Відмінності між версіями «Пустотливий»
| Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
| − | ===Словник української мови | + | ===Словник української мови |
| + | Академічний тлумачний словник (1970—1980)=== | ||
| + | ПУСТОТЛИВИЙ, а, е. | ||
| + | 1. Який любить пустувати, схильний до пустощів; грайливий. Дим клубками повивсь.. А вона все ніби пустувала, підкидала того сухого труску, ніби гралась, наче маленька пустотлива школярка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 242); Вмить передо мною промайнули щасливі дні нашого з моєю маленькою дружиною раювання: ліс, річка, моріжок і нас двоє, пустотливих, звабливих (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 56); Іще дитя, — а вже зрадлива, Уже кокетка пустотлива! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 138); * Образно. Пустотливий промінь сонця зупинивсь у зеленій гущині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 176); З далеких невідомих полів, з лілових лісів залітає на подвір'я притулку легкий пустотливий вітерець (Олесь Донченко, III, 1956, 33); | ||
| + | // Який свідчить про бажання пустувати, виражає схильність до пустощів. Вузенькі, підкручені догори вусики надавали його обличчю пустотливого виразу, хоч сам він був переконаний, що вони підкреслюють його суворість і рішучість (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 259); Петрусь грає. А перед очима вічно рум'яне, свіже обличчя Неллі і пустотливі гарні очі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 116); Очі примружилися, розширилися, десь там, у глибині, пустотливі іскорки (Вітчизна, 8, 1958, 91); | ||
| + | // Пов'язаний із пустощами. О, скільки пустотливих там було жартів, Яких хотілося й тобі і їй разом! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 203); Ген-ген на тім боці ставу ледь майорять серед ночі купальниці.. Плескіт, дівочі пустотливі скрики, сміх (Андрій Головко, I, 1957, 450). | ||
| + | |||
| + | 2. Легковажно-жартівливий, невимушений. Батьківська бібліотека, здебільшого французька, де Пушкін.. зачитувався творами легковажної, пустотливої, не завжди пристойної анакреонтичної поезії.. (Максим Рильський, X, 1962, 37); Вона з'явилася раптово, весела й жвава, в одну мить наповнила ту кімнату і пахощами білої акації, і сміхом, і пустотливими розмовами (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 18). | ||
Версія за 11:39, 20 жовтня 2018
Пусто́тливий, -а, -е = Пустовливий.
Сучасні словники
===Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)=== ПУСТОТЛИВИЙ, а, е.
1. Який любить пустувати, схильний до пустощів; грайливий. Дим клубками повивсь.. А вона все ніби пустувала, підкидала того сухого труску, ніби гралась, наче маленька пустотлива школярка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 242); Вмить передо мною промайнули щасливі дні нашого з моєю маленькою дружиною раювання: ліс, річка, моріжок і нас двоє, пустотливих, звабливих (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 56); Іще дитя, — а вже зрадлива, Уже кокетка пустотлива! (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 138); * Образно. Пустотливий промінь сонця зупинивсь у зеленій гущині (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 176); З далеких невідомих полів, з лілових лісів залітає на подвір'я притулку легкий пустотливий вітерець (Олесь Донченко, III, 1956, 33); // Який свідчить про бажання пустувати, виражає схильність до пустощів. Вузенькі, підкручені догори вусики надавали його обличчю пустотливого виразу, хоч сам він був переконаний, що вони підкреслюють його суворість і рішучість (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 259); Петрусь грає. А перед очима вічно рум'яне, свіже обличчя Неллі і пустотливі гарні очі (Мирослав Ірчан, II, 1958, 116); Очі примружилися, розширилися, десь там, у глибині, пустотливі іскорки (Вітчизна, 8, 1958, 91); // Пов'язаний із пустощами. О, скільки пустотливих там було жартів, Яких хотілося й тобі і їй разом! (Микола Зеров, Вибр., 1966, 203); Ген-ген на тім боці ставу ледь майорять серед ночі купальниці.. Плескіт, дівочі пустотливі скрики, сміх (Андрій Головко, I, 1957, 450).
2. Легковажно-жартівливий, невимушений. Батьківська бібліотека, здебільшого французька, де Пушкін.. зачитувався творами легковажної, пустотливої, не завжди пристойної анакреонтичної поезії.. (Максим Рильський, X, 1962, 37); Вона з'явилася раптово, весела й жвава, в одну мить наповнила ту кімнату і пахощами білої акації, і сміхом, і пустотливими розмовами (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 18).
