Відмінності між версіями «Наголос»

Версія за 19:51, 18 листопада 2017

Словник Грінченка

Наголос, -су, м. Удареніе. Желех. Наголос положити. Поставить удареніе.

Сучасні словники

На́голос або акце́нт (лат. Accentus, нім. Akzent, англ. stress, грец. τόνος) — надсегментна одиниця мовлення. Наголос є властивістю складу. Його також можна визначити як якісну характеристику (коли якість голосного є засобом вираження наголошення) і, також, як кількісну характеристику (відносно збільшена тривалість наголошеного голосного).

У Міжнародному фонетичному алфавіті наголос позначається символом ⟨ˈ⟩, що ставиться перед наголошеним голосним — /ˈa, ˈe, ˈo/. В українському мовознавстві наголос позначається діакритичним знаком ⟨ ́⟩ (акут), що ставиться над наголошеним голосним — /а́, е́, о́/. [1] НА́ГОЛОС, у, чол. 1. Виділення складу в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Роль наголосу в фонетичній системі кожної мови, в усій звуковій організації її, винятково велика (Курс сучасної української літературної мови, I, 1951, 150); В українській мові, як і в російській, наголос не має сталого місця у слові (Художнє читання.., 1955, 85); // Виділення голосом слова в реченні для підкреслення його логічного значення. На цьому слові він одверто зробив наголос і цинічно всміхнувся (Андрій Головко, II, 1957, 164); // Виділення, висунення чого-небудь на перший план як найголовнішого. Горький ставив наголос на величезному значенні для зростання людської свідомості, для розквіту культури таких створених народом образів, як Прометей, доктор Фауст, Василиса Премудра тощо (Максим Рильський, III, 1955, 149). ▲ Висхідний наголос — наголос з поступовим підвищенням тону; Відтягати (відтягти, відтягнути) наголос див. відтягати; Логічний (смисловий) наголос — виділення підсилювальною інтонацією найважливішого щодо смислу слова в реченні; Музичний (тонічний) наголос — виділення одного із складів слова висотою тону; Рухомий наголос — наголос, що міняє місце в межах одного і того самого слова залежно від його граматичної форми; Силовий (динамічний) наголос — виділення одного із складів слова більшою силою артикуляції; Спадний наголос — наголос з поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу. 2. Значок над літерою, який указує на виділення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Поставити наголос. НАГО́ЛОС, присл., діал. Голосно, гучно. Далі ставали вони [паничі] сміливішими та реготались уже наголос, незважаючи на Гната (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 39); Небагато хибувало до того, щоб наголос був не розплакався [Петрик] (Марко Черемшина, Тв., 1960, 36); // Уголос. — Знаєте що, — мовить Лисичка, — сповідаймося одні одним наголос і відбудьмо покуту кождий за свої гріхи (Іван Франко, IV, 1950, 78). [Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 52.]

Загальні відомості

Варто пам'ятати, що про наголошені склади часто говорять як про найбільш виділені в слові. Однак Г. В. Торсуєв вважає, що поняття «наголошений» та «виділений» не можуть вживатися як синоніми [6: 53-57]. Ефект виділення досягається за допомогою деяких фонетичних характеристик звуків. Загальновідомо, що звуки мови мають різний ступінь сонорності. Сонорність являє собою внутрішню характеристику голосних, яка напряму пов'язана не з акцентною структурою слова, а з іншими артикуляційними характеристиками; і разом з ними робить свій внесок у створення ефекту виділення. Таким чином, термін «виділення в потоці мовлення» має ширше значення ніж «наголос». Це досягається за допомогою компонентів словесного наголосу, таких як голосність, довгота, якість голосного. У дискурсі ефект виділення може підсилитися завдяки мелодії, яка в свою чергу є компонентом інтонації.

Залежно від того, який акустичний параметр визначає наголос, відповідно виділяють:

силовий (динамічний, експіраторний) наголос музичний (тоновий, мелодичний) наголос кількісний (квантитативний) наголос Зазвичай прийнято вважати, що український наголос, як і наголос фактично в усіх слов'янських і більшості індоєвропейських мов, є силовий, заснований на силі видиху, м'язової напруги. Про це говорить і М.Наконечний у «Курсі СУЛМ. Фонетика» за ред. Білодіда (1969). При цьому зазначаючи, що український наголос, бувши в своїй основі силовим, має ознаки часокількісного і тонічного.

Однак Н.Тоцька, характеризуючи склад, говорить, що він найбільше визначається тривалістю, проте значною мірою і силою, і мелодикою.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

словесний (тактовий) наголос. вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова) рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова) нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова) постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова) синтагматичний наголос фразовий наголос В українській мові наголос вільний, рухомий. Для української мови характерним є і побічний наголос в багатоскладових словах. За словами М. Наконечного, це пов'язано з відносною слабкістю основного наголосу.

Залежно від семантики розрізняють:

• логічний наголос — особливе виділення якогось слова чи кількох у реченні.
• емфатичний наголос — емоційне виділення сегменту мовлення.

Функції наголосу

• Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.
• Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.
• Змісто- й форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова:

за́пал-запа́л, ша́баш-шаба́ш, веро́ніка-Вероні́ка, ви́рок-виро́к, на́голос-наго́лос

Ілюстрації

Медіа