Відмінності між версіями «Сатана»

Поточна версія на 01:03, 23 грудня 2016

Сатана, -ни, м. Сатана. Геть від мене, сатано! Єв. Л. IV. 8. Сатана́ або Дия́вол (від єврейського слова «противник», ворог, єврейською: שָׂטָן; грецькою койне: Σατανάς; арамейською:סטנא) — духовне створіння, яке є головним супротивником Бога та всіх, хто поклоняється правдивому Богові. Його було названо Сатаною, тому що він став противником Богові. Сатана також знаний як Диявол, оскільки він є головним наклепником, який очорнює Бога перед людьми. Він названий правічним змієм, очевидно, тому, що в Едемі використав змія, щоб обманути Єву, і з цієї причини назва «змій» стала означати «підступний». У біблійній книзі Об'явлення Сатана також символічно зображений як дракон, що пожирає.

Походження Сатани за Біблією

Біблія не описує Сатану, як істоту з рогами, хвостом і вилами, яка жарить людей у вогняному пеклі. Це витвір уяви середньовічних малярів, що зазнали впливу зображень міфічного елінського божка Пана і опису пекла тосканського поета Данте Аліг'єрі в знаменитому творі «Божественна комедія».

У Біблії вказується, що створіння відоме як Сатана, не завжди мало це ім'я. Радше, це описове ім'я він отримав через те, що став на шлях спротиву Богові. У Біблії не згадується, яке він мав ім'я перед тим. Правдивий Бог є єдиним Творцем і «діло Його досконале». Отже, той, хто став Сатаною, був створений Богом як досконала і праведна духовна істота. Свого часу Ісус Христос сказав про нього: «Він був убивцею ще відтоді, як пішов шляхом непослуху, і в правді не встояв, бо правди в ньому немає.». Звідси напрошується висновок, що Сатана спочатку був «в правді», але залишив цей шлях.

Сатана — це ім'я, яке архангел Люцифер отримав після гріхопадіння.

Місця у Біблії де зустрічається слово «сатана» У Біблії ім'я Сатана згадується 52 рази, Диявол—33 рази. Слово «сатана» зустрічається в наступних місцях Біблії перекладу Огієнка:

2 Самуїлова 19:23; 24:1; 1 Хронік 21:1; Йова 1:6-9, 12; 2:1-7; Псалми 108:6; Захарія 3:1, 2; Матвія 4:10; 12:26; 16:23; Марка 1:13; 3:23, 26; 4:15; 8:33; Луки 10:18; 11:18; 13:16; 22:3, 31; Івана 13:27; Дії Апостолів 5:3; 26:18; Римлян 16:20; 1 Коринтян 5:5; 7:5; 2 Коринтян 2:11; 11:14; 12:7; 1 Солунян 2:18; 2 Солунян 2:9; 1 Тимофія 1:20; 5:15; Об'явлення 2:9, 13, 24; 3:9; 12:9; 20:2,7

Погляд церкви

Сатана — Гáспид, себто ворог, спокусник, злий дух, уособлення зла, головний супротивник Господа. Дехто твердить, що прямих згадок про Сатану у Біблії немає, однак це не так. Наприклад, книга Йова описує діалог між Богом і Сатаною. Також, відносно широко відома у популярній культурі розмова між Ісусом Христом та Дияволом, описана у Євангелії від Матвія. Персонажі, найбільш близькі за суттю до диявола, згадуються тричі: у книзі Буття — змій-спокусник із забороненим плодом, у Новому Завіті — Князь світу цього, у Апокаліпсисі Іоанна Богослова — дракон, що буде скинутий з небес.

Цілісна концепція Сатани та пекла в основному (протягом Середньовіччя, особливо раннього, вона неодноразово уточнювалась і доповнювалась) була вироблена 325 року на Вселенському соборі в Нікеї. Згідно з нею Сатана (він же Люцифер, що в перекладі означає «ранкова зоря» або «світлоносний») був найвидатнішим херувимом в оточенні Господа, але впавши в гординю оголосив себе рівним Богові, за що був скинутий з небес на землю. На землі його функції полягають у спокушуванні людей та схилянні їх до гріхів, внаслідок чого їхні душі після тілесної смерті позбавляються вічного блаженства в раю і потрапляють на вічні муки до пекла. Слугами сатани є демони — ангели, яких він спокусив, і які були скинуті з небес разом з ним.

Глобальна концепція існування Сатани і Бога у світлі всемогутності і всезнання останнього, є доволі хиткою — між ними нібито існує суперництво за людські душі, які необхідно завоювати до кінця світу, який настане з другим пришестям Ісуса Христа. У пізніші часи ця концепція, як і концепція пекла з фізичним вогнем, викликала значні теологічні суперечки, однак у раннє Середньовіччя вона допомогла християнству швидко завоювати язичницькі племена Європи. Причиною цього була не лише наявнісь злих богів — аналогів Сатани у язичницьких пантеонах, і наявність пекла, як засобу залякування (хоча у ранньому Середньовіччі, на відміну від пізнього, головний акцент робився на пекло, а не на рай), а в психології варварських племен Європи: усе населення, незважаючи на своє основне заняття (землеробство, скотарство), було воїнами із відповідним світоглядом і зневагою до слабкості, що унеможливлювало визнання гріховності людини через власну слабкість і зумовлювало необхідність існування злої сили, яка була б відповідальною за існування гріха. Сатана, який ідеально підходив на цю роль, дуже швидко злився у свідомості людей раннього Середньовіччя із знайомими їм духами і демонами язичницьких часів.

У слов'янських мовах приблизний відповідник Сатани — «чорт».

Найбільше Сатана любить спокушати побожних подвижників: «Києво-Печерський Патерик» описує такі спокуси ченців; навіть Теодосієеі Печерському († 1074) з'являвся Сатана, «як пес черен». Однак він не могутній і боїться Хреста, свяченої води, посту та молитов.

Середньовічні переклади й оригінальні українські твори зберегли описи про активність Сатани і злих духів, які «людьми обладають і в них уселяють і гонять їх і … мордують». Апокрифи, згадуючи про Сатану, виявляють дуалістичні погляди, які через Болгарію (богомильство) дісталися до Києва. Так, у Початковому літописі (1071) є твердження волхвів про те, що «диявол створив людину, а Бог у неї вклав душу, тому по смерті людини тіло йде у землю, а душа до Бога», у Требнику є моління від злих духів, і у чині Хрищення вимагається відректися від Сатани і прилучитися до Христа. Сатану також часто зображували у релігійному малярстві, найбільше в картинах Страшного Суду, де чорти знущаються з грішників.

Сатана, як алегорія

Багато юдеїв вважають падіння Сатани в Старому Заповіті алегорією. Цю точку зору підтримували Ісаак Ньютон і Джон Локк, а також Христадельфіяни.

Ілюстрації