Відмінності між версіями «Хотіти»

Версія за 23:05, 30 листопада 2016

Хотіти, хо́чу, -чеш, гл. Хотѣть, желать. Хочу їсти. Хотів косити. Рудч. Ск. І. 54. Волно Богу що хотіти, то чинити. Ном. № 23. Вмѣсто хочеш, хочете часто сокращенно: хоч, хо́чте. Стоїть вода у сінечках, коли хоч, напийся. Чуб. V. 170. Що хочте робіть з Петром. Котл. НП. 413. Не хотячи́. Не намѣренно. Не хотячи штовхнув його. Уман. у. Та хоти́, щоб.... И еще хотѣлъ бы, чтобы.... Та хоти, щоб у нас правда була, коли пани та як пси гризуться. Каменец. у. Що хоти́.... Что хочешь.... Що хоти роби, не дає та й уже. Каменец. у.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХОТІТИ, хочу, хочеш (розм. хоч), хочемо, хочете (розм. хочте), недок. 1. чого, з інфін., із спол. щоб, як і без додатка. Мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чому-небудь (в їжі, відпочинку і т. ін.). — На цю приказку я міг би вам дещо відповісти, але маєте щастя, що хочу спати, — сказав Рудик (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 201); — Засип мерщій чай.; бо я пити хочу.., — сердито сказала Каралаєва до дочки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 56); — Не гомоніть. Хочу тиші, — прошепотіла Олександра Василівна (Олександр Довженко, I, 1958, 435); У далекому кутку за пуховиками боєць таки знайшов, чого хотів. Там стояла скляна банка з маринованими черешнями (Олесь Гончар, III, 1959, 145);

// Мати бажання відчути, пізнати що-небудь, зазнати чогось. Гарно того вчити, хто хоче все знати (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 281); І раю красного не зріла, Не бачила, бо не хотіла Поглянути на божий день (Тарас Шевченко, II, 1953, 368); Слова солодкі, — та хотів Я б поцілунків замість слів (Леся Українка, IV, 1954, 81); Як хочеш від людей шаноби, Любов і гнів бери у путь (Максим Рильський, III, 1961, 85); Ми казали про вічну любов, і хотів я такої любові (Володимир Сосюра, I, 1957, 193); // Мати бажання робити щось, брати участь у чомусь. Молода з дружками сидить за столом, похиливши голову, ..і вже чи хоче, чи не хоче, а щоб плакала (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 392); — Вчиться хоч? — А-а... — Федорченко махнув рукою із звичайною досадою. — Ти чому погано вчишся? (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 548); // Мати на меті здійснення чого-небудь, мати якусь мету. — Так скажіть же мені насамперед, чого ви хочете від мене? — удруге поспитав Тихович (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 202); — Я догадуюсь, що стара хоче заміж і боїться, щоб дочка не вийшла передніше за неї, — сказав Ломицький (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 78); Я хочу сил повсталого титана, щоб оспівать нестримну волю мас (Володимир Сосюра, I, 1957, 483); — Розумієш, кучерява, чого ми хочемо? — підійшов Козаков до худорлявенької дівчинки.. — Щоб ти не різала мамалигу ниткою, розумієш? (Олесь Гончар, III, 1959, 15); Люди нічого незаконного, коли подумати, не вимагали від пана: тільки хотіли за свою роботу мати більший заробіток (Михайло Стельмах, I, 1962, 580); // Зичити, бажати чогось для кого-небудь. [Кнур:] Хіба ж я чого лихого їй жадав, хіба ж я зле замишляв? Я ж хотів, як краще... (Панас Мирний, V, 1955, 84); Нам батьки і вчителі Хочуть щастя на землі (Максим Рильський, Урожай, 1950, 51); — Я лиш добра хотів народу... (Володимир Сосюра, I, 1957, 445); — Ти нашої школи не бійся. Суворо — це правда, але ми тобі зла не хочемо, з часом призвичаїшся (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 7); // розм. Просити, вимагати певну суму, ціну за що-небудь. — Подумайте, що буде, коли я заплачу стільки, скільки хочуть забастовщики? (Михайло Стельмах, I, 1962, 566).

2. з інфін. Мати намір, збиратися (щось робити). Вона хотіла приміряти, що їй буде краще до лиця, чи який очіпок, чи кораблик? (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 238); Яків хотів свиснути, та не зміг (Панас Мирний, I, 1954, 299); Вона [Анеля] біжить поперед мене, наче не чує, і має вигляд миші, що хоче шуснути в шпарку (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 266); Юра ладнався вже образитися та заревти: дорослі ніколи не хотіли відповідати прямо і намагалися уникнути виразної відповіді (Юрій Смолич, II, 1958, 8); Падькалася Параска, всіма силами хотіла звернути розмову у другий бік (Гнат Хоткевич, II, 1966, 259); — Товаришу начдив, — почувся голос Титаренка, — а чи правда, що після війни ви хочете всю землю засадити садами? (Олександр Довженко, I, 1958, 190); Він хотів, нікого, звичайно, не попереджаючи, посадити свій полк на рибальські шхуни й трамбаки, перепливти море й висісти вночі біля Севастополя (Юрій Яновський, II, 1958, 234).

3. з інфін. Уживається на позначення можливості, вірогідності здійснення чого-небудь. Ні вуси, ні борода не хотіли рости на його темному, як юхт, обличчі (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 34); Крадеться із-за обрію зима, Усякий клопіт голову морочить, А руки відпочить ніяк не хочуть... (Максим Рильський, II, 1960, 281); Мовчить хлоп'я, нога сама собою хоче колупнути підлогу (Олесь Гончар, Бригантина, 1973, 6); * Образно. Неначе день заплакать хоче, і дітвора шумить кругом... (Володимир Сосюра, I, 1957, 232).

4. у формах: хочеш, хоч, хочете, хочте. Уживається в безсполучникових реченнях, що виражають допустовість, умову. — Чи вам не нудно самим? Хочете, я з вами посиджу? (Марко Вовчок, I, 1955, 375); — А пасіку на кого кинемо, Свириде? Роя дожидаю, повинен рій сьогодні бути.. — Не знаю, діду. Хочете, я постережу роя (Панас Мирний, I, 1954, 280); — Цікаво, скільки буде від нас до того дредноута? — запитує Тоня, задивившись на судно, що бовваніє в затоці.. — Хочеш, Тоню, махнем туди. Ми вже з хлопцями бували там... (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 232); [Василько:] Трояндо, хочте вірте, хочте — ні, Ненависті ні краплі я не маю (Євген Кротевич, Вибр., 1959, 565); — Ет, що то трудне! — розпалювавсь Йон, — я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч — покажу? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 243); — Ну, ти мене трохи знаєш: не вмію ні божитися, ні хреститися. Сказав — і все. А далі вже діло твоє: хоч — вір, хоч — не вір (Андрій Головко, А. Гармаш, 1971, 513).

Ілюстрації

Медіа

Див. також

Джерела та література

Зовнішні посилання