Відмінності між версіями «Солотвина»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Джерела та література) |
(→Зовнішні посилання) |
||
Рядок 39: | Рядок 39: | ||
'''Соло́твино''' (Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Slatina, угор. Faluszlatina + Aknaszlatina, словац. Selo Slatina + Slatinské Doly, нім. Salzgruben) — селище міського типу Тячівського району Закарпатської області, розташоване в Мармароській котловині на правому березі Тиси. | '''Соло́твино''' (Марамороське Солотвино, Солотвин; рум. Slatina, угор. Faluszlatina + Aknaszlatina, словац. Selo Slatina + Slatinské Doly, нім. Salzgruben) — селище міського типу Тячівського району Закарпатської області, розташоване в Мармароській котловині на правому березі Тиси. | ||
− | |||
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут філології]] | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Інститут філології]] | ||
[[Категорія:Слова 2017 року]] | [[Категорія:Слова 2017 року]] |
Версія за 01:34, 22 листопада 2017
Солотвина, -ни, ж. Соленое болото, солончакъ. Вх. Лем. 468.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СОЛОНЧА́К, у, чол. 1. Ґрунт, який у поверхневому шарі містить легкорозчинні солі в концентраціях, що негативно впливають на розвиток: сільськогосподарських рослин. Можна сіяти [рис] й на таких малородючих ґрунтах, як солонці і солончаки (Хлібороб України, 4, 1966, 20); Сива трава на солончаках біжить, як вода (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 316).
2. Озеро або джерело з солоною водою.