Відмінності між версіями «Пускати»
(не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
Рядок 147: | Рядок 147: | ||
[https://ru.wiktionary.org/wiki/%D0%BF%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8 Матеріал з Вікіпедії] | [https://ru.wiktionary.org/wiki/%D0%BF%D1%83%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8 Матеріал з Вікіпедії] | ||
− | |||
− | |||
− |
Поточна версія на 11:34, 10 жовтня 2018
Пуска́ти, -ка́ю, -єш
Сучасні словники
Пускати (Аж) сли́ну пуска́є / пу́стить. Хто-небудь має сильне бажання придбати щось, оволодіти чим-небудь і т. ін. Браконьєри з мосту аж слину пускають, що стільки під ними пропливає весняного живого добра, а вихапувати не маєш права (О. Гончар); Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна сміється).
бу́льки пуска́ти / пусти́ти. 1. Тонути. — Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (М. Рильський); // Гинути. — Він (кіт) такий мій, як і твій! — відповів Павло.— Але твій уже бульки з моря пускає, а мій ще бігає… (В. Кучер). 2. Хто-небудь втрачає всі сили, надії, можливості; наближається чиєсь знищення, загибель, руйнація. Вже так довоювались (супротивники), що останні бульки пускають (М. Стельмах).
закида́ти (пуска́ти) / заки́нути (пусти́ти) гадю́чку на кого і без додатка. Натяками зачіпати, ображати кого-небудь. Се так на мене закидала (Одарка) гадючку, а я... наче мені невтямки (Марко Вовчок); Здається і дружить, а гадючку пустив (Укр.. присл..).
і на о́чі не пуска́ти / не пусти́ти кого. Не хотіти бачити когось, категорично відмовляючись спілкуватися з ким-небудь. Пішли — коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (А. Головко).
і на порі́г не пуска́ти / не пусти́ти кого. Забороняти кому-небудь приходити кудись, не хотіти бачити когось. — Я б і на поріг її (Марину) не пустив (Панас Мирний); — Колись нас сюди й на поріг не пустили б, а тепер тут, бачу, й закурити можна (О. Гончар).
ки́дати (пуска́ти, розкида́ти) / ки́нути (пусти́ти, розки́нути) на ві́тер, зі сл. гро́ші. Даремно, марно, необдумано витрачати. — Берегти треба кожну копійку, а ми тисячі карбованців на вітер кидаємо (З газети); (Герміона:) Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка); — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко).
пропуска́ти (пуска́ти) / пропусти́ти (пусти́ти) повз ву́ха (ми́мо вух, повз слух і т. ін.) що. Не реагувати на те, що говорять. Петро пропускав повз вуха медоточиві слова. Йому огидний цей невисокий, з невеличким черевцем, білоголовий чоловік (Д. Бедзик); Смерть! .. Вона байдуже пропускала його (слово “смерть”) повз свій слух (Г. Коцюба); Марусяк нібито пускав усе те мимо вух.., але всередині у нього все кипіло й варилося (Г. Хоткевич); Корях пропустив мимо вух вигук опонента, вів далі (Р. Іваничук); — Загоряєш, Петя? Шофер пропустив мимо уваги цей стертий вираз, відчинив гараж (М. Ю. Тарновський).
пуска́ти (лови́ти) / пусти́ти (злови́ти) пі́вня. Видавати фальшиві звуки під час співу чи декламації. Один соліст у хорі торгівців зірвався і пустив “півня” (М. Ю. Тарновський).
пуска́ти / пусти́ти бі́сики (ґе́дзики) (очи́ма (о́ком)) кому, на кого. Кокетувати, загравати з ким-небудь. А то сама (Тонька) присіла на колесі біля нього, бісики очима пускала (О. Гончар); Як стрінеться де-небудь з Мариною, то знай пуска їй бісики очима (Панас Мирний); Сиджу я під образами.. очима на Тетяну спідлоба ґедзики пускаю. А вона червоніє і не знає, чи сміятися, чи ніяковіти (М. Стельмах); // Привертаючи до себе увагу, поглядати на когось. Не виглядають у .. вікна вигодовані обличчя горничних, не пускають ґедзиків прохожим очима (Панас Мирний).
пуска́ти / пусти́ти в о́біг що. Віддавати для загального користування. Я взяв папку, і вона здалася мені такою важкою, наче там був не папір, а чавун. — Гаразд. А як на кафедрі дізнаються, що я пустив цю крамолу в обіг?.. Студентам же роти не зав’яжеш… (А. Дімаров).
пуска́ти / пусти́ти в о́чі дим (пилю́ку) кому. Вводити в оману кого-небудь. — Кому ви дим пускаєте в очі? Хіба в цьому — в благополучній загальній цифрі — і є всі найзаповітніші інтереси району? (І. Рябокляч); До чого ж ми обросли корою байдужості до рідного коріння, звикли видавати бажане за дійсне, пускати пилюку в очі! (З газети).
пуска́ти / пусти́ти в розхі́д (в розхо́д) кого. Розстрілювати, знищувати кого-небудь. — Не заривайся. А коли візьмеш (Жмеринку) — менше пускай в розхід (полонених). Це не завжди досягає мети (О. Довженко); — Будете чинити опір — пустимо в розход! (А. Шиян).
пуска́ти / пусти́ти в світ (в лю́ди). Публікувати, видавати. Іконописець вкладав у роботу всю свою душу, досвід, уміння і пускав у світ, не відаючи його (твору) майбутнього (З журналу); А вже ж коли пускати у люди “Повію”, то треба, щоб вона була не згірше тих перших двох частин, що вже побачили світа (Панас Мирний); — Франко ж казав, що се (повість “Жаль”) найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка).
пуска́ти / пусти́ти в старці́ кого. Доводити до зубожіння, злиднів. — Вороги хотять (хочуть) зіпхнути тебе з гетьманства, а нас усіх, твою рідню, твоїх дітей пустити в старці (М. Лазорський).
пуска́ти / пусти́ти в хід. Застосовувати, використовувати що-небудь. Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іти врукопаш (О. Гончар); Кілька ударів ножем розпушили землю. Рубін вигорнув її на себе і знову пустив у хід ніж (І. Сенченко).
пуска́ти / пусти́ти ду́шу на поку́ту. Залишати кого-небудь живим; помилувати кого-небудь. (Ігнат:) Ой простіть мене, батечки!… Не буду! Простіть!… (Павло:) Чорт! (Ігнат:) Ой пустіть душу на покуту!.. (М. Костомаров).
пуска́ти / пусти́ти ґрунт з-під ніг, рідко. Переставати бути впевненим у собі, в своїх силах, позбуватися того, на чому тримається становище, світогляд і т. ін. Промінь згас над рідним краєм; А ми, скільки кожен зміг, У провалля себе пхаєм. Ґрунт пускаємо з-під ніг (П. Грабовський).
пуска́ти / пусти́ти з душе́ю кого. 1. Залишати живим кого-небудь; не вбивати, відпускати. (Пан Душечка:) Так і так, розказує, здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (С. Васильченко). 2. Залишати кого-небудь без будь-яких засобів існування. — В рік волі, коли одним землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю пускали, побував у нас один старий благочестивий батюшка (М. Стельмах).
пуска́ти / пусти́ти ману́ (в ві́чі). Обдурювати, змушувати вірити в що-небудь нереальне. — Ходімо разом,— гукають перші.— Куди? — Та до пана ж. Волі правити.— Ідіть, коли його (пана) самого вже правцем поставило,— хтось одказав. Душ з п’ять зареготало.— Та то ману тілько пускають. Знаємо ми,— твердили перші (Панас Мирний); — Привезли якогось свого слідувателя (слідчого) з Мойсинець і хочуть слідство наводити на те вбивство. Ману пускають (Іван Ле); напусти́ти ома́ну. — Та хтось зумисне покопирсав ломакою, щоб напустити на нас оману,— сказала Гризельда, придивляючись до слідів (І. Нечуй-Левицький).
пуска́ти / пусти́ти на ві́тер. 1. зі сл. гро́ші, майно́ і т. ін. Легковажно, марно витрачати. Як тільки свято — в нього (Більграйфа) повно гостей, оперету розігрують, як у Відні, де він, бувши молодим, гроші на вітер пускав (І. Муратов); — Це ж треба уже зовсім розуму позбутися, щоб узяти та власною рукою пустити на вітер усе своє добро, загорьоване довгою, тяжкою працею… (Д. Бузько); (Герміона:) Ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка). 2. зі сл. слова́. Обіцяти щось нереальне; даремно говорити про щось. Хлопець не любив пускати слова на вітер (З газети). 3. зі сл. сла́ва. Не берегти, не примножувати, не оцінювати належним чином. Ярославову славу на вітер пускає (Всеслав) (Панас Мирний).
пуска́ти / пусти́ти на во́лю Бо́жу кого. Не затримувати кого-небудь, відпускати. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю Божу (О. Гончар).
пуска́ти / пусти́ти на порі́г кого. Дозволяти приходити кому-небудь кудись. — Хіба що постоїш на порозі палацу, та йто чи то пустять на поріг (М. Лазорський).
пуска́ти / пусти́ти о́ко (по́гляд) перев. на кого—що. Задивлятися на кого-, що-небудь, кудись, виявляючи зацікавленість, інтерес. Робиш що, а очі.. пускаєш в далечінь тривожну (А. Головко); Він любощів співець. Овідій ніжний, він пускає погляди по обрію врозгін (Г. Кочур).
пуска́ти / пусти́ти по ко́лу (по кру́гу) що. 1. Частувати присутніх по черзі чим-небудь (перев. алкогольними напоями). Сілецьких, Варчиних родаків, привіз Стратон Дордюк, який одразу ж засадив гостей за стіл і пустив по колу першу чарку (З газети). 2. Робити надбанням громадськості, віддавати (наприклад, читати) що-небудь усім без винятку, вибору. Де гарантія, що переляканий студент не однесе його (рукопис) в деканат, замість того, щоб пустити читати по колу (А. Дімаров).
пуска́ти / пусти́ти по сві́ту (по ми́ру) кого. 1. перев. ким. Завдаючи кому-небудь страждань, горя, змушувати його ставати кимсь, вести певний спосіб життя (перев. про дівчат, жінок). А що тих бідних покриток Пустив по світу з байстрюками! Отже й нічого! — А жонатий І має двоє діточок, Як ангеляточок (Т. Шевченко); Ти мене знівечив, прогнав з своєї хати, з рідного краю, пустив по світу волоцюгою (І. Нечуй-Левицький). 2. Доводити до зубожіння, злиднів. (Молодиця:) Голова, бодай вона йому (чоловікові) луснула, як наробила мені отакого клопоту! Сам без вісті забіг, а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний); Йому байдуже, що .. і хазяйство пограбують, і старцями по світу пустять (Григорій Тютюнник).
пуска́ти / пусти́ти сльозу́ (сльо́зи). 1. Плакати. Компаньйонка баронеси підпирала сидячого Швейка і також пускала сльози (Переклад С. Масляка); От хай хтось хоч найменше словечко похвали викаже на його (Потопальського) адресу, одразу ж, як віск, розтопиться його душа, і вже він готовий сльозу пустити, готовий цілувати того, хто сказав те добре слово (Ю. Збанацький). 2. Жалітися кому-небудь, викликаючи до себе співчуття. Та сльозу пустив Невмій: — Я не вмію працювати, Це говорить навіть тато (М. Стельмах); — Про що це тобі Яцуба там наливав? За дочку все? Мабуть, і сльозу пустив? (О. Гончар).
пуска́ти / пусти́ти тума́н (туману́) (у ві́чі) кому. Навмисне заплутувати, перебільшувати, перебріхувати що-небудь. Андрій знав, що вони лише ради нього пускають туману, до начальства ж вони про цей випадок не донесуть (І. Багряний);— Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро,— Що за охота тобі мене морочити? То заговоривши буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (П. Куліш); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (М. Стельмах). пе́рти тумана́ в о́чі. — Ну, не пріть же мені тумана в очі, а говоріть по правді,— сказав Густав (І. Франко).
пуска́ти / пусти́ти шпильки́ (шпи́льку, стрі́ли) кому і без додатка. Говорити щось дошкульне, неприємне або робити ущипливе зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим, пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (М. Коцюбинський); Тритузному тільки й лишається, що час від часу пускати.. стріли своїх сарказмів (О. Гончар); Христина пустила шпильку Бородавкіній. Бородавкіна втямила це. Її брови насупились, і між ними мигнули легенькі зморшки (І. Нечуй-Левицький); Їй так і кортіло пустить якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Я. Баш). підпусти́ти шпи́льки. Вона перемогла себе, щоб не підпустити шпильки о. Нестерові (І. Франко).
пуска́ти / пусти́ти я́су. Поширювати неправдоподібні відомості про кого-, що-небудь. Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (О. Гончар).
пусти́ти / рідше пуска́ти корі́ння (ко́рінь) в що, в чому. 1. Прижитися, закріпитися, обжитися де-небудь. Уявіть тих, хто залишив своє чисте, молоде, чудове місто, яким пишався, у якому вже пустив коріння, народжував дітей (Ю. Щербак); Пристав до вдовиці у прийми: двоє дітей, батько старий, хазяйство не яке, зате млин оце. Якщо як, то, може, й зовсім коріння пущу отут (А. Головко); Там ви пустили корінь, бо там ваша Василина .. до колиски клала та й співала вашим дітям (І. Чендей). 2. Стати постійним; надійно, міцно утвердитися. Розлад у Сніжковій сім’ї все глибше пускав коріння своє (К. Гордієнко); Ідея не задовольняється тим, що існує зараз, ні, вона прагне пустити коріння глибше, переконати вас, що вона вічна (В. Підмогильний). пуска́ти корінці́. Писар почув, що в йому запалюється злість, що вона пускає в його душі корінці (І. Нечуй-Левицький).
пусти́ти / пуска́ти в ді́ло (в рух). Застосувати, використати що-небудь. Марина .. казала: — Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле (борошно) в діло пустити! А тепер як літа діждемо, назад добрим вернемо (Панас Мирний); Слідчий пустив у діло свої кулаки… (І. Багряний); Андрій зразу пустив у рух свій винахід з галошами, й цей винахід .. миттю прищепився (І. Багряний).
пусти́ти / пуска́ти черво́ного пі́вня кому. Підпалити що-небудь, викликати пожежу з метою розплати, помсти. — Хай-но тільки зачепить (пан), ми йому покажемо, що таке Дике Поле та сіверські козаки! — Червоного півня пустимо (З. Тулуб); Я згадав наш вираз по селах — “пустити червоного півня”. Смуги страшенно були похожі на хвіст червоного півня, тільки вітром розкуйовджений (В. Винниченко); Сокало мотався по селах, пильнуючи, щоб не лишилося в полях і клаптика хліба неспаленого.. “Німців ждете? Для ворога запасаєтесь?!” — кричав, скаженіючи, .. і пускав червоного півня під стріхи гамазеїв та стаєнь (А. Дімаров).
пусти́ти (спусти́ти) / рідше пуска́ти (спуска́ти) ю́шку (кров, ма́зку) (з но́са) кому, рідко з кого. Дуже побити кого-небудь, звичайно до крові, ран, або вбити когось. “Насамперед треба йому пару разів затопити в пику,— думав поручик,— потім пущу йому юшку з носа, відірву вуха, а далі — побачимо” (Переклад С. Масляка); — Як тебе, Левку, скалічили.— Не плач.. Пустили пани з мене юшку, ну та ще будем з них робити м’ясо (М. Стельмах); — Що,— каже,— пожив по-людському, одмінив кров? От нехай пущу йому кров з носа, тоді побачу, яка вона в нього тепер (М. Коцюбинський); — Покиньмо кров врагам пускати. Пора нам відсіль уплітати,— Низ Евріалові сказав (І. Котляревський).
Пускати ПУСКАТИ, аю, аєш, недок., ПУСТИТИ, пущу, пустиш, док. 1. перех. і без додатка. Переставати тримати в руках, затримувати руками кого-, що-небудь, не вдержувати в руках. Мани собаку, а з рук не пускай кияку (Номис, 1864, № 5900); Давали, та з рук не пускали (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 163); Мотря держала в руці курку й не хотіла її пускати (Нечуй-Левицький, II, 1956, 360); Чубенко хилив голову й пускав з руки повід, кінь спотикався на корчах лісової дороги (Юрій Яновський, II, 1958, 209); — Хіба й справді не сестра я? — Ні, моє кохання, Моє серце! — Боже ж ти мій! Чому я не знала? Була б тебе не любила І не цілувала... Ой, ой! сором! Геть од мене! Пусти мене! (Тарас Шевченко, II, 1963, 334); Взяв Іван обидві щуки, Обережно взяв у руки, І до моря поспішив, І у море їх пустив (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 116); // Розслаблюючи, розтуляючи руки, пальці, переставати стискати їх або щось у них. — Перснів скільки! — скрикнув [парубок]. Я стулила руку в кулак — не пускаю, а він усилковується відняти (Панас Мирний, I, 1954, 78); [Лицар:] Ой, лихо! дубнуть, мліють руки!.. (Пускає руки й скочується з гори в діл) (Леся Українка, II, 1951, 205); // Робити менш натягненим, ослаблювати; відпускати. Під розпогодженим небом, Віжки пускаючи, мчить панотець на колесах покірних (Микола Зеров, Вибр., 1966, 225); Вершники з'їхались, поговорили про віщось, і один з них, вийнявши лука, натяг і пустив тетиву (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 84); Пустивши поводи, їдуть [карателі] повільною ступою (Олесь Гончар, II, 1959, 22); // часто із запереч. Давати можливість, дозволяти кому-небудь іти, їхати кудись, звідкись. Оврамиха, стара мати, А три сини мала, Гей, в доріженьку та великую На ніч не пускала (Українські народні думи.., 1955, 18); Він береться за шапку. Схопила [Варка] його за рукав, — не пускає з хати (Марко Вовчок, I, 1955, 174); На ранок Давид підвівся ледве розвиднілось і зразу ж зібрався йти. Не пускали (Андрій Головко, II, 1957, 181); Не пустив Шрама Сомко у печери, завернув до себе з усіма на козацьке подвір'я (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 84); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Павло Загребельний, Європа. Захід, 1961, 272); // куди, з інфін. Дозволяти робити що-небудь, іти кудись з певною метою. — От вже як піду заміж,.. і діточок буду обшивати, і тебе, мамочко, що ти в мене була така добра, жалувала мене, пускала.. гуляти (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 424); Дід заборонив їй виходити з двору.. і не пускав на посиденьки до сусідів (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 74); — Хіба ти знов поїдеш, на буряки? — спитала її мати. — Поїду, аби тільки батько пустили (Нечуй-Левицький, II, 1956, 34); А я кажу: «Як не пустите малювати, на зло вам умру» (Юрій Яновський, I, 1954, 43); * Образно. Матюха смикнувся, але щось мов за поли його схватило й не пустило вдарити в першу ж мить (Андрій Головко, II, 1957, 134); // також у сполуч. із сл. на волю. Переставати затримувати когось, звільняти з ув'язнення, з-під арешту і т. ін. Коли.. її ніхто не чіпав, не бив,.. а так пускав на волю, тоді вона любила блукати по бур'янах (Панас Мирний, I, 1954, 55); Гафійка почула про Марка від Підпари. Він сердито жалівся: і так од голоти життя не стало, а тут ще Гущу пустили (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 65); [Служебка:] Ну, де ти тут? Виходь! Принесла страву! [Лицар-в'язень:] Ох, не до страви вже! Пусти на волю! (Леся Українка, II, 1951, 194); // із запереч. Перешкоджати кому-небудь у здійсненні чогось, затримувати десь (про предмети, явища і т. ін.). Рада б душа в рай, та гріхи не пускають (Номис, 1864, № 5385); Пишу до Вас, лежачи в ліжку: застуда вже третій місяць не пускає мене звідти (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 159); Тимофій гребе, що аж мускули тріщать, стараючися випрямити дарабу в просту лінію, але вода не пускає і рве дарабу на дві часті (Гнат Хоткевич, II, 1966, 398).
Пускати (пустити) заміж див. заміж.
♦ Пускати (пустити) ґрунт з-під ніг — бути, опинятися в непевному становищі; втрачати впевненість у собі; Пускати (пустити) жити кого; Пускати (пустити) душу на покуту — залишати кого-небудь у живих. [Ігнат:] Ой пустіть душу на покуту!.. [Павло:] Нема покути для диявола! Здихай..! (Микола Костомаров, I, 1967, 202); Пускати (пустити) з душею кого — відпускати когось, обібравши перед цим. — В рік волі, коли одним землю ланцюгами наділяли, а інших з душею на волю пускали, попував у нас один старий благочестивий батюшка (Михайло Стельмах, I, 1962, 357); [Пан Душечка:] Так і так, розказує [економ], здибав мене в лісі Кармелюк, пограбував до ниточки, тільки що пустив із душею (Степан Васильченко, III, 1960, 207); Пускати (пустити) на волю див. воля; Пускати (пустити) на волю божу (під чотири вітри, на всі чотири і т. ін.) кого — відпускати, не затримувати кого-небудь. Вася Багіров ніколи не вдавався до ганебної для гвардійця втечі, а бився хоч один проти десятьох, поки його не скидали з коня і пускали на волю божу пішки (Олесь Гончар, III, 1959, 187); Стріляли курсанти Третьої школи прапорщиків — довелося їх роззброїти, накласти в потилицю й пустити під чотири вітри (Юрій Смолич, Реве та стогне.., 1960, 434); [Степанида:] Он які інші пани, то бувало додержуть бурлаків, доки скінчать жнива; а після жнив пов'яжуть їх та доженуть до межі, вліплять їм по стільки нагаїв та й пустять на всі чотири (Марко Кропивницький, I, 1958, 125); Пускати (пустити) по волі кого — дозволяти кому-небудь поводитися надто вільно, не додержуючись певних правил. Пусти дітей по волі, а сам будеш в неволі (Номис, 1864, № 9218). 2. перех. і без додатка, до кого — чого, у що, куди, з інфін. Давати можливість, дозволяти кому-небудь увійти, в'їхати, проникнути кудись; впускати. Ворота в баштах запирали [троянці], Своїх ховатись не пускали, Бо напустили б і чужих (Іван Котляревський, I, 1952, 279); — Скажи, серце, Гаврилові, щоб більше не одмикав дверей і нікого не пускав сюди (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 238); — Цілий день лежав я в землянці, складав план, і до мене нікого не пускали (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 262); Прибувай до мене, щоб вороги спали, То я тебе пущу, щоби мати не знала (Павло Чубинський, V, 1874, 45); * Образно. Дзвенить розмова і парує чай; Віддайся їм і в серце не пускай Щемливих забобонів (Микола Зеров, Вибр., 1966, 52); // Поселяти, поміщати у себе кого-небудь, давати комусь притулок. Калашник погрожував йому, лаяв сусіду за те, що той пускав Терешка до себе ночувати (Григорій Епік, Тв., 1958, 399); — Ходім, сину,.. Коли пустять в хату; А не пустять, то й надворі Будем ночувати (Тарас Шевченко, I, 1963, 34); — Зібралася нас купка жінок, допомагали поранених носити. Отут по хатах і госпіталь був.. А Палажка твоя до своєї хати не пустила (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 26); — А, так ти й квартиранта пустив! (Андрій Головко, I, 1957, 138); // Давати кому-небудь дорогу, прохід кудись; давати комусь, чомусь можливість обганяти, обходити себе; пропускати. У першій кімнаті сидів старий у темній рясі.. — Ось до вас прийшли, — каже йому молодиця, пускаючи мене у двері (Марко Вовчок, VI, 1956, 237); — А ми вирішили тікати на батьківщину — сюди, у Великий степ. Росіяни тоді нікого не пускали через Урал. Треба було переправитись темної ночі (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14); Пороздвигалися [порозсувалися] дяки, пустили Харка на покуть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 485); Щоб не зароситися, Борис пустив паню Міхонську передом, а сам ішов позад неї (Іван Франко, III, 1950, 454); // перев. док. Дати можливість, дозвіл бути десь надрукованим, обнародуваним, поставленим на сцені (перев. про цензуру). Щось багато в сім році лаштується збірників, та чи багато пустить цензура (Володимир Самійленко, II, 1958, 424); // перев. із запереч. Давати можливість чому-небудь проникати кудись, крізь щось (про предмети, явища природи і т. ін.). Людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають) (Леся Українка, V, 1956, 360); Сволоки.. озвуться до соснових дощок на палубі: «Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас!» (Юрій Яновський, II, 1958, 159); — Остапе-е!.. Оста-апе-е!.. Голос її прозгучав глухо, стіна ворожого очерету не пустила його далеко, забрала в себе, ковтнула (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 362); Вимиті вікна заблищали шибками і пустили в хату цілі снопи сонячного світла (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 264); // Давати можливість, дозволяти кому-небудь підходити до кого-, чого-небудь, брати участь у чомусь, займати певне місце; допускати. Копають день, копають два, На третій насилу Докопалися до муру Та трохи спочили. Поставили караули. Ісправник [справник] аж просить, Щоб нікого не пускали (Тарас Шевченко, I, 1963, 304); — А щоб була доладна рада, — Старий Пацюк кричить, — ..Пускать на раду всіх хвостатих, А куцих не пускать (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 54); — А що будемо робити? — спитав титар, обертаючись до дідів. — А то будемо робити, що не пустимо того Балабухи на парафію, от що! — сказали діди (Нечуй-Левицький, III, 1956, 51). ♦ Не пускати (не пустити) на очі (на поріг) кого — не допускати до себе, забороняти приходити до себе. Господи, як вже сварилась пані на Горпину! І на очі її не пускала тижнів ізо [зо] два (Марко Вовчок, I, 1955, 262); На ранок таки зібрались вітробалчани до князя. Пішли — коваль, Цигуля, Невкипілий і ще душ кілька. Але князь і на очі до себе не пустив (Андрій Головко, II, 1957, 238); — Я б і на поріг її не пустив, а тебе і в лобок варто поцілувати, — і він приложився своїми гарячими устами до її білого чола (Панас Мирний, III, 1954, 251); Пускати (пустити) до причастя див. причастя; Пускати (пустити) з вуха у вухо (мимо вух) див. вухо. 3. перех. і без додатка. Спрямовувати, посилати, відправляти куди-небудь з певною метою; примушувати іти, їхати, бігти, летіти кудись. Колись Боян, співець потужний, Дзвонив у струни золоті, Мов соколів десяток дружний Пускав з-під хмар на лебеді (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 358); — Пускай їх, Чумаченко, пускай орлів. Штурмуйте, товариші, на славу! Всім видам... «Славу» [орден]. Бійці запевнили хором, що постараються (Олесь Гончар, III, 1959, 252); Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Іван Котляревський, I, 1952, 181); — Пустити б мене навколо світу просто по меридіану, скільки б то вже разів я додому повертався, — жартував сам із себе Федір Кузьмич, розносячи по людях вістки про життя-буття, про померлих на чужині батраків, про вбитих воїнів (Олександр Довженко, I, 1958, 418); // Наказувати мучити, вбивати кого-небудь; посилати когось на муки, на смерть; спричиняти чиюсь смерть. Не багато Коновченко по долині Черкень погуляв, — Самих найстарших п'ятсот чоловік рицарів під меч пускав (Українські народні думи.., 1955, 27); Оксана була красива і принадна, і вони [гестапівці] в першу мить не знали, що з нею робити. Пускати одразу на тортури чи натішитись.. її тілом (Василь Кучер, Голод, 1961, 425); * Образно. Пустили [багаті] бідних на поталу.. капіталу (Павло Тичина, I, 1957, 63); // перен. Спрямовувати на якесь заняття, роботу і т. ін. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця [одинака] у найми пускати (Панас Мирний, III, 1954, 103); — Он у мене синок Василь... Вирощу його... мою милу дитину, моє паненятко... вигодую, вивчу... у пани пущу... Паном зроблю... (Панас Мирний, IV, 1955, 57); — Пустимо [хлопця] в науку, — сказав [ланковий], — нехай буде поміч нашому колгоспові (Юрій Яновський, II, 1954, 116); // ким. Змушувати кого-небудь стати кимсь, вести певний спосіб життя. — А я вже ду-мав одружитись, І веселитися, і жить, Людей і господа хвалить... А довелося... Накупили І краму й пива наварили, Не довелося тілько пить. Старої пані бахур сивий Окрав той крам. Розлив те пиво, Пустив [наречену] покриткою... (Тарас Шевченко, II, 1963, 82); // Випускати, виганяти на пасовище (коней, худобу), звільняти від упряжі. Яків зіскакує з коня, пускає його пастися в рів під липи (Михайло Стельмах, I, 1962, 485); — Ми пустили коні на леваду, А самі ввійшли в тісне подвір'я (Іван Франко, XIII, 1954, 332); Опівдні аул зупинився перепочити. Подоїли овець і кобил, пустили отару й табун пастися (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 41). ♦ Пускати (пустити) з торбою (в старці, по миру, попідвіконню і т. ін.) — робити жебраком, жебраками. [Шкереберть:] Я пускав з торбою вдів і сиріт, я видавлював усі соки з робітників, робив їх рабами своїми (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 519); — Гей, люди! Що цей [позивач] загадав, що цей загадав? Хоче мене з дітьми з торбами на старість пустити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 69); Звівсь наш Масляк нінавіщо [нінащо] і жінку мов у старці пустив (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 230); [Молодиця:] Сам безвісти забіг [чоловік], а мене з малими діточками по миру пускає (Панас Мирний, V, 1955, 129); — Що ж мав робити? Замучити.. дітей і старцями попідвіконню пустити? (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 8); Пускати (пустити) на світ — народжувати. [Катерина Петрівна:] От люди народжують, а мені здається, що всі вони [діти] мої, що то я їх на світ пускаю (Захар Мороз, П'єси, 1959, 87). 4. перех. і неперех. Примушувати або давати можливість рухатися певним чином, з певною швидкістю. Козаки.. пускають із копита коні, кидаються у Дунай, перепливають його (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 340); — Старенький гуцул.. пускає свою дарабу побіч нашої (Гнат Хоткевич, II, 1966, 398); — Хіба ви не знаєте, товариші, що поїзд на ширшій колії тримається стійкіше? Пускай, гони на повну швидкість... (Олесь Гончар, III, 1959, 207); Добираємось до ямки. Грицько коней дужче пустив, щоб разом вихопитись з ямки (Панас Мирний, IV, 1955, 247); Він увімкнув мотор і пустив циклонетку [автомобіль] ..додому, (Юрій Смолич, I, 1958, 76); // Давати можливість вільно рухатися за течією, вітром і т. ін. Один човен на бистрих хвилях перекидається, і для того зв'язують докупи два або три човни, перекладають дощечки впоперек їх для сидіння і без весел пускають їх по воді (Нечуй-Левицький, II, 1956, 416); Хотілося.. вхопитися за волосся руками і дерти, по вітру пускати (Гнат Хоткевич, II, 1966, 91); Дівчата почали заплітати вінки й пускати їх у Почайну, щоб запитати в долі, чи судилося їм мати пару (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 178); Старі зілля зв'язали в снопок, щоб пустити за водою напровесні (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 165); * Образно. Я ж пущу свою пригоду Геть на тую бистру воду (Леся Українка, I, 1951, 48); // Давати можливість занурюватись у воду під дією власної ваги або насильно топити у воді. Ми брали горщик, повний каміння й принади, і пускали на мотузці на дно. Лиш поплавок лишався зверху (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 417); Там берег, мати і жона... Забудь про них, матросе! Пускай співучий лот до дна, Минай мілини й коси (Максим Рильський, I, 1960, 298); Пудів двадцять нав'язали їй на шию, на руки і на ноги, та, відчепивши від вірьовок, так її й пустили у воду ... (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 184); — Ксьондзів у криниці пустимо з каменем на шиї (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 433); // Спрямовувати дію якого-небудь предмета у якомусь напрямку. Молот пускаймо повище, Биймо, поки гаряче! (Павло Грабовський, I, 1959, 555); Гей, товариство веселе, женім корабель на простори, Весла легкі раз у раз в темну пускаймо глибінь (Микола Зеров, Вибр., 1966, 295); Пускає [Данило] пальці в краєчок шибки (Михайло Стельмах, II, 1962, 149); // Спрямовувати на виконання певної роботи (машину, механізм). — Якось і сама економія вправиться: завтра пускають всі свої жатки, а ще чотири на станції вивантажують (Андрій Головко, II, 1957, 238); Слідом за культиватором пускають борони (Олійні та ефіроолійні культури, 1956, 90); Краще б, ніж тут стояти, піти гуртом на панське поле, пустить по ньому плуг (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 77); — В посушливе літо пустили по вигорілому пасовищу трактори (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 25); // Давати можливість поширюватися в певному напрямку, випускати кудись (воду, вогонь і т. ін.). Чорний пожар по землі пускає [Гза] (Панас Мирний, V, 1955, 268); Чоловік у самій сорочці і в білих спідніх штанях.. — з пожежної, видати, команди, пускає на клуню цівку води (Андрій Головко, I, 1957, 348); Він збив манометр і ударив залізом по боці [паровика]. Потому пустив пару в свисток (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 91); Учора знову була газова атака.. певно, пустили новий газ (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 7); Десять днів рили канал, щоб пустити воду новим річищем (Олесь Донченко, VI, 1957, 276); * Образно. Якийсь скривджений наймит пустив веселим вогнем свою помсту в чорні, як могили, клуні багатія (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 173); // що, чим. З силою кидати, жбурляти щось. Тут Пандар камінь піднімає І в Турна зо всіх жил пускає (Іван Котляревський, I, 1952, 240); Подивлюсь хоч на її віконце, коли спить. І груддям пускав у город, чи не почує... (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 80); Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Антон Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41); Шибонула [дівчинка] в його опукою, хлопець похопив та пустив до неї (Марко Вовчок, I, 1955, 385); Маркові хотілось схопити камінь і пустити ним у лису голову (Іван Микитенко, II, 1957, 343); // у сполуч. із сл. куля, стріла і т. ін., що, чим. Стріляти з вогнепальної зброї або іншого пристрою. — Треба лаштувать гармату й пускати останню бомбу (Нечуй-Левицький, III, 1956, 387); Протягом довгої осінньої ночі кожні десять хвилин ми пускали із шхуни ракети (Микола Трублаїні, Лахтак, 1953, 12); Тугар Вовк, стоячи в щілині, пустив у нього [ведмедя] другою стрілою (Іван Франко, VI, 1951, 14); Ледве встигли сховатися [хлопці] від автоматної черги, яку пустили гітлерівці, почувши голоси серед руїн (Юрій Яновський, II, 1954, 41); * Образно. Веселка розмаїта Пустила стріли з-поза хмар (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 281); // у сполуч. із сл. слово, фраза і т. ін., перен. Промовляти, писати і т. ін. Сахновський, застібаючи френч, холодно пускав слова: — Сю ніч ти й спробуєш, першу порцію [катувань] (Андрій Головко, II, 1957, 165); Вночі моя уява ожива,.. Приходять ордами незлічені слова. Стискаю їх, мов скарби, у долоні, Пускаю рівними рядами на папір (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 25); Щоб дітям веселіш було, Пущу я загадку прехитру (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187); Семениха стояла, наче засоромлена, й слова не пустила (Лесь Мартович, Тв., 1954, 104); Зненацька звалилось на бійців грізне попередження: — Танки праворуч! Першим пустив його Козаков (Олесь Гончар, III, 1959, 446); // перен. Публікувати, робити надбанням громадськості, читачів. Раю вам не пускати їх [байки] тепер до друку, а повагом передивиться їх (Панас Мирний, V, 1955, 381); Він довго думав: пускати кореспонденцію в номер чи не пускати (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 472); Видавайте сей каталог, де хочете, під якою хочете фірмою, ми в те не мішаємось, бо на Україні і так пустимо [книжки] якось (Леся Українка, V, 1956, 374); Райніс любив простих трудівників і тому вів їх з життя в літературу, щоб з літератури їх живі і діючі образи пустити в народ (Радянське літературознавство, 11, 1965, 53).
Пускати (пустити) на дно (під шум, під лід і т. ін.) кого — топити кого-небудь. Перехапали [гайдамаки] робіткомівців.. і, відправивши їх під посиленим конвоєм у Генічеськ, вчинили там над ними звірячу розправу: вивезли на старій баржі на море й живими пустили на дно (Олесь Гончар, II, 1959, 32); — Не йди, доню, за його заміж! Лучче [краще] б я тебе під шум пустила, ніж мала отак видавати! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 147); Не боїмось ми банд злотопогонних, — уже не мало їх пустили ми під лід... (Володимир Сосюра, I, 1957, 260); Пускати (пустити) під укіс поїзд (ешелон і т. ін.) — викликати залізничну катастрофу. Організація діяла під самим носом ворога, час від часу руйнуючи шлях на Бахмач,.. пускаючи під укіс поїзди... (Дмитро Бедзик, Плем'я.., 1958, 75); У травні підпільники пустили під укіс ешелони з літаками та машинами (Василь Козаченко, Листи.., 1967, 305); Пускати (пустити) погляд (око, очі) куди — дивитися кудись. Не крадькома Поміж дівчат пускають [попи] око ласе (Дмитро Павличко, Пальмова віть, 1962, 68); Яшко на мить одну розпутав погляд свій і пустив постолу, по обличчях (Андрій Головко, I, 1957, 144); Пускати (пустити) у повітря — те саме, що Висаджувати (висадити) в повітря (див. висаджувати). — З кожної роти нашого батальйону зголоситься декілька простих солдатів під командою десятника пустити у повітря панцирний поїзд ворога (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 504); Пускати (пустити) усмішку (усміх, посмішку) — усміхатися. Пускав [посадник] попід пишним усом усміх задоволення (Павло Загребельний, Диво, 1968, 233); Терентій.. пустив у клешні вус лукаву посмішку: іч, як хитромудро викручується пан (Михайло Стельмах, I, 1962, 566); Пускати (пустити) шапку по кругу — збирати гроші з усіх присутніх, підставляючи шапку. За вантажницьким звичаєм, пустили портовики шапку по кругу і на зібрані гроші підкупили капітана англійського судна (Олесь Гончар, II, 1959, 45); Пустити [собі] кулю в лоб (в лоба, у голову) — застрелитися. В бурхливому каятті він ладен був пустити собі кулю в лоб (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 25); — Да, коли б от немов сталося — всі діти вимерли за одну ніч на всій землі,.. я б, мабуть, на ранок пустив би собі кулю в голову (Андрій Головко, II, 1957, 109).
♦ Дим пускати в очі див. дим; Пускати бісики (ґедзики) [оком (очима)] див. бісик, ґедзик; Пускати (пустити) віц див. віц; Пускати гадючку див. гадючка; Пускати (пустити) ману [в вічі] див. мана; Пускати на вітер гроші (заробіток і т. ін.) див. вітер; Пускати на вітер слова — те саме, що На вітер говорити (кидати слова і т. ін.) (див. вітер); Пускати (пустити) очі під лоб (лоба) див. око 1; Пускати (пустити) славу на (про) кого — поширювати чутки, звістки, які знеславлюють, порочать кого-небудь. Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку? У кого ж язик довший, як не в Максима! (Панас Мирний, II, 1954, 113); Її взяла пані на легшу роботу, та на більші муки, бо якої слави не пускають по селу про тих дівчат, що роблять на панськім дворі (Михайло Стельмах, I, 1962, 344); Пускати (пустити) [червоного] півня див. півень; Пускати (пустити) чутку (поголоску, ясу, плітку і т. ін.) — поширювати якісь відомості про кого-, що-небудь. [Пряха:] Вмерла наша королева, король не встиг жалоби доносити, а вже посватався до неї [принцеси]... [Швачка:] Ну, се, може, так вона пускає чутку! (Леся Українка, II, 1951, 191); — А я.. поміж миром пустив таку поголоску, що Сомко вже на волі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 188); Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці (Олесь Гончар, III, 1959, 451); Пускати (пустити) шпильку — робити ущипливе, єхидне зауваження кому-небудь. Інколи.. його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим пускав Раїсі шпильки, глузував з її екзальтації (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 330); Найбільш агресивною цього вечора була Крихточка, їй так і кортіло пустити якусь чергову шпильку на адресу Лебедя (Яків Баш, Надія, 1960, 73); Пустити в непам'ять див. непам'ять; Пустити жука див. жук; Пустити [з (за)] димом (з вогнем і т. ін.) — знищити, спаливши. [Стась:] Нахвалявся [Кармелюк] перепороть різками всю комісію і димом пустить всі їх папери (Степан Васильченко, III, 1960, 389); — Та йому [панові] й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (Андрій Головко, II, 1957, 221); — Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (Олександр Копиленко, Хата хлопчика.., 1957, 6); Пустити під ніж — винищити, порізавши. Вдерлися у село поганці-фашисти. Розграбували артіль, корів під ніж пустили (Літературна Україна, 4.V 1962, 4). 5. перех. Приводити в дію, рух; змушувати працювати (машину, механізм, промислове підприємство). Механік за стіною пускає апарата. Апарат деренчить і шумить (Юрій Яновський, II, 1958, 36); Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин (Микола Куліш, П'єси, 1960, 107); — Пустили паровики на роботу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 244); Андрій не покидав надії, що ось-ось.. наїдуть пани, усе полагодять і пустять фабрику (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 8); Підприємці Дехтярьови в 40-х роках [XIX ст.] пустили в Києві завод металевих виробів (Історія УРСР, I, 1953, 396); // Вмикати електричний струм, певні пристрої для надання руху машині, механізму і т. ін. В клуб електрику пускали, І зійшлося півсела (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 102); Шофер Серьога пустив швидкість, і ми шарпнули вперед (Юрій Яновський, I, 1954, 65).
Пускати кіно — демонструвати кінофільм. Я живу недалеко від їдальні і червоного кутка, де вже і кіно пускають (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 37).
6. перех., у сполуч. з ім., що означають дію або стан. Піддавати якій-небудь дії. використовувати певним чином. Капітали, які він пускав у оборот, робилися чимраз більші (Іван Франко, VIII, 1952, 394); Хіба ж уявити було прадідам, що він порухом руки пускатиме в дію сили фантастичні, ламатиме небо пекельним гуркотом двигунів..! (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 55); Дарма, що на трьох ногах [коза], а припустила, аж курява встала; тут вона, похоже, і четверту ногу пустила в ход [хід] (Українські народні казки, легенди.., 1957, 38); Марина того ж таки вечора, наливаючи чай німцеві, казала: — Бач, якби не я, то ви б і не догадалися горіле [борошно] в діло пустити! (Панас Мирний, IV, 1955, 256); Зусилля народів повинні бути зосереджені на тому, щоб своєчасно приборкати імперіалістів, позбавити їх змоги пустити в хід смертоносну зброю (Програма КПРС, 1961, 50); // на (під) що. Використовувати для чого-небудь. Справді, був він невдачливий: .. пустив поле під сіно, сіно подешевшало (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 109); — Так, Чернеччину ми пустимо під соняшники, — перевів свої думки Оксен на господарські клопоти (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 32). 7. перех., розм. Продавати або збувати іншим способом. До нього [діда] регулярно щороку зіходилася гуцулія [гуцули] довідуватися: чи сіно дешево пускати, чи худобу (Гнат Хоткевич, II, 1966, 22); Рідного куреня мого давно нема. І городець материн дядько мій якось пустив у чужі руки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 175); Якби не Джозеф, то двоє дівчаток у штаті Алабама давно були б сирітками і хто знає — чи не пустили б вже з молотка кредитори його ферму (Натан Рибак, Час, 1960, 368); // Витрачати (гроші). — Отак заробляючи кождого дня, того ж дня пускаю все зароблене, не дбаючи про завтра (Іван Франко, IV, 1950, 160); — Я вже знаю, що ви не пустите [гроші] марно... (Іван Франко, IV, 1950, 185). 8. перех. Давати росток, корінь і т. ін. (про рослину). Дерево не пускає коріння вглиб, бо камінь, а розкидає коріння навкруги, обхоплює ним, мов гадюками, камінь (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 137); Дуби всихають. Та й тоді ще Прощальні пагінки все вище Пускають (Ігор Муратов, Осінні сурми, 1964, 16); Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля (Нечуй-Левицький, II, 1956, 168); Через три дні буряк зазеленів, розправив кущ, виложив по землі широкий лист, пустив молоді паростки (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 146); * Образно. З радістю прислухається Ївга, як уже пускає в її серце паросток почуття помсти (Любов Яновська, I, 1959, 401); Роздумував [Тимко] над долею людей, що перебираються ось на його очах із одного місця на друге. «Де корінець пустив, там і серце залишив..» (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 184). 9. перех. Видавати які-небудь звуки; говорити, співати і т. ін. певним чином. Пана Адама збудили, і він пускав у столовій басові нотки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 257); Ой, піду я в лужочок, Гей, пущу стиха голосок. Пущу стиха голосок, Чи не почує мій дружок (Українські народні ліричні пісні, 1958, 160); В тиші загалакали голоси.. Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, і жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (Михайло Стельмах, I, 1962, 261). ♦ Пускати (пустити) півня (півника) див. півень, півник 1. 10. перех. Виділяти, випускати, випромінювати з себе що-небудь. Фалькенбавм, бесідуючи з ним, пускав «із нервозності» просто йому в лице дрібненькі, як мак, крапельки слини (Лесь Мартович, Тв., 1954, 309); Самовар пускає вгору кучеряву стьожку пари (Натан Рибак, Що сталося.., 1947, 72); Пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей. Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей (Україна сміється, I, 1960, 133); Сказавши, аромат пустила [Венера]: Васильки, м'яту і амбре [амбру], На хмарі в Пафос покотила (Іван Котляревський, I, 1952, 212).
Пускати (пустити) дим (димок і т. ін.) — випускати з рота дим, палячи; взагалі палити. [Горнов:] А бісові комарі аж печуть. [Максим:] А ви обкурюйте себе, отак навкруги пускайте дим, то та погань і не наблизиться (Марко Кропивницький, I, 1958, 390); Він устав з-за столу, скрутив цигарку і, пускаючи димок у розчинену грубку, де дотлівала перепалена солома, довго смоктав її (Гордій Коцюба, Нові береги, 1959, 359); Василь Іванович.. потягнув цигарки й пустив хмару диму (Степан Васильченко, I, 1959, 65).
♦ Пари з уст (вуст, рота і т. ін.) не пустити — не промовити ні слова. Оце піду до сина, хочу душу одвести: «Івасю, Івасю!» — а воно й пику одверне. І пари з уст не пустить (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 268); Дивна річ — як тільки скаже він, Анкулія, слово, відразу западає тиша, ніхто й пари з вуст не пустить (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 295); Пускати (пустити) сльозу (слізку, слізки і т. ін.) з очей див. око 1; Туман (туману) [у вічі] пускати (пустити) — навмисне робити що-небудь неясним, заплутаним. [Бабуся:] Та вони [ворожбити] вже слово такеє знають. Туману пустили і здиміли. [Хлоп'я:] А як туман пускають? (Леся Українка, II, 1951, 523); — Не доберу я толку в твоїх речах, — каже Петро. — Що за охота тобі мене морочити? То заговориш буцім щиро, то знов туман у вічі пустиш (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 149); — Тут щось таки добре наплутано. Видно, він пустив туману не тільки мені, а й вам (Юрій Смолич, Прекрасні катастрофи, 1956, 74). 11. перех., розм. Давати можливість чому-небудь лягати, стелитися на чомусь певним чином, падати вільно; розпускати. Ой не стій, вербо, над водою, Не пускай гілля по Дунаю (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 221); Ось сидить за сніданком, зап'яв широкі груди і пуска по серветці м'яку білу бороду (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 186); Який ставний юнак.., О Пірро, обійма тебе на самоті? Для кого ти, ясна і в світлому убранні, По плечах кучері пустила золоті? (Микола Зеров, Вибр., 1966, 367); // Опускати, похиляти що-небудь донизу; звішувати. Він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу пустив поволі (Панас Мирний, I, 1954, 77); Уймився [Іван] обома руками за колик, пустив голову межи руки (Лесь Мартович, Тв., 1954, 37); Мар'яна безпорадно пустила руки вздовж тіла (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 403); // Шиючи одяг, лишати запас у швах, додавати тканини на виріст. Щовесни, як шиє мати штани старшому [синові], то на цілу долоню довші пускає холоші (Андрій Головко, II, 1957, 208); // Надавати якогось кольору, відтінку чому-небудь, наносити візерунок на щось. — Пустимо по стінах і склепіннях фресковий розпис, щоб замінити дорогі заморські мармури (Павло Загребельний, Диво, 1968, 592). 12. перех. Втрачати, ронити (листя, пір'я і т. ін.). Явір пускає листя на воду (Леонід Первомайський, II, 1948, 129); Ой летіла зозулечка понад море в гай Та й пустила синє пірце у тихий Дунай (Юрій Федькович, Буковина, 1950, 87). 13. неперех., рідко. Розпускатися, розтавати. Надбіг [Лис Микита] до калюжі, скочив у воду, щоб обмитися з фарби, — де тобі! Фарба олійна, через ніч у теплі засохла добре, не пускає (Іван Франко, IV, 1950, 93); Напровесні от-от річка Горинь пустить! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 27). 14. перех., діал. Надсилати поштою (листи, гроші і т. ін.). — Та давай уже, молодице, я твій лист по почті [пошті] пущу (Марко Вовчок, I, 1955, 32); Моя мати та пустила письмо до мене та й прислала грошей на великдень (Василь Стефаник, III, 1954, 61). ♦ Пускати бульки (бульби, бульбашки і т. ін.): а) випускати пухирці слини (перев. про дитину). Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці,.. пускаючи бульбашки (Олесь Гончар, I, 1959, 10); б) тонучи, захлинатися. Видимо, тоне хтось! .. Вже й очі вирячив бідаха наш Максим, Уже й бульки пуска (Максим Рильський, Поеми, 1957, 265); Пускати (пустити) дур [у голову] — затьмарювати чию-небудь свідомість, запаморочувати когось. А мату з Турном я з'єднаю І сим Енея у караю, Латину ж в тім'я дур пущу (Іван Котляревський, I, 1952, 177); Ось бач, який я гольтіпака, Який пустив на себе дур! Блуджу по світу, мов бурлака (Українські поети-романтики.., 1968, 483); Пускати (пустити) кров див. кров; Пускати (пустити) по світу (в люди, поміж люди і т. ін.): а) змушувати блукати в пошуках прожитку, житла, праці і т. ін. — Отих гітлерів, антонесок, отих міністрів.. я закував би їх в ланцюги і водив би... Ні, хай би оті дрібні сироти водили, що вони їх, як макового зерна, пустили по світу (Олесь Гончар, III, 1959, 65); — Виоремо тебе, ниво, обсіємо. Не зерно, а серце своє вкладемо в тебе, щоб зародила ти нам щастя, щоб не пускала ти поміж люди старців і старчат (Михайло Стельмах, II, 1962, 199); — Можна б, — кажуть, — і дівку, й хлопця по людях пустити, або на Дін, або на заробітки (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 433); б) публікувати, робити надбанням громадськості, читачів (літературні твори). Якби я не друкував своїх «Гайдамаків», то воно б не треба і передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба і з чим, щоб не сміялись на обірванців (Тарас Шевченко, I, 1963, 142); Франко ж казав, що се [повість «Жаль»] найкраща моя річ і що гріх було б не пустити її в світ (Леся Українка, V, 1956, 100). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 392.
Пускати Пускати, -ка́ю, -єш, сов. в. пустити, -пущу, -стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Мет. Давали, та з рук не пускали. Ном. № 9785. Пустимо стрілку, як грім по небу. АД. І. 9. 2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?... чи мати не пускала? Мет. 32. 3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати. Шевч. 4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. О. 1862. III. 32. Зомлів, і слину вже з переляку пускає. Грин. II. 232. 5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить. Г. Барв. 27. 6) — на пожар. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати. К. ЦН. 211. 7) пускати бісики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать. Стор. МПр. 86. 8) — тумана. Дурачить, обманывать. 9) — славу. Распространять молву, распускать дурные слухи.