Відмінності між версіями «Дріботуха»

Версія за 17:29, 26 листопада 2017 (переглянути вихідний код) Oaplokhotniuk.pi17 (обговорення • внесок) ← Попереднє редагування		Версія за 17:33, 26 листопада 2017 (переглянути вихідний код) Oaplokhotniuk.pi17 (обговорення • внесок) Наступне редагування →
Рядок 45:		Рядок 45:
	3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205).		3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205).
	Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416.		Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416.
		+	'''ДРІБОТІТИ'''
		+	дріботіти - дієслово, недоконаний вид, II дієвідміна
		+
		+
		+	{| class="wikitable"
		+	|-
		+	!  '''ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС''' !! Однина !! Множина
		+	|-
		+	| 1 особа || Дрібочу || Дріботимо
		+	|-
		+	| 2 особа || Дріботиш || Дріботите
		+	|-
		+	| 3 особа || Дріботить || Дріботять
		+
		+	|}

---

Версія за 17:33, 26 листопада 2017

Дріботуха, -хи, ж. Говорунья, болтунья. Що вже й дріботуха вона, то й Боже! Усе дрібоче, усе дрібоче! Новомоск. у.

Дріботуха - це та, що дуже швидко і багато говорить.

Дріботуха - іменник жіночого роду

Синоніми до слова «дріботуха» - тарато́ра, тарато́рка, трещо́тка.

Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, тиш́, гл.: 1) Дуже швидко розмовляти. "Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім". Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357. 2) Ступати дрібними кроками. "Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б’є тропака і дріботить". Левиц. І. 12. ДРІБОТІТИ, очу, оти́ш і ДРІБОТАТИ, очу, очеш, недок., розм. 1. Швидко перебираючи ногами, йти дрібними частими кроками; тюпати. Підгодовані коники хутенько дріботіли ніжками по уторованому шляху, що вився понад річкою (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 42); Плавно дибав каліка на ..милицях, а за калікою дріботить босими ніжками дитина (Олександр Довженко, I, 1958, 33); Катерина, дрібочучи босими ногами по гострому камінні, ледве-ледве встигала за ним (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 96); // Танцювати, часто перебираючи та пристукуючи ногами. Одарка не втерпіла й пішла дріботіти козачка (Нечуй-Левицький, II, 1956, 66). 2. Часто й ритмічно вдаряючи по чому-небудь, створювати відповідні звуки. Дріботів у шибки осінній дощ (Натан Рибак, Опов., 1949, 13); 3. Говорити дуже швидко, скоромовкою. — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема: хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (Нечуй-Левицький, II, 1956, 205). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 416. ДРІБОТІТИ дріботіти - дієслово, недоконаний вид, II дієвідміна

Відмінок	Однина	Множина
Називний	дріботу́ха	дріботу́хи
Родовий	дріботу́хи	дріботу́х
Давальний	дріботу́сі	дріботу́хам
Знахідний	дріботу́ху	дріботу́х
Орудний	дріботу́хою	дріботу́хами
Місцевий	на/у дріботу́сі	на/у дріботу́хах
Кличний	дріботу́хо	дріботу́хи

ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС	Однина	Множина
1 особа	Дрібочу	Дріботимо
2 особа	Дріботиш	Дріботите
3 особа	Дріботить	Дріботять