Відмінності між версіями «Дзвонарь»
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| http://wiki.kubg.edu.ua/images/d/dd/DzvonyPochaiv.jpg | |style="width:20%; padding-top:1em;"| http://wiki.kubg.edu.ua/images/d/dd/DzvonyPochaiv.jpg | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| http://wiki.kubg.edu.ua/images/4/4d/%D0%94%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%8C_2.jpeg | ||
| + | |||
| + | ==Медіа== | ||
| + | {{https://www.youtube.com/watch?v=H6t1quVA2k8}} | ||
Версія за 21:47, 20 листопада 2017
Дзвонарь, -ря, м. Звонарь. Чуб. V. 1154. Ум. Дзвонарчик.
ДЗВОНА́Р, я́, ч.
Сучасні словники
1. Служитель, який дзвонить у церковні дзвони. Посеред вулиці Мамай спинився, слухаючи, як на соборній дзвіниці відбиває дзвонар дванадцяту годину, північ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958,334); *У порівн. — А чи, може, думаєш собі, що бовкнув, як дзвонар, та й хай собі як знають? (Головко, II, 1957, 282).
2. перен., зневажл. Той, хто без потреби багато говорить; базіка, плетун. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! Забавлятиме старих хазяїнів (Н.-Лев., І, 1956, 623); Есерівський промовець.. залишив трибуну. — Правильно, дзвонар, кінчай трезвонити… — ще полетіла йому вслід репліка (Ле, В снопі.., 1960, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 265.
Ілюстрації
|
Медіа |
