Відмінності між версіями «Лушня»
(→Сучасні словники) |
|||
| (не показано 4 проміжні версії ще одного учасника) | |||
| Рядок 14: | Рядок 14: | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:26.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:26.jpg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:27.jpg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:27.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Лушня.jpeg|x140px]] | ||
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| − | == | + | == див. також== |
| + | "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю. | ||
| + | Лушня був високий, широкоплечий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима. | ||
| + | Пацюк собі худощавий, низький, мишастий, справжній пацюк, такий і прудкий. | ||
| + | Матня був який завтовшки, такий завбільшки; неповороткий, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Найбільше любив він горілку: дудлив її, як воду. | ||
| + | Лушня родився й виростав у панському дворі. Мати його була сиротою і забрав її пан у свої покої, бо була вона красивою дівчиною. А через рік народився в неї білолиций чорноголовий хлопчик Тимошка. Як підріс він, то взяв його панич до себе лакеєм. Часто присікувався до хлопця та бив за те, що той ніби покрав щось із розставлених на столі цяцьок. Гірко прийшлося хлопцеві таке життя, злість накипала в молодому серці. І через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіяка. Украде щось та й підкине другому. Безвинного б'ють, а він собі нишком крадіжку поживе, та ще й сміється потайно. | ||
| + | Але іноді і його совість мучила. Страшно йому ставало від думки, що за все те віддячиться, хоч не на сім світі, то на тім, сором пік його. Тоді він, щоб погасити прометеїв вогонь у змученій душі, прихилявся до скляного бога: привчився горілочку вживати. За це били його добре, прогнали з горниць, поставили кучером. | ||
| + | Став Лушня вчащати в шинки. Там він і зазнався з Матнею і Пацюком, які теж повиростали в неволі злодіями і розбишаками. | ||
| + | З оцими-то ледацюгами, гультіпаками побратався Чіпка. Цілий день і ніч п'ють, гуляють по шинках на його кошт, а перед світом ідуть у його хату висипатись. Виспляться, викачаються, візьмуть із собою Чіпку та з добра його що-небудь, - та й знову в шинок. | ||
| + | Мотря спершу дивилась на таке безпутство та плакала, та вговорювала Чіпку, а потім стала лаяти, ганьбити. Сусіди намовили її пожалітись у волость. Посадили Чіпку п'яного у холодну, незчувся, як і заснув… | ||
| + | Увечері його товариші розламали стінку холодної й випустили невольника. | ||
| + | Іде Чіпка додому… У голові - хміль; на серці - зло… Як скажений бик, налітає на хату… З брязкотом повилітали вікна, грюкнули в сіні двері. Залетів у хату Чіпка з прокльонами, з сороміцькими словами про матір, яка сховалась від нього на піч. Умовляла його мати, просила покинути горілку, братчиків, які будуть поряд, поки буде що пропивати, а як не стане, то де й дінуться. | ||
| + | Довго ще кричав на матір Чіпка, а потім узяв зі скрині материну нову білу свиту і майнув з товаришами у шинок. | ||
| + | Мотря зв'язала останнє своє збіжжячко в клунок, останній раз оглянула свою хату, яка зробилася пусткою, і, обливаючись слізьми, пішла жити до старої баби-пупорізки. | ||
| + | Немає Чіпці ніякого впину. Пропив усе хазяйство і навіть одежу. Зостався у латаній свитині, драних штанах. Босий, голий, без шапки, ходить він по селу від шинку до шинку. Нічого нема!… Тільки й зосталося, що в току стіжки недомолоченого хліба… | ||
| + | Лушня запропонував продати їх шинкареві. Але Чіпка твердо заявив, що не продасть хліб жидові. Згадався йому той недавній час, коли він, ще весною, назирав оцей самий хліб зеленим, як рута, буйним, як дерево, коли зустрівся з Галею, - балакав, жартував з нею… Коли він жав його, рано встаючи, пізно лягаючи; в'язав снопи, складав у копи, возив на тік, почуваючи себе хазяїном. Душу Чіпки обвив жаль за своєю працею, за своїми надіями. | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | *»Хіба ревуть воли як ясла повні»- П.Куліш | ||
| + | *Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет права та міжнародних відносин]] |
[[Категорія:Слова 2018 року]] | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
| − | |||
Поточна версія на 02:33, 22 листопада 2018
Лушня, -ні, ж. Кривий відрізок дерева, що верхнім кінцем упирається у верхню в язку воза, а нижнім кінцем насаджується на вісь . Чуб. VII. 403. Рудч. Чп. 250. См. Лучня.
Зміст
Сучасні словники
- Кривий відрізок дерева, що верхнім кінцем упирається у верхню в язку воза, а нижнім кінцем насаджується на вісь
- Лушня́, ні, ж. Кривой кусокъ дерева, верхнимъ концемъ упирающійся въ верхнюю связь телѣги, а нижнимъ надѣвающійся на ось, чѣмъ поддерживается полудрабок. Чуб. VII. 403. Рудч. Чп. 250. См.
- упорна в арбе, прикреплённая к оси
- герой роману П.Куліша – «Хіба ревуть воли як ясла повні?»
Ілюстрації
|
|
|
|
|
Медіа
див. також
"пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю. Лушня був високий, широкоплечий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима. Пацюк собі худощавий, низький, мишастий, справжній пацюк, такий і прудкий. Матня був який завтовшки, такий завбільшки; неповороткий, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Найбільше любив він горілку: дудлив її, як воду. Лушня родився й виростав у панському дворі. Мати його була сиротою і забрав її пан у свої покої, бо була вона красивою дівчиною. А через рік народився в неї білолиций чорноголовий хлопчик Тимошка. Як підріс він, то взяв його панич до себе лакеєм. Часто присікувався до хлопця та бив за те, що той ніби покрав щось із розставлених на столі цяцьок. Гірко прийшлося хлопцеві таке життя, злість накипала в молодому серці. І через рік, через два з малої та доброї дитини зробився якийсь лихий злодіяка. Украде щось та й підкине другому. Безвинного б'ють, а він собі нишком крадіжку поживе, та ще й сміється потайно. Але іноді і його совість мучила. Страшно йому ставало від думки, що за все те віддячиться, хоч не на сім світі, то на тім, сором пік його. Тоді він, щоб погасити прометеїв вогонь у змученій душі, прихилявся до скляного бога: привчився горілочку вживати. За це били його добре, прогнали з горниць, поставили кучером. Став Лушня вчащати в шинки. Там він і зазнався з Матнею і Пацюком, які теж повиростали в неволі злодіями і розбишаками. З оцими-то ледацюгами, гультіпаками побратався Чіпка. Цілий день і ніч п'ють, гуляють по шинках на його кошт, а перед світом ідуть у його хату висипатись. Виспляться, викачаються, візьмуть із собою Чіпку та з добра його що-небудь, - та й знову в шинок. Мотря спершу дивилась на таке безпутство та плакала, та вговорювала Чіпку, а потім стала лаяти, ганьбити. Сусіди намовили її пожалітись у волость. Посадили Чіпку п'яного у холодну, незчувся, як і заснув… Увечері його товариші розламали стінку холодної й випустили невольника. Іде Чіпка додому… У голові - хміль; на серці - зло… Як скажений бик, налітає на хату… З брязкотом повилітали вікна, грюкнули в сіні двері. Залетів у хату Чіпка з прокльонами, з сороміцькими словами про матір, яка сховалась від нього на піч. Умовляла його мати, просила покинути горілку, братчиків, які будуть поряд, поки буде що пропивати, а як не стане, то де й дінуться. Довго ще кричав на матір Чіпка, а потім узяв зі скрині материну нову білу свиту і майнув з товаришами у шинок. Мотря зв'язала останнє своє збіжжячко в клунок, останній раз оглянула свою хату, яка зробилася пусткою, і, обливаючись слізьми, пішла жити до старої баби-пупорізки. Немає Чіпці ніякого впину. Пропив усе хазяйство і навіть одежу. Зостався у латаній свитині, драних штанах. Босий, голий, без шапки, ходить він по селу від шинку до шинку. Нічого нема!… Тільки й зосталося, що в току стіжки недомолоченого хліба… Лушня запропонував продати їх шинкареві. Але Чіпка твердо заявив, що не продасть хліб жидові. Згадався йому той недавній час, коли він, ще весною, назирав оцей самий хліб зеленим, як рута, буйним, як дерево, коли зустрівся з Галею, - балакав, жартував з нею… Коли він жав його, рано встаючи, пізно лягаючи; в'язав снопи, складав у копи, возив на тік, почуваючи себе хазяїном. Душу Чіпки обвив жаль за своєю працею, за своїми надіями.
Джерела та література
- »Хіба ревуть воли як ясла повні»- П.Куліш
- Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
