Відмінності між версіями «Іменитий»
Рядок 6: | Рядок 6: | ||
ІМЕНИ́ТИЙ, а, е, заст. Знатний. — Що ж — вона хоч і не іменитого роду, але чесної сім'ї (Леся Українка, III, 1952, 504); Глянув король, глянули королевичі.. та інші гості імениті, а перед ними стоїть Іван — мужицький син (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 24). | ІМЕНИ́ТИЙ, а, е, заст. Знатний. — Що ж — вона хоч і не іменитого роду, але чесної сім'ї (Леся Українка, III, 1952, 504); Глянув король, глянули королевичі.. та інші гості імениті, а перед ними стоїть Іван — мужицький син (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 24). | ||
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 19. | Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 19. | ||
+ | ЖО́ВНА, рідко ЖО́ВНИ, вен, мн. (одн. жовно, а, сер.). | ||
+ | 1. Затверділі хворобливі пухлини у вигляді ґуль на тілі людей, тварин, на рослинах. Як вийшла бабище старая. Крива, горбатая, сухая... І як в намисті — вся в жовнах (Іван Котляревський, I, 1952, 115). | ||
+ | 2. Мускули на вилицях, що випинаються при стисканні щелеп. Не огризався [Бронко], хоч і стискав зуби, аж жовна під вилицями випинались (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 338). | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 539.Коментарі (0) | ||
+ | ЖОВНА́, и, жін. | ||
+ | 1. Те саме, що дятел. Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе.., вона [молода кізочка], мов тороплена, Шукає матері, дрижить (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 183); Тихо довкола, тілько вівці шелестять у папороті, десь-колись пес гавкне, зелена жовна застукає в лісі або закричить вивірка (Іван Франко, IV, 1950, 25). | ||
+ | 2. діал. Іволга. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 145); Блискавицями з дерева на дерево перелітають жовни, їхні співучі переливчасті флейти ллють над озером мелодійні струмки (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 913). | ||
+ | Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 539. |
Версія за 19:49, 20 листопада 2017
Словник Грінченка
Іменитий, -а, -е. Именитый, знатный. Миколай імня знаменито, побіждає всіх іменитих. Чуб. І. 169.
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словнк (1970-1980) ІМЕНИ́ТИЙ, а, е, заст. Знатний. — Що ж — вона хоч і не іменитого роду, але чесної сім'ї (Леся Українка, III, 1952, 504); Глянув король, глянули королевичі.. та інші гості імениті, а перед ними стоїть Іван — мужицький син (Анатолій Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 24). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 19. ЖО́ВНА, рідко ЖО́ВНИ, вен, мн. (одн. жовно, а, сер.). 1. Затверділі хворобливі пухлини у вигляді ґуль на тілі людей, тварин, на рослинах. Як вийшла бабище старая. Крива, горбатая, сухая... І як в намисті — вся в жовнах (Іван Котляревський, I, 1952, 115). 2. Мускули на вилицях, що випинаються при стисканні щелеп. Не огризався [Бронко], хоч і стискав зуби, аж жовна під вилицями випинались (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 338). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 539.Коментарі (0) ЖОВНА́, и, жін. 1. Те саме, що дятел. Чи вітерець шепне, чи жовна там кору На липі подовбе.., вона [молода кізочка], мов тороплена, Шукає матері, дрижить (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 183); Тихо довкола, тілько вівці шелестять у папороті, десь-колись пес гавкне, зелена жовна застукає в лісі або закричить вивірка (Іван Франко, IV, 1950, 25). 2. діал. Іволга. Де-де ятел довбав, жовна фітькала, туркала горлиця (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 145); Блискавицями з дерева на дерево перелітають жовни, їхні співучі переливчасті флейти ллють над озером мелодійні струмки (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 913). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 539.