Відмінності між версіями «Дивень»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 10: | Рядок 10: | ||
{|style="width:100%; marnin-top:2em; vertical-aling:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-aling:center" | {|style="width:100%; marnin-top:2em; vertical-aling:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-aling:center" | ||
| - valing="top" | | - valing="top" | ||
| − | | style="width:20%; padding-top:1em;"| [[23c7da89-254c-43c4-9c38-cf05dab4dca7.jpg |x140px]] | + | | style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зоображення:23c7da89-254c-43c4-9c38-cf05dab4dca7.jpg |x140px]] |
Версія за 16:52, 3 листопада 2018
Дивень, -вця, м. Хлѣбъ въ видѣ толстаго кольца: его пекутъ на свадьбу для невѣсты, которая должна сквозь него посмотрѣть на гостей. Полт.
Дивень — обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві. Його виробляли найчастіше з плетінкивтроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднували, щоб утворилося замкнене коло. Дивень прикрашали очеретинками чи плодовими гілочками, обплетеними тістом, а зверху чіпляли квітку з жита, калини, квітів (живих або штучних). Цей хліб здебільшого характерний для Півдня, частково — Полтавщини й Слобожанщини. У деяких районах для дивню взагалі не випікали хлібинку, а обмежувалися гілочками, запеченими на спеціальних рогачиках і прикрашеними стрічками, квітами, колоссям, калиною, барвінком.
Ілюстрації
| - valing="top" | x140px |
