Відмінності між версіями «Журливо»
(Створена сторінка: '''Журливо, '''''нар. ''Печально, грустно. ''Важко, сумно, журливо. ''Мир. ХРВ. 298. ''Всі журливо див...) |
(→Джерела та література) |
||
| (не показані 9 проміжних версій ще одного учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Журливо, '''''нар. ''Печально, грустно. ''Важко, сумно, журливо. ''Мир. ХРВ. 298. ''Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. ''Стор. М. Пр. 53. | '''Журливо, '''''нар. ''Печально, грустно. ''Важко, сумно, журливо. ''Мир. ХРВ. 298. ''Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. ''Стор. М. Пр. 53. | ||
[[Категорія:Жу]] | [[Категорія:Жу]] | ||
| + | |||
| + | ==Словник української мови: в 11 томах.== | ||
| + | '''ЖУРЛИ́ВИЙ''', а, е. | ||
| + | |||
| + | 1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля (Іван Кочерга, II, 1956, 95); | ||
| + | // Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. — Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, — обізвалась Галецька (Нечуй-Левицький, V, 1956, 304); Сплять матроси у палаті, За вікном ущухла злива... Тихо в білому халаті Походжа сестра журлива (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 52); | ||
| + | // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола (Леся Українка, I, 1951, 436); Блиснула [Орина] разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 137). | ||
| + | |||
| + | 2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком. — Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56); [Інгігерда:] Облиш думки журливі І розуму ясного не мути... (Іван Кочерга, III, 1956, 89). | ||
| + | |||
| + | 3. Який викликає, навіває тугу, смуток. Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня (Панас Мирний, I, 1954, 363); Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу (Леся Українка, I, 1951, 143); Стояла проти місяця журлива черемха (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338). | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Pe4.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Pe42.jpg|x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Pe43.jpg|x140px]] | ||
| + | |} | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{#ev:youtube|YOaKej000Ew}} | ||
| + | |||
| + | ==Див. також== | ||
| + | *[https://ru.wiktionary.org/wiki/журливий] | ||
| + | *[http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/15453-zhurlyvyj.html] | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | 1. АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 548. | ||
| + | |||
| + | 2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493. | ||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2018 року]] | ||
Поточна версія на 11:22, 8 жовтня 2018
Журливо, нар. Печально, грустно. Важко, сумно, журливо. Мир. ХРВ. 298. Всі журливо дивились на Кобзу, куди поділись жарти й сміхи. Стор. М. Пр. 53.
Зміст
Словник української мови: в 11 томах.
ЖУРЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який тужить, сумує, журиться; сумний, зажурений, печальний. На рундучку сидить Гапка, зав'язана по брови чорною хусткою, очі заплакані, сама журливая (Марко Вовчок, VI, 1956, 249); [Микита:] Біля вікна, самотня і журлива, Вона сиділа в замку короля (Іван Кочерга, II, 1956, 95); // Який має схильність переживати за кого-небудь, турбуватися про кого-, що-небудь; турботливий. — Цей придуркуватий, бачу, не з журливих: не з таких, як я, — обізвалась Галецька (Нечуй-Левицький, V, 1956, 304); Сплять матроси у палаті, За вікном ущухла злива... Тихо в білому халаті Походжа сестра журлива (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 52); // Який виражає смуток, тугу, печаль; власт. людині, що журиться. Королівна йде поволі.., не спуска очей журливих, не схиля блідого чола (Леся Українка, I, 1951, 436); Блиснула [Орина] разочками зубів, і журливий посміх затремтів на її довгастому з дикуватими очима обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 137).
2. Сповнений, пройнятий тугою, смутком. — Все я бачив; од усього Серце надривалось, — І тоді журливе слово На папір прохалось (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56); [Інгігерда:] Облиш думки журливі І розуму ясного не мути... (Іван Кочерга, III, 1956, 89).
3. Який викликає, навіває тугу, смуток. Тілько з другої хати доносилася сумна, журлива пісня (Панас Мирний, I, 1954, 363); Не дивись на березу плакучу, На березі журливеє віття Нагадає тобі лихоліття, Нагада тобі тугу пекучу (Леся Українка, I, 1951, 143); Стояла проти місяця журлива черемха (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 338).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1. АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 548.
2. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 493.
