Відмінності між версіями «Гукати»
(→Джерела та література) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 17: | Рядок 17: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Цажзщ2го3цд.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Хаг2цзодк.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Жзо23кд.jpg|x140px]] |
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:ЖзрщіЙЛД.jpg|x140px]] |
|} | |} | ||
Версія за 16:43, 28 жовтня 2018
Гукати, -каю, -єш, гл. 1) Издавать сильный звукъ, громко кричать, призывать кого. Заголосить, як та мати, голосна гармата. Гукатимекричатиме не одну годину. Шевч. 450. Через греблю повалили, гукають, співають. Шевч. 189. Як гукають, так і одгукуються. Ном. № 7127. До могили припала, матусеньки гукала. Мет. 277. Гукає на його. 2) Толкать. Шух. I. 176. 3) Оплодотворять (свинью). Кнорос... гукає льоху, а тота від того упороситься. Шух. І. 212.
Сучасні словники
ГУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Видавати сильні, різкі звуки, шуми і т. ін. Грім на весь світ гукав, блискавиці безперестанку світили (Панас Мирний, IV, 1955, 238); Гукають паровози за гасм голубим (Володимир Сосюра, Близька далина. 1960, 41).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 190.Коментарі (0) ГУКА́ТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і без додатка. Голосно вимовляти, виголошувати які-небудь слова, звуки. — Добридень, кумо! — Вовк гукає, — Той спить, хто щастя має! (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 37); Його помітили з грузовиків і привітно замахали руками, щось почали гукати (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 46); // перех. Голосно кликати кого-небудь. Оце в неділю збираюсь було на музики, підійду до ліси й гукаю Карпа (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 298); Вони починають гукати Вустимка, але він мовчить (Іван Багмут, Опов., 1959, 14); // неперех., з інфін., із спол. Голосним викрикуванням пропонувати комусь що-небудь, запрошувати когось куди-небудь і т. ін. Тому заманулося того, тому другого. Гукають прислужникам мерщій подавати (Панас Мирний, III, 1954, 263); Петрусь почав підбігати, гукаючи, щоб Гапочка його наздоганяла (Юрій Яновський, I, 1958, 351).
2. неперех., на кого, розм. Голосно лаяти кого-небудь, кричати на кого-небудь. Німець розлютувався, гукав на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини (Панас Мирний, IV, 1955, 246); — Якби не гукати на вас, не думати за вас, то було б з вашої роботи стілько потіхи, як із торішнього снігу (Іван Франко, I, 1955, 60); Жінки злякано гукали на метушливу дітвору (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 200).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Словник української мови==Джерела та література==
