Відмінності між версіями «Покірно»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. ''' Категорія:По)
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. '''
 
'''Покірно, '''''нар. ''Покорно, кротко. Ум. '''Покірне́нько. '''
 +
==Сучасні словники==
 +
===[http://sum.in.ua Словник української мови  Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]===
 +
ПОКІРНО. Присл. до покірний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка, II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 58).
 +
Покірно прошу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій, — обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314).
 +
===[http://hrinchenko.com/slovar  Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка]===
 +
Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. покірне́нько.
 +
===[http://ukrlit.org/slovnyk УКРЛІТ.ORG_Cловник]===
 +
ПОКІ́РНО. Присл. до покі́рний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Коцюб., І, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Л. Укр., II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Довж., І, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі… (Сос., І, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в’яжуть їх у снопи (Минко, Повна чаша, 1950, 58).
 +
Покі́рно про́шу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій,-обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Н.-Лев., IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… (Коцюб., І, 1955, 314).
 +
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 26.
 +
Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько.
 +
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.
 +
 +
==Іноземні словники==
 +
===[http://ukrainian_explanatory.academic.ru  Словари и энциклопедии на Академике]===
 +
Покірно
 +
Присл. до покірний.
 +
••
 +
Покі́рно про́шу заст. — а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням; б) (ірон.)вираз здивування, нерозуміння.
 +
 +
==Ілюстрації==
 +
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center"
 +
|- valign="top"
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно1.jpg|x140px]]
 +
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Покорно2.jpg|x140px]]
 +
|}
 +
==Медіа==
 +
{{#ev:youtube| j5RPwsLlQO0}}
 +
==Див. також==
 +
===Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка===
 +
====[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B0 Покора]====
 +
====[http://wiki.kubg.edu.ua/%D0%9F%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F Покоритися]====
 +
==Зовнішні посилання==
 +
===[http://uk.wikipedia.org/wiki Матеріал з Вікіпедії]===
 +
Слово покірно походить від слова покора.
 +
Поко́ра — соціальна категорія, котра є матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги, котра проявляє себе в соціальній чи етологічній поведінці суб'єкта, що когось або щось поважає. Соціальний абстрактний термін покора не слід плутати з теологічним (релігійним) терміном змирення. Їхні значення (семантичні ніші) перикриваються лише частково).
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]]
 +
[[Категорія:Слова 2017 року]]
 
[[Категорія:По]]
 
[[Категорія:По]]

Версія за 21:21, 24 листопада 2017

Покірно, нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ПОКІРНО. Присл. до покірний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Панас Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Леся Українка, II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Олександр Довженко, I, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі... (Володимир Сосюра, I, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в'яжуть їх у снопи (Василь Минко, Повна чаша, 1950, 58). 

Покірно прошу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій, — обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 314).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. покірне́нько.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ПОКІ́РНО. Присл. до покі́рний. Бичок покірно стояв, струшуючи шкурою, і знай поривався лизнути Івасеву руку (Мирний, IV, 1955, 10); Вона покірно зносила його деспотизм (Коцюб., І, 1955, 329); [Єпископ:] Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу (Л. Укр., II, 1951, 233); Покірно, як дитина, зліз Андрій з коня і став ні живий ні мертвий перед Тарасом (Довж., І, 1958, 264); Я дивлюсь на заплакані очі твої, на покірно нахилені плечі… (Сос., І, 1957, 197); Покірно лягають на стерню валки — дівчата швидко в’яжуть їх у снопи (Минко, Повна чаша, 1950, 58). Покі́рно про́шу, заст.: а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням. — Сідайте, о[тець] Артемій,-обізвався тихо господар, — от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (Н.-Лев., IV, 1956, 51); б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння. — Треба було покликати до хати.. — Образиться? Покірно прошу… Не треба мені з ним ніяких зносин… (Коцюб., І, 1955, 314). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 26. Покірно нар. Покорно, кротко. Ум. Покірне́нько. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 272.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

Покірно Присл. до покірний. •• Покі́рно про́шу заст. — а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням; б) (ірон.)вираз здивування, нерозуміння.

Ілюстрації

Покорно.jpg Покорно1.jpg Покорно2.jpg

Медіа

Див. також

Cпоріднені слова зі словника Бориса Грінченка

Покора

Покоритися

Зовнішні посилання

Матеріал з Вікіпедії

Слово покірно походить від слова покора. Поко́ра — соціальна категорія, котра є матеріальною реалізацією узагальненішої соціальної категорії поваги, котра проявляє себе в соціальній чи етологічній поведінці суб'єкта, що когось або щось поважає. Соціальний абстрактний термін покора не слід плутати з теологічним (релігійним) терміном змирення. Їхні значення (семантичні ніші) перикриваються лише частково).

Отримано з https://wiki.kubg.edu.ua/index.php?title=Покірно&oldid=188961