Відмінності між версіями «Дути»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Дути, -дму, -дмеш, одн. в. дунути, -ну, -неш, '''''гл. ''1) Дуть, дунуть. ''Як такий ''(горішній) ''віт...)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
'''Дути, -дму, -дмеш, одн. в. дунути, -ну, -неш, '''''гл. ''1) Дуть, дунуть. ''Як такий ''(горішній) ''вітер дме по снігу або з снігом ото хуґа. ''Черном. ''Дунув вітер понад ставом. ''Шевч. 88. 2) Только несов. в. Надувать, пучить. ''Мовчанка.... черева не дме. ''Ном. № 1117. ''Багатство дме, а нещастя гне. ''Ном. № 1592. См. '''Дуйнути. '''
+
ДУТИ, дму, дмеш і дую, дуєш; мин. ч. дув, дула, ло; мн. дули; наказ. сп. дми, дмім [о], дміть; недок.
[[Категорія:Ду]]
+
 
 +
1. неперех. Гнати, нести, рухати струмені повітря; віяти. Дме сильний, але теплий вітер (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 41); З моря дув свіжий вечірній вітер (Олесь Донченко, IV, 1957, 370);
 +
//  безос. З вікна дме (дує).
 +
 
 +
2. неперех., на що, у що. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дмухати. А в хаті довго і гірко плакала [Маріка], дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари (Степан Васильченко, II, 1959, 211); Іван виймає флояру і дме у неї що мав сили (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 322);
 +
//  Рухати повітря яким-небудь предметом. — Починає мені памороки забивати. Дзвоню я до того, що при млинку [який жене свіже повітря], щоби дув щосили (Іван Франко, IV, 1950, 14); [Горпина:] Дми про мене хоч халявою, та давай швидше самовар (Нечуй-Левицький, II, 1956, 476);
 +
//  перах. Розтягувати, розширювати що-небудь, наповнюючи повітрям, газом. То догори ногами ходять [писачки], то стовбула перекидаються, то бульбахи дмуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249);  * Образно. Машини дмуть могутні груди (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 167).  
 +
♦ І (й) у (в) вус не дути див. вуса.
 +
 
 +
3. перех., техн. Виготовляти порожнисті предмети з рідкої скляної маси за допомогою струменя повітря; видувати. Дути колби.
 +
 
 +
4. неперех., на кого — що, розм. Бути незадоволеним ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Грицько:] Я б давно її посватав, сказав би твойому [твоєму] батькові; та як же ти його скажеш, коли він отак на тебе дме! (Панас Мирний, V, 1955, 183).  
 +
♦ Дути губи — сердитися на кого-небудь; Дути губу (морду і т. ін.) — чванитися, гордитися. Урядники з атаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (Іван Котляревський, I, 1952, 188); Дме морду, що й граблями носа не дістати! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 173).
 +
 
 +
5. неперех., розм. Іти, бігти, їхати. — Молися за мене, жінко, — промовив він тихо. — Моліться за мене, діти. Бо я... пішов. — Дуй! (Олесь Гончар, III, 1959, 258).
 +
 
 +
6. перех. і без додатка, розм. Пити що-небудь (часто у великій кількості). [Мирон (наливає вино у келих.. П'є)] [Горлов:] Дивись, а браток сам дує (Олександр Корнійчук, II, 1955, 30).
 +
 
 +
7. перех., розм. Сильно бити. — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний, III, 1954, 218).

Поточна версія на 23:35, 17 листопада 2018

ДУТИ, дму, дмеш і дую, дуєш; мин. ч. дув, дула, ло; мн. дули; наказ. сп. дми, дмім [о], дміть; недок.

1. неперех. Гнати, нести, рухати струмені повітря; віяти. Дме сильний, але теплий вітер (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 41); З моря дув свіжий вечірній вітер (Олесь Донченко, IV, 1957, 370); // безос. З вікна дме (дує).

2. неперех., на що, у що. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дмухати. А в хаті довго і гірко плакала [Маріка], дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари (Степан Васильченко, II, 1959, 211); Іван виймає флояру і дме у неї що мав сили (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 322); // Рухати повітря яким-небудь предметом. — Починає мені памороки забивати. Дзвоню я до того, що при млинку [який жене свіже повітря], щоби дув щосили (Іван Франко, IV, 1950, 14); [Горпина:] Дми про мене хоч халявою, та давай швидше самовар (Нечуй-Левицький, II, 1956, 476); // перах. Розтягувати, розширювати що-небудь, наповнюючи повітрям, газом. То догори ногами ходять [писачки], то стовбула перекидаються, то бульбахи дмуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 249); * Образно. Машини дмуть могутні груди (Володимир Сосюра, Вибр., 1941, 167). ♦ І (й) у (в) вус не дути див. вуса.

3. перех., техн. Виготовляти порожнисті предмети з рідкої скляної маси за допомогою струменя повітря; видувати. Дути колби.

4. неперех., на кого — що, розм. Бути незадоволеним ким-, чим-небудь; сердитися, ображатися. [Грицько:] Я б давно її посватав, сказав би твойому [твоєму] батькові; та як же ти його скажеш, коли він отак на тебе дме! (Панас Мирний, V, 1955, 183). ♦ Дути губи — сердитися на кого-небудь; Дути губу (морду і т. ін.) — чванитися, гордитися. Урядники з атаманами Новими чванились шапками, І ратник всякий губу дув (Іван Котляревський, I, 1952, 188); Дме морду, що й граблями носа не дістати! (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 173).

5. неперех., розм. Іти, бігти, їхати. — Молися за мене, жінко, — промовив він тихо. — Моліться за мене, діти. Бо я... пішов. — Дуй! (Олесь Гончар, III, 1959, 258).

6. перех. і без додатка, розм. Пити що-небудь (часто у великій кількості). [Мирон (наливає вино у келих.. П'є)] [Горлов:] Дивись, а браток сам дує (Олександр Корнійчук, II, 1955, 30).

7. перех., розм. Сильно бити. — Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. — скрикнув Довбня (Панас Мирний, III, 1954, 218).