Відмінності між версіями «Квилити»
| (не показані 5 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | + | КВИЛИТИ, лю, лиш, недок. | |
| + | |||
| + | 1. Жалібно стогнати, стиха плакати. І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Тарас Шевченко, II, 1953, 336); Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (Василь Еллан, II, 1958, 63); | ||
| + | // Плачучи, тихенько пищати (про дитину). Вірте мені або ні, але відколи в колисці стало щось квилити, то в мене ніби якісь резервні сили пробудились (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 4); | ||
| + | // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Скрипки квилили, мов чайка (Іван Франко, II, 1950, 73); Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям ще про одну смерть (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 175). | ||
| + | |||
| + | 2. Жалібно кричати (переважно про птахів). Обнялись, як голуб'яточка, і пішли собі; а над ними так і в'ється чайка, .. і квилить, і кигика (Олекса Стороженко, I, 1957, 143); Вив вітер осінній, квилили сичі... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 33); * Образно. І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (Василь Стефаник, II, 1953, 40). | ||
| + | |||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Стогнати_1.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Стогнати_2.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Стогнати_3.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Стогнати_4.jpeg|x140px]] |
|} | |} | ||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|P6GBJ_Q2S8s}} | ||
==Див. також== | ==Див. також== | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
| + | [http://sum.in.ua/s/kvylyty Академічний тлумачний словник] | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
| − | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут журналістики]] |
[[Категорія:Слова 2018 року]] | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
[[Категорія:Кв]] | [[Категорія:Кв]] | ||
Поточна версія на 04:00, 21 листопада 2018
Квилити, -лю́, -лиш, гл. 1) Плакать, стонать. І квилитьплаче Ярославна. Шевч. І росло ж воно трудно та болезно: усе нездужає та квилить. МВ. II. 48. 2) Кричать, преимущественно жалобно (о звѣряхъ, птицахъ). Вовкисіроманці набігали, по тернах, по балках жовту кість жвакували, жалібненько квилили проквиляли. Макс. (1849) 23. Не ясний сокіл квилитьпроквиляє, як син до батька, до матері з тяжкої неволі в городи христіянські поклон посилає. АД. І. 95.
Зміст
Сучасні словники
КВИЛИТИ, лю, лиш, недок.
1. Жалібно стогнати, стиха плакати. І квилить, плаче Ярославна В Путивлі рано на валу (Тарас Шевченко, II, 1953, 336); Не квиліть, не причитайте над мистецтвом (Василь Еллан, II, 1958, 63); // Плачучи, тихенько пищати (про дитину). Вірте мені або ні, але відколи в колисці стало щось квилити, то в мене ніби якісь резервні сили пробудились (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 4); // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент). Скрипки квилили, мов чайка (Іван Франко, II, 1950, 73); Десь на кутку розливала жалобу трембіта. Вона квилила й квилила, повідаючи людям ще про одну смерть (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 175).
2. Жалібно кричати (переважно про птахів). Обнялись, як голуб'яточка, і пішли собі; а над ними так і в'ється чайка, .. і квилить, і кигика (Олекса Стороженко, I, 1957, 143); Вив вітер осінній, квилили сичі... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 33); * Образно. І чого ти, серце моє, квилиш мені в грудях, як покинена пташка? (Василь Стефаник, II, 1953, 40).
Ілюстрації
|
|
|
|
