Відмінності між версіями «Лиско»

Поточна версія на 03:25, 23 листопада 2018

Лиско́, -ка, м. Кличка собаки съ бѣлымъ пятномъ на лбу.

Сучасні словники

Лі́сько (пол. Lesko, до 1931 Lisko) — місто в піденно-східній Польщі, на річці Сян. Знаходиться на прадавніх етнічних русько-українських теренах. Адміністративний центр Ліського повіту Підкарпатського воєводства.

Походження назви

Назва «де Лешко» зустрічається вперше в документі 1480 р., нею позначено новостворене місто. Наступні назви Лєско (Lyesko) 1511, Л'єско (Liesko) 1565, Леско (Lesko) 1722. З 1745 по 1931 рр. офіційна назва міста — Лісько (Lisko). В 1931 році з метою продовження полонізації етнічних українських земель встановлена назва Лєско (Lesko). Назва може походити від слова «ліщина» «leszczyna»[2] або «ліс».

Історія

Історія Терени були вже заселені у преісторичні часи. Археологічні знахідки датуються IV ст. до н. е. і до IV ст. н. е., а також середньовіччя.

Вирогідно, поселення русинів на місці майбутнього міста існувало з часів Київської Русі на руському праві. Перша документальна згадка про місто знаходиться в документі 1436 р. Першим відомим війтом міста був Филип, житель м. Сянік, який зрікся посади на користь власника Івана Кміти. Відомо, що в 15 ст. польський король почав «дарувати» давно населені русинами землі своїм підданим за їх віддану службу. Жителі колишньої Русі, котрі ніколи не знали неволі, потрапили у феодальну залежність підданим короля.

В 1443 — Іван Кміта є поручителем у справі введення нового спадкоємця Марцішем з Іваниці і його тітки Ягєнки Кшивецької на села Лісько, Лукавиця, Янківці та інші під замком Соб'єн.

В 1456–1457 рр. — Станіслав, Микола i Іван Кміти, брати з Вісьніча, сини Миколи Кміти з Соб'єн позивали до Івана Кміти з Вісьніча — каштеляна львівського за насильну конфіскацію власності, отриманих ними im sorte vulgariter: замку Соб'єн, сіл Лукавиця, Лісько, Янківці. Близько 1470 р. Лісько отримало права міські по Кмітам, які надали місту герб Шренява (пол. Szreniawa) i мальтійський хрест. В 1477 р. Іван Кміта надав місту магдебурзьке право. В 1490 р. Казимир Ягеллончик надав місту привілеї для організації 2-х річних ярмарок і щотижневих ринків.

Біля 1507 р. Кміти перенесли до Ліська адміністрацію своїх володінь після того, як 1474 року угорці зруйнували замок Соб'єн. Тоді Лісько перенесли від р. Сян (зараз село Посада Лісько) розташували на високому пагорбі (422 м.). Ліско стає резиденцією багатої сім'ї і важливим економічним центром на базі торгівлі та комерції, столицею східних володінь Кмітів.

Перша мурована будівля в місті — костел Благовіщення Пресвятої Діви Марії 1530 р. В 1533 р. Станіслав Кміта побудував мурований житловий будинок. Після смерті Станіслава в 1538 році місто стає власністю його брата — Петра Кміти. Петро Кміта будує в місті замок, ще один костел і церкву. В 1550 р., коли Лісько тримав Петро Кміта краківський воєвода, король Сигізмунд Август дав місту дві привілеї: в одину він підтвердив дві ярмарки і додав третю, в другій — звільнив від податків, в тому числі затвердив статут цехів ліських і створив спеціальний суд для «бескидників» чи грабіжників, які грабували торговців, також створив церковно-приходську школу. Під кінець XVI ст. в місті вже існувало 11 ремісничих цехів, які обійняли близько 40 спеціальностей. В Ліську діяли дві церкви, два костели і синагога. Місто було оточене оборонними валами, в головних брамах — Львівській і Угорській було зведено мости, працював водогін, вибрукований ринок, право складу угорських вин, що давало високі прибутки.

Після смерті Пйотра Кміти, в 1553 р. місто перейшло до його вдови Барбари Кміти з Гербуртів, a в 1580 році — до каштеляна перемиського Станіслава Стадницького — представника родини Стадницьких гебру Шренява. 1582 р. він докупив іншу частину Ліська із замком у сяноцького каштеляна Яна Дрогойовського. В 2-й половині XVIl ст. вибудуваний замок з баштами і бастіоном. Місцевий костел став кальвінським збором, який проіснував тут до пол. XVII ст. Під Стадницькими Лісько пережило час найбільшого розвитку, який тривав до 1 половини XVII ст. В той час місто було важливим осередком торгівлі, ремесел і місцевої культури. В місті проживало близько 1500 мешканців.

1702 року шведські війська наступали на Лісько, намагаючись захопити воєводу волинського Яна Францішека Стадницького. Воєводу схопили, а замок пограбували. Під час III Північної війни місто було знову окуповане військами шведськими Магнуса Стенбока, 17 серпня 1704 року, який залишався там до 28 серпня 1704, а потім замок спалили. Рік потому, під час епідемії чуми померло кілька сотень жителів. Замок був перебудований в 1712 році. Місто протягом 40 років після захвату шведами не могло відродитися. В 1744 році король Август дав місту привілей проводити чотири ярмарки в рік.

Місто належало Стадницьким приблизно до 1713 р. Згодом власники мінялися, аж поки в кінці 18 ст. не перейшло до родини Красицьких, які володіли землею аж дo 1944 р.

У 1768 році російські війська зайняли і пограбували місто під час війни з Барською конфедерацією.

Австрійське правління З 1772 р. Лісько знаходиться під владою Австрії в складі Королівства Галичини і Лодомерії. В тому ж році Лісько стало центром Ліського циркулу. Повільний розвиток міста був тільки в першій пол. XIX ст. Організувалися невеликі промислові заклади

Ілюстрації

Лиско2.jpg

Медіа

Див. також

Відомі люди Лиско Віталій Олександрович — молодший сержант Збройних сил України, учасник радянсько-української війни 2014—2016. Володимир Лиско — священик УГКЦ, декан Золочівський, релігійний і громадський діяч. Лиско Роман Володимирович — син Володимира Лиска, блаженний священномученик, священик УГКЦ. Никола (Микола) Лиско — священик УГКЦ, монах ЧСВВ, релігійний і громадський діяч, брат Володимира Лиска. Лиско Олександр Степанович — перший директор Бучацької дитячої музичної школи.

лиско==Джерела та література== лісько

Зовнішні посилання