Відмінності між версіями «Дерун»

Версія за 23:57, 20 листопада 2017

Дерун, деруни́, тертюхи́, кремзлики, кийзлики, тарчаники, беці, барабулєнники[1], дерун (одн.) — картопляні млинці, мають велику популярність в українській кухні, особливо в північних та західних районах України. Основним інгредієнтом страви є терта картопля. Власне, від способу приготування млинців (тертої, а в деяких регіонах кажуть — дертої, картоплі) й походить назва деруни. Деруни є традиційною частиною святкового столу на Благовіщення (тільки пісні, без сметани і інших скоромних страв).

Сучасні словники

Деруни поширені в багатьох народів під різними назвами та в різних варіаціях. Назва страви, як правило, відображає спосіб її приготування чи вказує на головну складову — картоплю.

В українців деруни відомі також під назвами «терті (картопляні) пля́цки», «терчаники», «тертюхи» (Тернопільщина), на сході України більш вживаною назвою є «дра́ники», «драча́ники».[джерело?] . Також вживають назви: «кизлики», «ґуґлі», «кремзлики», «рисилованики» (Закарпаття), «бабка», «пертушаники» (на Київщині) «гейзебубели»;

У білорусів та росіян цю страву називають «дранікі» та «драники» відповідно. У Білорусі дранікі вважаються однією з національних страв. На відміну від України, у Білорусі дранікі часто готують з прошарком м'яса.

У поляків — «placki ziemniaczane».

У чехів аналог дерунів називають брамборачками (bramborák). На відміну від української страви, їх смажать у фритюрі. Цікаво, що у чехів існує принаймні вісім регіональних назв дерунів: Strouhanec (з грубо натесаної бульби), Vošouch (з грибами, або вудженим м'ясом з Шумавського плоскогір'я, та району довкола міста Пльзень), Báč (з району Простейова), Kramflek (з підгір'я Орлицьких гір), Křapáč, Nalešnik (з району Пряшова, що у Словаччині і межує з Україною), Prskanec (з району Бенешова), Smrazky (в районах Хрудим і Глинсько).

У словаків — «zemiaková placka».

У євреїв поширена страва латкес (левівот). На відміну від українських дерунів, при приготуванні латкес додають більше яєць та розтерту мацу. Євреї традиційно вживають цю страву під час свята Ханука, хоча вона й не відіграє значної ролі під час ритуалу. Цей звичай, очевидно, виник тому, що під час свята відзначається чудо горіння олії у Храмі древнього Ізраїлю, а тому надається перевага смаженій їжі. У ашкеназскіх євреїв Удмуртії і Татарстану зафіксовані варіанти вимови «крезлікі» та «кремзлікі»[4], і навіть "картофел'ние олад'і", "дранікі", "дранкі" та "какоркі".

У литовців популярні цепеліни, диджукукуляй. До них, на відміну від українських дерунів, додають м'ясну начинку, а після підсмажування варять.

У німців — Kartoffelpuffer.

У румунів — tocinei. Поширені на півночі Румунії, зокрема Молдові.

У шведів — raggmunk або rårakor.

У швейцарців — Rösti[en]. Страва, власне, не оформлена у вигляді млинців, хоч і готується з аналогічних компонентів, а, швидше, нагадує гарнір.

У США — Hash brown чи Potato pancakes. Hash brown продукуються промисловістю та розповсюджуються через мережу супермаркетів

Див. також

Походження та історія дерунів

Існує думка, що до української кухні деруни прийшли з білоруської, куди, в свою чергу, ця страва прийшла з німецької кухні через єврейську (де вони відомі як латкес) у кінці XIX ст. За іншою версією, поширення дерунів та ряду інших страв з картоплі (печені, комів та кльоцків) на території України, здебільшого на Поліссі, розпочалося ще раніше — в другій половині XVIII ст.[2]. Уперше письмовий рецепт дерунів подається у куховарській книзі Яна Шиттлера (Jan Szyttler) у 1830 р. Під час Голодомору 1932—33 рр. деруни готували з посушеного та розтертого липового листя, горішини, щавлю, полови та макухи. Цю «страву» також називали «чорними мартопляцами».

Ілюстрації