Відмінності між версіями «Жбурити»

Версія за 14:55, 20 листопада 2018

Жбурити, -рю, -риш и жбурля́ти, -ля́ю, -єш, одн. в. жбурнути, -ну, -неш, гл. = Шпурляти, шпурнути. Жбурляє чорт дідьком. Посл. Як жбурне книжкою під поріг. Св. Л. 230.

ЖБУРЛЯ́ТИ, яю, яєш, рідше ЖБУ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. і неперех., ким, чим, розм.

1. Рвучко, з силою кидати кого-, що-небудь. Не раз Іван метав сокирою в неї [Химу], жбурляв вилами та проганяв (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 333); — Ану, дівко, лови! — і кудлатий жонглер.. жбурив глядачам кілька барвистих опук (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 190); Рвучкий вітер крутить, жбурляє в шибки вихри дощових бризок (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 168); * Образно. Сонце знов жбурляло у вікно Проміння косого сліпучі злитки (Микола Руденко, Ленінградці, 1948, 6); Куди тільки не кидала його доля, як не жбурляла ним (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 440); // Сильно гойдати, підкидати. Вкритий білими гребенями, він [Дніпро] бушував, лютився, здіймав піняві хвилі, жбурляв, мов тріску, самітний човен з одинокою людиною (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 736).

2. перен. Різко, з гнівом і обуренням говорити про кого-небудь або звертатися до кого-небудь. Гнівний народний месник [Гнат Голий] у виконанні Саксаганського з великим емоційним наснаженням жбурляв цілі тиради обвинувачень на адресу Сави Чалого (Минуле українського театру, 1953, 151).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 514.

Зовнішні посилання

http://sum.in.ua/s/zhburljaty