Відмінності між версіями «Відцвітати»

Версія за 23:01, 25 листопада 2017

Відцвітати, -таю, -єш, сов. в. відцвісти, -цвіту, -теш, гл. Отцвѣтать, отцвѣсти. Маки одцвітають, а роду немає, либонь уже їм не жаль мене, що не одвідають. Чуб. V. 471.

Сучасні словники

ВІДЦВІТА́ТИ, аю, аєш, недок., ВІДЦВІСТИ́, іту, ітеш, док. 1. Закінчувати, переставати цвісти; протилежне розцвітати. Була свята неділенька, під осінь уже, саме коли гречки відцвітали (Іван Франко, IV, 1950, 63); Одцвітали яблуні і груші — стежка була всипана білими пелюстками (Олекса Десняк, II, 1955, 347); І марно як жили, так марно і помруть, Як ті на яблуні червиві скороспілки, Що рано відцвіли та рано й опадуть (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 186); Тепер минає літо і липи одцвіли (Наталя Забіла, Одна сім'я, 1950, 78). 2. перен. Утрачати молодість, свіжість; марніти. Садом сонцерадісним, як коханий край, ти цвіти, омріяна, і не одцвітай (Володимир Сосюра, II, 1958, 114); Максим постарів; постаріла й Явдоха — краса її спала, помарніла, одцвіла... (Панас Мирний, II, 1954, 135); За роки суму і розлуки Обличчя встигло одцвісти (Микола Упеник, Вірші.., 1957, 42); // Переставати виявлятися в усій своїй повноті, привабливості. Не одцвіте моє кохання, А буде в серці до сконання (Володимир Самійленко, I, 1958, 66); Кінчалися серпневі дні, відцвіло благодатне літо, прокрадалася пора жовтіючого листу, пора журавлиних ключів (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 172); // Проходити, минати (про весну, юність). Виглядає мати сина у печалі край вікна. Біля кладки, біля тину одцвіла його весна (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 78).

Ілюстрації

[1]

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання