1. Висловлювати незадоволення чим-небудь; нарікати на неприємності, біль, горе і т. ін.; ремствувати. Молода дружина Кармелева.. не скаржиться нікому, що в неї там на серці й на душі (Вовчок, І, 1955, 355); Йому, одному йому одкривала вона серце... Вона скаржилась йому на своє життя, безбарвне, бліде (Коцюб., І, 1955, 332); Мати скаржилась на батька. Зовсім зледащів той (Горд., II, 1959, 323); Хлопець усе скаржиться, що мерзне (Хотк., І, 1966, 167); Прокинувшись уранці, він скаржився на біль у голові, на нудоту (Шиян, Баланда, 1957, 49); Воронцов ніколи не скаржився, а йому скаржилися всі, і він сам це вважав цілком нормальним (Гончар, III, 1959, 20); * Образно. Шурхотіли камінці під колесами авто, мотор стогнав і скаржився на важку дорогу (Жур., Вечір.., 1958, 275).
4.Скаржитися на долю - висловлювати невдоволення своїм життям, обставинами, що склалися, і т. ін. Нащо от хазяйка - у добрі та в достатках - а й та скаржиться на свою долю, нарікає на неї... (Мирний, III, 1954, 116); Сміюсь я, жартую, співаю, Не скаржусь на долю зовсім І б'ю по розірваних струнах На серці моїм (Олесь, Вибр., 1958, 97); Скаржитися на здоров'я - мати погане самопочуття, почувати себе хворим. Люба мамочко!.. Коли я которий [який] день поводжуся як слід, то не можу скаржитись на здоров'я (Л. Укр., V, 1956, 238); - На здоров'я, молодий чоловіче, не скаржусь, - відсік Левко Іванович (Гончар, Тронка, 1963, 275).
5.Подавати скаргу (у 2 знач.) куди-небудь на когось; оскаржувати. Почтмейстер [поштмейстер] роздер конверт і конфіскував ті нещасні .. вирізки.. Звісно, я зажадав протоколу і буду скаржитися (Коцюб., III, 1956, 250); Йонька.., крутнувшись на місці, гайнув полтавським шляхом прямо в Зіньків - скаржитися в райвиконком (Тют., Вир, 1964, 92).