Відмінності між версіями «Судьба»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Ілюстрації)
(→‎Ілюстрації)
 
(не показані 14 проміжних версій 2 учасників)
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Судьба, -би, '''''ж. ''Осужденіе, пересуды. ''Се не судьба, а щира правда. ''Ном. № 6720.
 
'''Судьба, -би, '''''ж. ''Осужденіе, пересуды. ''Се не судьба, а щира правда. ''Ном. № 6720.
−
[[Категорія:Су]]
+
==Сучасні словники==
−
У этого термина существуют и другие значения, см. Рок.
+
Тлумачення слова у сучасних словниках
 +
===[http://sum.in.ua/s/Onaghr Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)]===
  
 +
СУДЬБА́, и, жін.
  
−
'''Судьба́''' — совокупность всех событий и обстоятельств, которые предопределены и в первую очередь влияют на бытие человека, народа и т. п.; предопределённость событий, поступков; рок, фатум, доля; высшая сила, которая может мыслиться в виде природы или божества; древние греки персонифицировали судьбу в виде: Мойр (Клото, Лахезис, Атропос), Тиха, Ате, Адрастеи, Хеймармене, Ананке; древние римляне — в виде Парки (Нона, Децима, Морта); слово, часто встречающееся в биографических текстах.
+
1. розм. Те саме, що доля 1. Боролись ми не раз, не два з судьбою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 363); В твоїх руках тепер, народе, Твоя судьба, твій рівний шлях, Бо світоч гордої свободи Палає у твоїх руках (Максим Рильський, II, 1960, 297); * У порівняннях. Вона, Євгена, біля тину.. Стояла тихо, мов судьба (Михайло Стельмах, V, 1963, 62).
 +
♦ Обійдений судьбою див. обійдений; Судьба завела (заведе) див. заводити 1.
  
 +
2. заст. Обмова, пересуди. Се не судьба, а щира правда (Номис, 1864, № 6720).
 +
'''ДОЛЯ 1, і, жін'''.
 +
'''3.''' Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання, волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 357);  * У порівняннях. Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на сніг нагірний (Леся Українка, I, 1951, 196);
 +
//  Умови життя; життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Леонід Глібов, Вибр.; 1957, 183); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля (Тарас Шевченко, I, 1951, 4); Катерина міцно з'єднала свою долю з Антоновою долею (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася далеко-далеко від рідних країв (Павло Загребельний, Європа Захід, 1961, 69);
 +
//  Бажане, щасливе життя Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама... (Леся Українка, I, 1951, 324); Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого містечка і пішов шукати долі на на морі, а в степах, на суходолі (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 8).
 +
♦ Випадати (випасти) на долю див. випадати; Зв'язувати (зв'язати) свою долю див. зв'язувати.
 +
'''4.''' Стан, у якому перебуває або перебуватиме що-небудь; майбутнє чогось. Згадає я собі, що Ви обіцяли Написати до мене про долю комедії Єремієва «Шляхта» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Як можна було не хвилюватись, знаючи, що тут вирішується доля урожаю (Колгоспник України, 12, 1958, 34).
 +
'''Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 360.'''
 +
ДОЛЯ 2, і, жін.
 +
'''5.''' рідко. Частина чого-небудь. Маленька зірочка горіла в небі, пливла над селом, на якусь долю секунди притухаючи, щоб потім спалахнуть з новою силою (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 478);  * Образно. Дивлячись на плантацію, колгоспники часто говорили: «Маріїні буряки», і в тому була велика доля правди (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 366);
 +
//  Належна комусь частина; право на участь у чому-небудь, на володіння частиною чого-небудь; пай. Долю м'ясива йому тут прислужники зразу поклали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена. 1963, 296); Одрадяни вже лічили, скільки-то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати (Панас Мирний, IV, 1955, 241); Праці в школі хоч небагато було на мою долю, — була вона не цікава, а тяжка (Степан Васильченко, IV, 1960, 34).
 +
'''6.''' Частина розміру музичного такту.
 +
▲ Сильна доля — частина розміру музичного такту, на яку припадає наголос. Такт — це відрізок музичного твору, що починається з сильної долі (Колесса, Основи техніки диригування. 1960, 7).
 +
'''7.''' У старій російській системі мір — одиниця маси (ваги), що дорівнює 44,435 мг.
  
−
'''Содержание
+
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 360.
−
1 Общие сведения о судьбе
+
−
2 Судьба на Древнем Востоке
+
−
3 Судьба в античном мире
+
−
4 Судьба в представлениях славян
+
−
5 Судьба в представлениях китайцев
+
−
6 Судьба у арабов
+
−
7 Судьба в христианском мире
+
−
8 Судьба в произведениях искусства
+
−
9 См. также
+
−
10 Примечания
+
−
11 Литература
+
−
Общие сведения о судьбе
+
−
'''
+
  
−
Судьба — одна из ключевых и универсальных категорий человеческой культуры, мифологема (Горан), онтологема (Лосев), описывающая фундаментальные отношения Человека и Мира. В ней выражены многовековой опыт «всенародного осмысления свободы и необходимости», попытка назвать те «силы, которые управляют мировым порядком и человеческим поведением».
+
До́ля, лі, ж.
  
−
Три главнейшие характеристики судьбы: тотальность, непознаваемость и независимость от человеческой воли. По выражению А. Ф. Лосева, «судьба есть нечто такое, что движет всем и в то же время непознаваемое». С одной стороны, «судьба ни с кем и ни с чем не считается», с другой, «судьбе, при всем предельном отчуждении от тех, кто находится под её воздействием, есть дело до каждого». Тем самым судьба — это внешняя сила, которая сводит человеческую личность к всеобщему безличному приговору, что делает её неким «небесным» аналогом земного тоталитаризма. Характеристики судьбы сплошь негативные: мрачная, бессмысленная, безжалостная, всесокрушающая, неотвратимая, слепая. Этим характеристикам соответствуют облики судьбы, в которых она является человеку: смерть, высший суд, божественная воля, слепой случай, хаос.
+
1) Участь, удѣлъ, жребій, судьба. Моя доля терпіти. Така тобі, доню, доля судилася. Метл. Горе горе, нещасная доле, — виорала дівчинонька мислоньками поле. Чуб. V. 6.
  
 +
2) Счастливая судьба. Пошли йому, Господи, щастя й долю. К. ЧР. 67. В того доля ходить полем, колоски збірає, а моя десь ледащиця за морем блукає. Шевч. 41. Нема йому щастя-долі. Мет. 461.
  
 +
3) Раст. Sempervivum globiferum. L. ЗЮЗО. І. 136. Ум. До́ленька, до́лечка. Чуб. V. 555. Бідна моя головонька, доленька нещасна! Мет. 65. А я, доленько, в неволі помолюся Богу. Шевч.
  
−
Распределитель (Дистрибутор) — это греческие мойры и римские парки. Они наугад и вслепую распределяют возможные варианты жизни. В их действиях нет логики, зато много хаоса, поэтому для такой судьбы характерны женские образы. Каждый человек получает от них свою долю (часть), поэтому судьбу-распределитель называют уделом (участью).
+
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 418.
−
Судьба Играющая — это также в основном женский образ: Тюхе, Фортуна. Её отличает непостоянство, случайный каприз, выбор фаворитов и злая насмешка над постоянными неудачниками. «Везёт / не везёт» — так описывает человек влияние на свою жизнь этого вида судьбы.
+
−
Режиссёр — судьба, наоборот, рациональная, имеющая цель (сценарий) своих действий. Каждый человек от этой судьбы получает роль во всемирном спектакле: у героев — главные, у посредственных — массовка. Эта роль называется предназначением, предопределением.
+
−
Судьба-Заимодавец наиболее гуманна. Здесь предназначение заменяется призванием, человек получает некий дар с условием правильно им распорядиться. Если это происходит, судьба к человеку благосклонна: он выполнил её задачу, но и человек не остаётся в накладе: ведь он реализовал свой талант.
+
−
Судьба в облике Судьи также судит человека по его поступкам. К сожалению, это часто делается по законам не человеческим, но небесным, которых человек может не знать. Поэтому возможны случаи, когда известный праведник получает наказание, а грешник — награду. Все же именно два последних облика судьбы наиболее совместимы со свободой воли.
+
−
Судьба на Древнем Востоке
+
−
Общей чертой в представлениях о судьбе в архаических цивилизациях Древнего Востока являлась ещё слабая выделенность личностного фактора, в результате чего человек мыслился во многом бессильным перед судьбой, чья власть нивелирует всех без различия.
+
  
−
Наиболее древние из известных сегодня представлений о судьбе зафиксированы в шумерских текстах III — начала II тысячелетия до н. э., где обозначались словом nam, которое, возможно, было связано с «Ангелом Смерти» (Nam-tar). Со смертью в первую очередь ассоциируется судьба и в шумерской поэме «Гильгамеш и Страна живых». Вместе с тем у шумеров появляются и позитивные представления о судьбе (нам-ду — «благоприятная судьба»), связанные с требованием «максимально соответствовать своей сущности».
+
До́ля —
  
−
В Древнем Египте судьба (шаи) считалась определённой с самого рождения человека и выражалась в сосчитанных наперёд годах его жизни. Однако египтяне признавали за богами возможность пересматривать уже принятые решения о судьбе того или иного человека в зависимости от своей милости или немилости («Пусть он <бог> не считает моего шаи» — молили они). При этом, как и в Месопотамии, степень благосклонности бога зависела и от самого человека, от его образа жизни.
+
1) у дохристиянських ві­руваннях — очевидно, божество-неминучість, божество-фатум, хоч візантійський письменник Прокопій VIст. про наших предків пи­сав: «Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми»; немину­чість Долі — це світова віра; за на­родним повір’ям, кожен має свою Долю (талан, Божий суд-присуд, звідки вираз «що кому судилося»; пop. у «Слові у полку Ігоревім», де Доля подається як суд Божий); Доля призначена людині Богом; вона з’являється зіркою в небі при народженні (за давніми віруваннями, її визначають кожному 12 ангелів-судців з веління самого Гос­пода), зі смертю спадає з неба до­долу; пізніше Доля поділилася на добру й злу — Долю і Недолю; кожному Доля ще від колиски ви­значає, що неодмінно має статися, від Долі не втечеш, — буде те, що кому судилося, і той, хто кому су­джений; судженого конем не об’ї­деш, хіба смерть розлучить; неми­нучість того, що кому судилося, породила славнозвісне українське — «якось-то воно буде!», або жар­тівливе — «якось-то воно буде, бо так не буває, щоб ніяк не було!», або сумне, — «його спіткала зла доля»; про щасливого кажуть, що він у сорочці (в Галичині — в чеп­ці) вродився (звідси — «хто в чепці вродиться, той щастя в пазусі но­сить»); разом з тим хто долі-щастя (щастя-долі) не має, тому завжди не ведеться; українські приказки про неминучість долі (як узагаль­неного поняття) виразні й влучні: «Що має бути, того не минути», «Долі не минути», «Що Бог дасть, те і в вікно подасть», «Долі й найбистрішим конем не об’їдеш», «Перед долею не втечеш», «Від ли­хої долі не сховаєшся», «Лиха доля й під землею надибає»; разом з тим доля сама нібито не шукає лю­дину, а ось людина намагається знайти її і оволодіти нею; хто від­шукає свою долю, тому в усьому таланить, той швидко багатшає; хто не знайде долі — б’ється, як риба об лід, і нічого з його почи­нань не виходить; тому до долі звертаються, долю кличуть, від караючої долі застерігають, на долю сподіваються, долю вмилостивляють, на милість долі віддаються, на долю ворожать; на свято Катери́ни (див.) дівчата здавна справляють обряд кликання своєї долі; у наро­ді вважають, що краса не завжди йде поруч зі щасливою долею; у деяких казках герої збуваються злої долі й міняють її на добру; на Іва́на Купа́ла (див.) дівчата гадають над Івановим вогнем на свою до­лю. В осінню, довгу ніч, безсонну, Як вітер заводив від поля Розпуки пісню невгамовну, Прийшла до мене моя доля. Бліда була… Вдивилась в мене і сказала Тим шепотом, що гірший грому: «Тебе я здавна в тямці мала І не віддам тебе нікому» (Б. Лепкий);
  
−
Наиболее персонифицирована судьба была у хеттов. Ею ведали две богини-пряхи: Истустая и Папаия. Сохранились воззвания к ним о продлении лет жизни хеттского царя, который символически предстательствовал за весь народ, всю страну.
+
2) до́ля (пестливі — до́ленька, до́лечка) = тала́н — не залежний від волі людини хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, а також умови життя, сам життє­вий шлях і те, що на ньому стається; у цьому основному значенні мова, як і її носій, персоніфікує долю чи фатум (звідси численні народнопоетичні звертання, як у Т. Шевченка: «Доленько моя! Не дай мені вік дівувати!»; уособлена суб’єктно-предикатна сполучува­ність, як в афоризмах: «дитина спить, а доля росте», «добра доля іде з широкого поля», «добре тому жить, чия доля не спить», «доля карає й вельможного й неза­можного»; уособлена предикатно-об’єктна сполучуваність, як у при­казках: «віддалася на лиху долю», «долі скаргами не власкаєш», «на торгу долі не купиш», «ще ніхто не втік від своєї долі», а також сталі народні епітети в сполуках: до́бра до́ля, зла до́ля, горба́та до́ля, лиха́ до́ля, щасли́ва до́ля, нещасли́ва (неща́сна) до́ля, щерба́та до́ля); ці персоніфікації відбивають у мові стародавні вірування наших пред­ків у надприродну силу, яка визна­чає для кожного його земний шлях, тому й кажуть: «Доля не питає, що хоче, те й дає» (пop. у пісні: «Ой, зачула ж моя доля, Що не бути мені вдома, Бути ж мені у неволі — У рекрутському наборі»); разом з тим у народних піснях до­лею від народження наділяє або ні часто мати: «Породила мене мати в нещасну годину, Дала мені злую долю, де ж її подіну?» або: «Уроди­ла мене мати в зеленій діброві; та не дала мені мати ні щастя, ні до­лі»; у весільних піснях долею обді­ляють молоду на посаді янголи і сам Господь: «Ой славен, славен Маріїн посад… — Ой по чім же він так дуже славен? По всіх віконцях янголи сидять, Янголи сидять, до­леньку судять, А над дверима сам Господь стоїть, Книжечку читає, доленьку роздає». Така тобі, доню, доля судилася (А. Метлинський); Горе ж мені, горе, нещасная доля, — Виорала дівчинонька мислоньками поле (пісня); Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота, вона тиняється сама (Л. Глібов); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, — Така його доля (Т. Шевченко); Обікрадена злою долею її щира і вірна любов (І. Цюпа); Йдучи сюди, Фока мав ясний план: помститись за Довбуша і самому вмерти. Осо­бистого щастя він не чекав від долі (В. Ґжицький); Бідна моя голо­вонька, доленька нещасна! (пісня);
  
−
Судьба в античном мире
+
3) уживається як народнопісенне звертання до коханої людини. А зв’язав їм піп рученьки: «Вже ж бо ти моя!» Вона стала, заплакала: «Ти доле моя!» (пісня);
  
−
Атропа, перерезающая нить судьбы (барельеф).
+
4) бажане, щасливе життя. Нема долі — пішла за водою (приказка); Як не було та­лану, то не буде й долі (приказка); Пошли йому, Господи, щастя й долю (П. Куліш); В того доля ходить по­лем, Колоски збирає, а моя десь, ледащиця, За морем блукає (Т. Шевченко); Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… (Леся Українка);
−
Основные слова для обозначения судьбы в гомеровском эпосе — aisa и moira (оба в значении «часть, доля»), которые скорее всего восходят к минойско-микенским хтоническим божествам. Считается, что это были богини-пряхи, чей образ возник из древнего индоевропейского обычая ткать магическую одежду-оберег к рождению ребёнка. У Гомера персонифицированные Айса и Мойра (пока в единственном числе) повышаются в статусе и становятся космическими божествами жребия, чьему решению подчиняются даже верховные боги — Посейдон, Зевс, Аид: «На трое все разделено было, и каждый получил свою долю».
+
  
−
У Гесиода образ гомеровской Мойры расстраивается. Теперь одна богиня — Клото — прядёт, другая — Лахесис — отмеряет, третья — Атропос — перерезает нить жизни. Одновременно в лирике (ярче всего у Пиндара) усиливается тенденция подчинить мойр воле богов, конкретно Зевса (Зевс-Мойрагет). Противоположной позиции придерживается Эсхил, чьи «трёхликие» мойры и «помнящие» эриннии управляют космической необходимостью — «ананкой».
+
5) ща́стя-до́ля = ща́стя-до́ленька = ща́стя й до́ля див. ща́стя 4;
  
−
Категории необходимости (ананки) и вселенской справедливости (дике) получили дальнейшее развитие у древнегреческих философов: Фалеса, Анаксимандра, Парменида, и нашли своё законченное выражение в понятии логоса у Гераклита. Напротив, у поздних поэтов (начиная с Архилоха) усиливается роль слепого случая (тюхе). У Софокла Тюхе приобретает черты рока, а в эллинистическую эпоху сближается с римской Фортуной, которая также связана с жребием, но уже не в качестве воли богов, а в виде случайного броска костей.
+
6) бага­торічна рослина родини товсто­листих; молодило паросткове; по­ширена на Поліссі в соснових лі­сах, на піщаних місцях; цвіте у липні-серпні; використовується у народній медицині.
  
−
Судьба в представлениях славян
+
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 192-194.
  
−
 
+
==Ілюстрації==
−
Подробнее по этой теме см. Доля (мифология).
+
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"  
−
Первоначально само слово бог в древнерусском языке имело значение «доля». Наряду с доброй долей, как персонификацией счастья в мифологических и фольклорных текстах выступают злая (несчастная, лихая) доля, недоля, лихо, горе, злосчастие, беда, нуж(д)а, бесталаница, кручина, бессчастье, злыдни, как воплощения дурной доли.
+
−
 
+
−
Поверья о Доле связаны с осмыслением индивидуальной судьбы как части (ср. рус. участь), некоторого количества блага, счастья (ср. рус. часть), которым свыше наделяется человек при рождении и которое ему выдаётся из общего, принадлежащего всем) социуму объёма счастья.
+
−
 
+
−
Другое персонифицированное воплощение счастья — встреча (др.-рус. устръча), противопоставляемая невстрече (серб. Срећа и Несрећа в сербской народной поэзии). Сречу представляли в виде красивой девушки-пряхи, которая прядёт золотую нить человеческой судьбы. Она помогает людям в сельскохозяйственных делах, в удалых забавах. Антитезой Срече является Несреча — седая старуха с потухшим взглядом. Несреча тоже пряха, но прядёт она слишком тонкую, обрывающуюся нить.
+
−
 
+
−
Судьба в представлениях китайцев
+
−
В классической китайской культуре понятие судьбы передаётся единственным иероглифом 命 ming (мин) и означает предопределение, допускающее возможность свободы. Фатальная необходимость, присущая европейскому пониманию судьбы, отсутствует, так как предполагается, что предопределение можно изменить или уклониться от него. Древнекитайские философы (Конфуций, Мэн-цзы) считали долгом «благородного мужа» познавать все «веления Неба», но следовать только правильным.
+
−
 
+
−
В современном китайском языке к знаку ming добавляется运 yun (юнь), в котором заложена идея движения, перемен. Тем самым понятие судьбы ещё более релятивизируется: судьбу можно изменить, во многом она — во власти человеческих усилий, главное — вести себя правильно, хорошо. А вот фактор случайности китайцы с судьбой совершенно не связывают, обозначая его отдельным словом ou («совпадение», «неожиданность»).
+
−
 
+
−
Судьба у арабов
+
−
У доисламских арабов бытовали два представления о судьбе: мана — конкретный удел, персональная доля каждого, и дахрун — безличное время, властвующее целиком над миром. В Коране они преимущественно отрицаются в пользу новой концепции судьбы — кадар — божественного предопределения, абсолютной воли Аллаха. Заменяя собой слепую языческую судьбу, Аллах, в понимании мусульман, воплощает высшую справедливость, пусть и не всегда понятную человеку. Переждать превратности неведомой воли божества и дождаться его справедливой милости помогает сабр — мужественное, благочестивое терпение.
+
−
 
+
−
Судьба в христианском мире
+
−
В Экклезиасте (Ветхий завет) 3:1, 2 говорится о том, что есть «время умирать». Однако далее, в Экклезиасте 7:17, записан следующий совет: «Не погрязай в пороке и не становись глупым. К чему тебе умирать не в своё время?» Это показывает, что время смерти человека не предопределено.
+
−
 
+
−
В Притчах 10:27 сказано: «Годы нечестивых сократятся». И в Псалме (оба - Ветхий завет) 55:23 говорится: «Виновные в пролитии крови и обманщики не проживут и половины своих дней». Что же тогда означают слова из Экклезиаста 3:1, 2? Они просто описывают непрерывный цикл жизни и смерти в этой несовершенной системе вещей. Есть время, когда люди рождаются, и время, когда они умирают. Одни уходят из жизни раньше срока, а другие позже (Пс. 90:10; смотри также Экклезиаст 9:11).
+
−
 
+
−
Судьба в произведениях искусства
+
−
Вера в судьбу среди древних греков выражается в трагедии Софокла «Царь Эдип».
+
−
 
+
−
https://pidruchniki.com/68615/dokumentoznavstvo/leksikografiya==Сучасні словники==
+
−
Тлумачення слова у сучасних словниках
+
−
 
+
−
https://proxy.duckduckgo.com/iu/?u=https%3A%2F%2Ftelegraf.com.ua%2Ffiles%2F2013%2F05%2Fnepriyatnosti-0016.jpg&f=1==Ілюстрації==
+
−
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
+
 
|- valign="top"
 
|- valign="top"
−
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:018.jpg|x140px]]
−
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:3659874.jpg|x140px]]
−
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
−
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Photoicon.png|x140px]]
+
 
|}
 
|}
  
 
==Медіа==
 
==Медіа==
−
 
+
{{#ev:youtube|4cPAHUHTutc}}
 
==Див. також==
 
==Див. також==
  
−
==Джерела та література==
+
https://www.youtube.com/watch?v=q9uBpU84Ef0
−
    Доля / Левкиевская Е. Е. // Славянские древности: Этнолингвистический словарь : в 5 т. / под общ. ред. Н. И. Толстого; Институт славяноведения РАН. — М. : Межд. отношения, 1999. — Т. 2: Д (Давать) — К (Крошки). — С. 114–116. — ISBN 5-7133-0982-7.
+
−
    Левкиевская Е. Е. Срећа // Словенска митологија. Енциклопедијски речник / Редактори Светлана M. Толстој, Љубинко Раденковић. — Београд: Zepter book world, 2001. — С. 509–510. — ISBN 86-7494-025-0. (серб.)
+
−
    Доля / Иванов В. В., Топоров В. Н. // Мифологический словарь / гл. ред. Е. М. Мелетинский. — М. : Советская энциклопедия, 1990. — С. 194. — ISBN 5-85270-032-0.
+
−
    Судьба // Статья из православной энциклопедии
+
−
    А. М. Карапетъянц. Концепция судьбы у древнекитайских философов // Понятие судьбы в контексте разных культур. М., 1994, с. 84-91
+
−
    Чудновский В. Э. Смысл жизни и судьба человека // Общественные науки и современность. — 1998, № 1.
+
  
 +
https://www.youtube.com/watch?v=-51YEny2ZNA
 +
 +
==Джерела та література==
 +
 
 
==Зовнішні посилання==
 
==Зовнішні посилання==
  
−
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{підрозділ}}}]]
+
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут/ слова 2018]]
 
[[Категорія:Слова 2018 року]]
 
[[Категорія:Слова 2018 року]]

Поточна версія на 17:21, 26 листопада 2018

Судьба, -би, ж. Осужденіе, пересуды. Се не судьба, а щира правда. Ном. № 6720.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови. Академічний тлумачний словник (1970—1980)

СУДЬБА́, и, жін.

1. розм. Те саме, що доля 1. Боролись ми не раз, не два з судьбою (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 363); В твоїх руках тепер, народе, Твоя судьба, твій рівний шлях, Бо світоч гордої свободи Палає у твоїх руках (Максим Рильський, II, 1960, 297); * У порівняннях. Вона, Євгена, біля тину.. Стояла тихо, мов судьба (Михайло Стельмах, V, 1963, 62). ♦ Обійдений судьбою див. обійдений; Судьба завела (заведе) див. заводити 1.

2. заст. Обмова, пересуди. Се не судьба, а щира правда (Номис, 1864, № 6720). ДОЛЯ 1, і, жін. 3. Хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, що ніби не залежать від бажання, волі людини. Як бачите, доля закинула мене аж у Крим (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 126); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя, що обікрадена злою долею її щира і вірна любов (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 357); * У порівняннях. Коли ж мене на півдорозі стріне важка лавина і впаде, мов доля, на голову мою, тоді впаду я на сніг нагірний (Леся Українка, I, 1951, 196); // Умови життя; життєвий шлях і те, що на ньому виникає. Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Леонід Глібов, Вибр.; 1957, 183); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля (Тарас Шевченко, I, 1951, 4); Катерина міцно з'єднала свою долю з Антоновою долею (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 6); Моя солдатська доля почалася далеко-далеко від рідних країв (Павло Загребельний, Європа Захід, 1961, 69); // Бажане, щасливе життя Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама... (Леся Українка, I, 1951, 324); Прокіп Савич одним з перших порушив звичаї свого містечка і пішов шукати долі на на морі, а в степах, на суходолі (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 8). ♦ Випадати (випасти) на долю див. випадати; Зв'язувати (зв'язати) свою долю див. зв'язувати. 4. Стан, у якому перебуває або перебуватиме що-небудь; майбутнє чогось. Згадає я собі, що Ви обіцяли Написати до мене про долю комедії Єремієва «Шляхта» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Як можна було не хвилюватись, знаючи, що тут вирішується доля урожаю (Колгоспник України, 12, 1958, 34). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 360. ДОЛЯ 2, і, жін. 5. рідко. Частина чого-небудь. Маленька зірочка горіла в небі, пливла над селом, на якусь долю секунди притухаючи, щоб потім спалахнуть з новою силою (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 478); * Образно. Дивлячись на плантацію, колгоспники часто говорили: «Маріїні буряки», і в тому була велика доля правди (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 366); // Належна комусь частина; право на участь у чому-небудь, на володіння частиною чого-небудь; пай. Долю м'ясива йому тут прислужники зразу поклали (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена. 1963, 296); Одрадяни вже лічили, скільки-то заробітку спаде на їх долю, що треба зоставити на харч, а що — продати (Панас Мирний, IV, 1955, 241); Праці в школі хоч небагато було на мою долю, — була вона не цікава, а тяжка (Степан Васильченко, IV, 1960, 34). 6. Частина розміру музичного такту. ▲ Сильна доля — частина розміру музичного такту, на яку припадає наголос. Такт — це відрізок музичного твору, що починається з сильної долі (Колесса, Основи техніки диригування. 1960, 7). 7. У старій російській системі мір — одиниця маси (ваги), що дорівнює 44,435 мг.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 360.

До́ля, лі, ж.

1) Участь, удѣлъ, жребій, судьба. Моя доля терпіти. Така тобі, доню, доля судилася. Метл. Горе горе, нещасная доле, — виорала дівчинонька мислоньками поле. Чуб. V. 6.

2) Счастливая судьба. Пошли йому, Господи, щастя й долю. К. ЧР. 67. В того доля ходить полем, колоски збірає, а моя десь ледащиця за морем блукає. Шевч. 41. Нема йому щастя-долі. Мет. 461.

3) Раст. Sempervivum globiferum. L. ЗЮЗО. І. 136. Ум. До́ленька, до́лечка. Чуб. V. 555. Бідна моя головонька, доленька нещасна! Мет. 65. А я, доленько, в неволі помолюся Богу. Шевч.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 418.

До́ля —

1) у дохристиянських ві­руваннях — очевидно, божество-неминучість, божество-фатум, хоч візантійський письменник Прокопій VIст. про наших предків пи­сав: «Не знають долі (фатуму) і зовсім не визнають, щоб вона мала якусь силу над людьми»; немину­чість Долі — це світова віра; за на­родним повір’ям, кожен має свою Долю (талан, Божий суд-присуд, звідки вираз «що кому судилося»; пop. у «Слові у полку Ігоревім», де Доля подається як суд Божий); Доля призначена людині Богом; вона з’являється зіркою в небі при народженні (за давніми віруваннями, її визначають кожному 12 ангелів-судців з веління самого Гос­пода), зі смертю спадає з неба до­долу; пізніше Доля поділилася на добру й злу — Долю і Недолю; кожному Доля ще від колиски ви­значає, що неодмінно має статися, від Долі не втечеш, — буде те, що кому судилося, і той, хто кому су­джений; судженого конем не об’ї­деш, хіба смерть розлучить; неми­нучість того, що кому судилося, породила славнозвісне українське — «якось-то воно буде!», або жар­тівливе — «якось-то воно буде, бо так не буває, щоб ніяк не було!», або сумне, — «його спіткала зла доля»; про щасливого кажуть, що він у сорочці (в Галичині — в чеп­ці) вродився (звідси — «хто в чепці вродиться, той щастя в пазусі но­сить»); разом з тим хто долі-щастя (щастя-долі) не має, тому завжди не ведеться; українські приказки про неминучість долі (як узагаль­неного поняття) виразні й влучні: «Що має бути, того не минути», «Долі не минути», «Що Бог дасть, те і в вікно подасть», «Долі й найбистрішим конем не об’їдеш», «Перед долею не втечеш», «Від ли­хої долі не сховаєшся», «Лиха доля й під землею надибає»; разом з тим доля сама нібито не шукає лю­дину, а ось людина намагається знайти її і оволодіти нею; хто від­шукає свою долю, тому в усьому таланить, той швидко багатшає; хто не знайде долі — б’ється, як риба об лід, і нічого з його почи­нань не виходить; тому до долі звертаються, долю кличуть, від караючої долі застерігають, на долю сподіваються, долю вмилостивляють, на милість долі віддаються, на долю ворожать; на свято Катери́ни (див.) дівчата здавна справляють обряд кликання своєї долі; у наро­ді вважають, що краса не завжди йде поруч зі щасливою долею; у деяких казках герої збуваються злої долі й міняють її на добру; на Іва́на Купа́ла (див.) дівчата гадають над Івановим вогнем на свою до­лю. В осінню, довгу ніч, безсонну, Як вітер заводив від поля Розпуки пісню невгамовну, Прийшла до мене моя доля. Бліда була… Вдивилась в мене і сказала Тим шепотом, що гірший грому: «Тебе я здавна в тямці мала І не віддам тебе нікому» (Б. Лепкий);

2) до́ля (пестливі — до́ленька, до́лечка) = тала́н — не залежний від волі людини хід подій, збіг обставин, напрям життєвого шляху, а також умови життя, сам життє­вий шлях і те, що на ньому стається; у цьому основному значенні мова, як і її носій, персоніфікує долю чи фатум (звідси численні народнопоетичні звертання, як у Т. Шевченка: «Доленько моя! Не дай мені вік дівувати!»; уособлена суб’єктно-предикатна сполучува­ність, як в афоризмах: «дитина спить, а доля росте», «добра доля іде з широкого поля», «добре тому жить, чия доля не спить», «доля карає й вельможного й неза­можного»; уособлена предикатно-об’єктна сполучуваність, як у при­казках: «віддалася на лиху долю», «долі скаргами не власкаєш», «на торгу долі не купиш», «ще ніхто не втік від своєї долі», а також сталі народні епітети в сполуках: до́бра до́ля, зла до́ля, горба́та до́ля, лиха́ до́ля, щасли́ва до́ля, нещасли́ва (неща́сна) до́ля, щерба́та до́ля); ці персоніфікації відбивають у мові стародавні вірування наших пред­ків у надприродну силу, яка визна­чає для кожного його земний шлях, тому й кажуть: «Доля не питає, що хоче, те й дає» (пop. у пісні: «Ой, зачула ж моя доля, Що не бути мені вдома, Бути ж мені у неволі — У рекрутському наборі»); разом з тим у народних піснях до­лею від народження наділяє або ні часто мати: «Породила мене мати в нещасну годину, Дала мені злую долю, де ж її подіну?» або: «Уроди­ла мене мати в зеленій діброві; та не дала мені мати ні щастя, ні до­лі»; у весільних піснях долею обді­ляють молоду на посаді янголи і сам Господь: «Ой славен, славен Маріїн посад… — Ой по чім же він так дуже славен? По всіх віконцях янголи сидять, Янголи сидять, до­леньку судять, А над дверима сам Господь стоїть, Книжечку читає, доленьку роздає». Така тобі, доню, доля судилася (А. Метлинський); Горе ж мені, горе, нещасная доля, — Виорала дівчинонька мислоньками поле (пісня); Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота, вона тиняється сама (Л. Глібов); Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з’їли, — Така його доля (Т. Шевченко); Обікрадена злою долею її щира і вірна любов (І. Цюпа); Йдучи сюди, Фока мав ясний план: помститись за Довбуша і самому вмерти. Осо­бистого щастя він не чекав від долі (В. Ґжицький); Бідна моя голо­вонька, доленька нещасна! (пісня);

3) уживається як народнопісенне звертання до коханої людини. А зв’язав їм піп рученьки: «Вже ж бо ти моя!» Вона стала, заплакала: «Ти доле моя!» (пісня);

4) бажане, щасливе життя. Нема долі — пішла за водою (приказка); Як не було та­лану, то не буде й долі (приказка); Пошли йому, Господи, щастя й долю (П. Куліш); В того доля ходить по­лем, Колоски збирає, а моя десь, ледащиця, За морем блукає (Т. Шевченко); Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама… (Леся Українка);

5) ща́стя-до́ля = ща́стя-до́ленька = ща́стя й до́ля див. ща́стя 4;

6) бага­торічна рослина родини товсто­листих; молодило паросткове; по­ширена на Поліссі в соснових лі­сах, на піщаних місцях; цвіте у липні-серпні; використовується у народній медицині.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 192-194.

Ілюстрації

018.jpg 3659874.jpg

Медіа

Див. також

https://www.youtube.com/watch?v=q9uBpU84Ef0

https://www.youtube.com/watch?v=-51YEny2ZNA

Джерела та література

Зовнішні посилання

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Судьба&oldid=252831