Відмінності між версіями «Тувальня»
(→Сучасні словники) |
(→Сучасні словники) |
||
Рядок 17: | Рядок 17: | ||
1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола '''рушниками''', щоб утирати губи й руки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Маруся дістала з комода '''рушник''', повісила на цвях біля умивальника (Андрій Головко, II, 1957, 442). | 1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола '''рушниками''', щоб утирати губи й руки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Маруся дістала з комода '''рушник''', повісила на цвях біля умивальника (Андрій Головко, II, 1957, 442). | ||
+ | |||
▲ Сталевий (стальний) '''рушник''' — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний '''рушник''' (Яків Перельман, Цікава фізика.., 1950, 134). | ▲ Сталевий (стальний) '''рушник''' — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний '''рушник''' (Яків Перельман, Цікава фізика.., 1950, 134). | ||
Поточна версія на 22:01, 12 листопада 2019
Тувальня, -ні, ж. Полотенце. Вх. Зн. 71.
Зміст
Сучасні словники
ПОЛОТЕ́НЦЕ, я, сер.
1. Те саме, що полотно 1. [Маруся (перебиває):] Ось годі, мамо, а то ви будете тут плакатись, а в городі чиїсь свині вбілять ваше полотенце (Степан Васильченко, III, 1960, 82); — Попрядуть люди, погнити не дадуть [прядиву]. Та й викине [Ошіська] на весну полотенця шматків чималенько (Андрій Головко, II, 1957, 24).
2. Частина мережки, яка являє собою широку смугу ажурного візерунка та розділяє групи дірочок у ньому. Рапорт у третьому ряді складається, як і в першому, з двох полотенець та двох стовпчиків (Українське народне художнє вишивання, 1958, 20).
3. Перетинка на лапці водоплавного птаха.
4. спец. Зменш.-пестл. до полотно 6.
РУШНИ́К, а, чол.
1. Довгастий шматок тканини (бавовняної, лляної, полотняної і т. ін.) для витирання обличчя, тіла, посуду тощо. Прокоповичка обстелила край стола рушниками, щоб утирати губи й руки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 71); Маруся дістала з комода рушник, повісила на цвях біля умивальника (Андрій Головко, II, 1957, 442).
▲ Сталевий (стальний) рушник — довгий лист сталі для піднімання затонулих суден. Під корпусом затонулого судна в ґрунті морського дна водолази прорили 12 тунелів і протягли крізь кожний з них міцний стальний рушник (Яків Перельман, Цікава фізика.., 1950, 134).
2. Шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських народних обрядах і т. ін. Стіни Галя вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками (Панас Мирний, I, 1949, 359); — По конях і на Семипілки! Весільних рушників не знімати, молода іде з нами (Олександр Довженко, I, 1958, 158); * Образно. На хмарних рушниках зоря квітки виводить... (Володимир Сосюра, I, 1957, 56); * У порівняннях. В Румунії зустріли нас, Як рідних, бідаки. У них вузенькі ниви, Неначе рушники (Микола Нагнибіда, Вибр., 1950, 201).
♦ Брати рушники див. брати; Вернутися з рушниками, заст. — засватати. Вернулися Люде з рушниками, З святим хлібом обміненим.. Таку кралю висватали, Що хоч за гетьмана, То не сором (Тарас Шевченко, I, 1963, 315); Готувати рушники, заст. — те саме, що Рушники дбати (див. дбати). — Он до тебе восени прийдуть старости. Готуй рушники (Нечуй-Левицький, II, 1956, 239); Побрити рушники див. побрати; Подавати (подати) рушники див. подавати 1; Посилати (слати, послати) за рушниками, заст. — те саме, що Засилати (заслати) старостів (див. засилати). Я вже двічі посилав До дівчини за рушниками (Тарас Шевченко, II, 1963, 270); Присилати (прислати) [людей] за рушниками (див. присилати); Рушники дбати див. дбати; Ставати (стати) на рушнику (на рушники), заст. — брати шлюб, одружуватися. [Химка:] Усі бачили, сам бог бачив, як ми перед ним у церкві на рушнику ставали (Панас Мирний, V, 1955, 240); Не зглянулись, як ще м