Відмінності між версіями «Опецькуватий»
(→Сучасні словники) |
(→Сучасні словники) |
||
Рядок 7: | Рядок 7: | ||
1. Невисокий, але товстий, незграбний на вигляд. То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця.., лицем (Степан Васильченко, I, 1959, 149); Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра .. видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сліп гречаної соломи (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 6); | 1. Невисокий, але товстий, незграбний на вигляд. То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця.., лицем (Степан Васильченко, I, 1959, 149); Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра .. видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сліп гречаної соломи (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 6); | ||
// Невеликий, але добре вгодований. Теляток вигонить [Зоя] капловухих, миршавих, замохнатілих.., а пригонить — такі опецькуваті всі, ситі (Василь Земляк, Гнійний Стратиш, 1960, 206); * Образно. На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 257); Ступили в ліс нарешті. Опецькуваті ялинки в зелених кожушках пішли їм назустріч, залоскотало хвосю (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 157). | // Невеликий, але добре вгодований. Теляток вигонить [Зоя] капловухих, миршавих, замохнатілих.., а пригонить — такі опецькуваті всі, ситі (Василь Земляк, Гнійний Стратиш, 1960, 206); * Образно. На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 257); Ступили в ліс нарешті. Опецькуваті ялинки в зелених кожушках пішли їм назустріч, залоскотало хвосю (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 157). | ||
+ | |||
2. Короткий, але товстий (про частини тіла). Морем плив тюлень. Чорна опецькувата голова бовваніла між хвилями (Микола Трублаїні, I, 1955, 141); Він поспішав свої опецькуваті й ковбасуваті руки просунути в вильоти (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 25). | 2. Короткий, але товстий (про частини тіла). Морем плив тюлень. Чорна опецькувата голова бовваніла між хвилями (Микола Трублаїні, I, 1955, 141); Він поспішав свої опецькуваті й ковбасуваті руки просунути в вильоти (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 25). | ||
+ | |||
3. перен., рідко. Недоладний, невмілий. Кузь почервонів, а Бабенко пирснуп у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 91). | 3. перен., рідко. Недоладний, невмілий. Кузь почервонів, а Бабенко пирснуп у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 91). | ||
Версія за 15:01, 9 листопада 2019
Опецькуватий, -а, -е. = Оклецькуватий. Опецькуваті хлопчики. Левиц. І. 348.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
1. Невисокий, але товстий, незграбний на вигляд. То був низенький, опецькуватий хлопець з круглим, як паляниця.., лицем (Степан Васильченко, I, 1959, 149); Проти тендітної і стрункої, як береза, Ярини її сестра .. видавалася і опецькуватою, і неоковирною, як сліп гречаної соломи (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 6); // Невеликий, але добре вгодований. Теляток вигонить [Зоя] капловухих, миршавих, замохнатілих.., а пригонить — такі опецькуваті всі, ситі (Василь Земляк, Гнійний Стратиш, 1960, 206); * Образно. На станційку влетів чорний задимлений паровоз, тягнучи за собою вервечку опецькуватих цистерн (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 257); Ступили в ліс нарешті. Опецькуваті ялинки в зелених кожушках пішли їм назустріч, залоскотало хвосю (Євген Гуцало, З горіха.., 1967, 157).
2. Короткий, але товстий (про частини тіла). Морем плив тюлень. Чорна опецькувата голова бовваніла між хвилями (Микола Трублаїні, I, 1955, 141); Він поспішав свої опецькуваті й ковбасуваті руки просунути в вильоти (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 25).
3. перен., рідко. Недоладний, невмілий. Кузь почервонів, а Бабенко пирснуп у кулак, потім підморгнув Прокопові. Мовляв, не слід заважати. Нехай посмішить своїми опецькуватими дотепами (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 91).