Відмінності між версіями «Чутися»
(→Сучасні словники) |
(→Ілюстрації) |
||
(не показано 4 проміжні версії 2 учасників) | |||
Рядок 3: | Рядок 3: | ||
==Сучасні словники== | ==Сучасні словники== | ||
− | ЧУТИСЯ, чується, недок. | + | '''ЧУТИСЯ''', чується, недок. |
1. Сприйматися на слух, бути чутним. Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Панас Мирний, I, 1954, 260); Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 445); Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 65); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (Андрій Головко, II, 1957, 182); — Бували і в інших землях, — чувся голос Тараса, — товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (Олександр Довженко, I, 1958, 259); | 1. Сприйматися на слух, бути чутним. Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Панас Мирний, I, 1954, 260); Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 445); Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 65); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (Андрій Головко, II, 1957, 182); — Бували і в інших землях, — чувся голос Тараса, — товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (Олександр Довженко, I, 1958, 259); | ||
// Вчуватися, звучати ніби наяву. Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 305); | // Вчуватися, звучати ніби наяву. Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 305); | ||
Рядок 11: | Рядок 11: | ||
3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь. — А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Марко Вовчок, I, 1955, 138); Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 326); Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (Микола Вороний, Вибр., 1959, 96); Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 57); | 3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь. — А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Марко Вовчок, I, 1955, 138); Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 326); Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (Микола Вороний, Вибр., 1959, 96); Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 57); | ||
// Вважати, уявляти себе кимось. Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 221). | // Вважати, уявляти себе кимось. Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 221). | ||
+ | |||
+ | '' | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 386.'' | ||
==Ілюстрації== | ==Ілюстрації== | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Slide1.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Slide2.jpg|x140px]] |
− | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Slide3.jpg|x140px]] |
− | + | ||
|} | |} | ||
Рядок 26: | Рядок 29: | ||
==Джерела та література== | ==Джерела та література== | ||
+ | http://sum.in.ua/s/chutysja | ||
==Зовнішні посилання== | ==Зовнішні посилання== | ||
− | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/ | + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Факультет здоров’я, фізичного виховання і спорту]] |
[[Категорія:Слова 2017 року]] | [[Категорія:Слова 2017 року]] |
Поточна версія на 10:23, 27 листопада 2017
Чутися, -чуюся, -єшся, гл. 1) Быть слышаннымъ, слышаться. Знали б люде, чулись би непороки на їх, а то усі шанують. МВ. II. 111. Чулися молоді жарти. МВ. (О. 1862. I. 101). 2) Чувствовать себя. Ой коні, коні, ведмеді, чи чуєтеся на силу, чи довезете княгиню? Свад. п. А що, Устино, чи ти чуєшся, що ти вже вільна душа? МВ. (О. 1862. III. 72). Чуюся на душі й на тілі, що й я живу. МВ. (О. 1862. III. 76).
Зміст
Сучасні словники
ЧУТИСЯ, чується, недок. 1. Сприйматися на слух, бути чутним. Валка доходила до самого низу. Нестямний крик, реви все більше і більше чулися (Панас Мирний, I, 1954, 260); Те, що в дитячих літах чується.., потім якось забувається, наче туманом сповивається, того-то я багацько з Івасевих казок позабувавсь (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 445); Десь здалека ледве чувся гомін, собаче гавкання (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 65); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах, і в морозному повітрі лунко чулися людські голоси (Андрій Головко, II, 1957, 182); — Бували і в інших землях, — чувся голос Тараса, — товариші, але таких, як у руській землі, не було таких товаришів! Ні! (Олександр Довженко, I, 1958, 259); // Вчуватися, звучати ніби наяву. Чується мені пісня Байрона, що покинув свій рідний, але ворожий, розпусний край і пішов блукать по світі, шукать спочину для свого розбитого серця (Нечуй-Левицький, III, 1956, 305); // безос. Серед великої тиші чулось тільки, як шелестіли листочки (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 81); З туману виринали нові й нові хвилі, й чулося, що за ними йде ще неймовірна кількість інших (Юрій Яновський, II, 1958, 50); Найгірше Олені приходилося зимою, коли майже кожен день чулося від дочки: — Мамо, в мене горло болить (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 26). 2. Те саме, що відчуватися. Відділились від колони, поїхали мовчки поруч. Пилюка чулася в нічному повітрі, скрипіла на зубах (Олесь Гончар, II, 1959, 118); Уже наближалось світання зі сходу, Вже чулося сонце за схилами гір (Леонід Первомайський, II, 1958, 166); Видимо, любили сього Андрія. Щось тепле чулося в усіх тих словах (Гнат Хоткевич, II, 1966, 196); Брати сідають прямо на тік, під їхніми руками чуються вибиті сліди ціпів і вогка прохолода (Михайло Стельмах, II, 1962, 146); Земля розмерзається, і талий винний дух полів, розбавлений солонуватою вільгістю недалекого моря, уже виразно чується в повітрі (Олесь Гончар, II, 1959, 39); // Бути помітним, виявлятися, спостерігатися. Осміхалась [Маланці] доля. Не тільки власна, але й Гафійчина. В ногах чулась міць, в руках сила (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 24); Коли гармонія замовкала, вечірню тишу сколихували пісні, що їх заводили дівчата; в тонкому голосі, що злітав найвище, чулася туга, яка краяла серце (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 3); В її відносинах до старшого брата і сестри чується глухий антагонізм (Леся Українка, III, 1952, 718). 3. діал. Почувати себе як-небудь, якимсь. — А що, Устино, чи ти чуєшся, що вже ти вільна душа? (Марко Вовчок, I, 1955, 138); Вона худла і блідла, чуючись трохи ослабленою від посту при важкій праці у школі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 326); Чому нараз я чуюся безсилий І падаю, мов той Ікар безкрилий? (Микола Вороний, Вибр., 1959, 96); Вона ще чулася кволою, але не могла перемогти невидимої сили, що поривала її в госпіталь (Андрій Трипільський, Дорога.., 1944, 57); // Вважати, уявляти себе кимось. Чувся [панотець] переможцем, бо переміг свого наймита хоч раз. Тепер мав його за що сварити (Лесь Мартович, Тв., 1954, 221).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 386.