Відмінності між версіями «Свекровця»
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 6: | Рядок 6: | ||
Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології. | Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології. | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
| − | https://ваш-сонник.рф/wp-content/uploads/2018/01/sonnik-pokojnaya-doch. | + | https://ваш-сонник.рф/wp-content/uploads/2018/01/sonnik-pokojnaya-doch.jpg http://krasotulik.ru/images/sonnik/svekrov1.jpg https://images2-focus-opensocial.googleusercontent.com/gadgets/proxy?url=http%3A%2F%2Fwebdiana.ru%2Fuploads%2Fposts%2F2016-03%2F1459182407_628.444x333.1346826941.jpg&container=focus&gadget=a&no_expand=1&resize_h=0&rewriteMime=image%2F* http://www.astralomir.ru/resize/212/212/no/uploads/dream/538a4eb040535da356e49f1f4512d672.jpg http://astrolibra.com/wp-content/uploads/2016/03/Byivshiy-muzh-i-svekrov-----chto-predveshhaet-takoy-son.jpg |
==Див.також== | ==Див.також== | ||
Версія за 23:56, 17 листопада 2018
Свекро́вця, -ці, ж. Ум. отъ свекруха. {subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність ∣підрозділ=Інститут мистецтв}
Сучасні словники
Свекру́ха, діал. свекрухна, свекрухня — термін свояцтва, мати чоловіка, жінка стосовно до дружини сина, дружина свекра. Українське «свекруха» походить від прасл. *svekry, яке вважають спорідненим з дав.-інд. c̨vac̨rū́s, лат. socrūs, дав.-в.-нім. swigur, грец. ἑκυρά. Спільним джерелом вважається пра-і.е. *sweḱrúH (*svekrū́s), утворене від кореня *sve («свій»)[3][4]. У праслов'янській і давньоруській мовах слово *svekry, свекры належало до давнього типу відмінювання на основу *-ū і змінювалося за відмінками аналогічно словам цьркы, любы, хорѫгы та деяким іншим, зокрема й іншому терміну свояцтва ѩтры («невістка», «ятрівка»). У непрямих відмінках і множині ці слова мали суфікс-нарощення *-ъv-, надалі під впливом цих форм змінилася і форма називного (укр. церква, любов, хоругва, рос. церковь, любовь, хоругвь). Для слова «свекруха» деякі слов'янські мови зберегли давню форму знахідного відмінка у сенсі називного (біл. свякроў, рос. свекровь), для української форми очевидний вплив слів із закінченнями -ха (ковалиха, шевчиха, купчиха). Поширене тлумачення[5] цього індоєвропейського терміна свояцтва як похідного від сучасного кров, як і від рос. кров («притулок», «домівка») є типовими прикладами народної етимології.
Ілюстрації
Див.також
Све́кор — батько чоловіка, це родич, який з'являється в результаті укладення шлюбу. Слово свекор має індоєвропейське походження: його зіставляють з лит. šešuras, давн.в-нім. swëhur, лат. socer, грец. εκυρός, санскр. श्वशुर, свасура, гінді ससुर, сасур, виводячи з пра-і.е. *svekuro («свекрів»), пов'язаного з коренем *sve- («свій»).
Джерела та література
1.Свекруха // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
2. Свекрухна // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
3.Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
4.Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973 Свекровь
