Відмінності між версіями «Коріння»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(→Ілюстрації) |
(→Ілюстрації) |
||
| Рядок 23: | Рядок 23: | ||
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:10px #66CDAA solid; border-bottom:10px #66CDAA solid; text-align:center" | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:10px #66CDAA solid; border-bottom:10px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
|- valign="top" | |- valign="top" | ||
| − | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_4.jpeg| | + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_4.jpeg|x160px]] |
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_3.jpeg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_3.jpeg|x140px]] | ||
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_1.jpeg|x140px]] | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Зображення_1.jpeg|x140px]] | ||
Версія за 17:23, 9 листопада 2017
Корі́ння, -ня, м. соб. 1) Коренья. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума. В Лесі тільки й було роботи, що копати коріння, варити зілля. К. ЧР. 2) Пряности. Желех. Ум. Коріннячко. Щоб ті сади висохли аж до коріннячка. Чуб.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Збірн. до корінь
- Буря вирвала кілька дубів з корінням (Панас Мирний, III, 1954, 188);
- Масна земля оживляла коріння, гнала по стовбурах соки (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 60);
- Корінці деяких рослин використовують як ліки. Під полом лежали усякі трави і коріння: м'ята, любисток, терлич, папороть (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 189);
- — Не буде зараження, — запевнив Денис. — У мене є всякі медикаменти і коріння (Олесь Гончар, III, 1959, 43).
♦ Докопуватися (докопатися) до коріння див. докопуватися; Коріння пускати (пустити) в що, в чому:
а) міцно, надовго закріплюватися де-небудь.
- Люди стали на мирну колію, вже Радянська влада пустила глибоке коріння в народ (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 59);
б) набувати особливої сили, постійності (про почуття, звички тощо).
- Бажання бавити собою, грати певну роль, чути похвали й сміх навколо себе пустили коріння в моїй душі (Саксаганський, Думки про театр, 1955, 104).
2. Коренеплоди, що уживають зі стравами, напоями; прянощі.
- Отаман виніс із кімнати здорову пляшку горілки, настояну на жовтому корінні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 224);
- М'ясо дичини іноді шпигують ароматичним корінням (Технологія приготування їжі, 1957, 50).
Ілюстрації
|
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980), том 4 (1973), стор. 292.
