Відмінності між версіями «Зорниця»

Поточна версія на 15:12, 17 листопада 2016

Зорни́ця, -ці, ж. = Зірниця. Тоді козак од дівки йде, як зійде зорниця. Чуб. V. 93.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЗІРНИЦЯ 1, і, жін., поет. 1. Те саме, що зірка 1. Зірниця палахкотить на небі, тремтлива і ясна, мов жарина (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 15); З небес дивилися на нас Зірниці миготливі... (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 26); * Образно. Чорні танули сили... І у скреготі криці юні очі відбили Комунізму зірниці... (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 206); * У порівняннях. В Ганьки очі, як зірниці (Сергій Воскрекасенко, Поезії, 1951, 100); // Ранкова або вечірня зірка. [Циган:] Чому не ляжеш, не спочинеш? Зірниця сходить, подивись (Тарас Шевченко, I, 1951, 364); Небо за лісом поблідло. І ранкова зірниця глянула (Андрій Головко, I, 1957, 208); * У порівняннях. Як зірниця з зіроньками увечері зійшла, так молода, убрана до вінця, з подругами вийшла (Нечуй-Левицький, I, 1956, 144); // мн. Дрібні світні частинки; іскри. * Образно. Аж зірниці засвітили (так стукнувся)! (Номис, 1864, № 6628). 2. Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. На світанку рушив Михайло з товаришами. Грала зірниця, як вони охляп на конях вилітали з села... (Іван Микитенко, II, 1957, 25); А за вікном вагона вже займалася зірниця (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 237); * Образно. Буде мир! Єдина правда буде! Зайнялась зірниця світова (Максим Рильський, III, 1961, 122). 3. Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері — відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). Десь на обрії, наче в темному величезному проваллі, зрідка звивались білі сухі зірниці, а грому не чути було ні разу (Олесь Гончар, I, 1954, 513); — Десь гроза, — сказав він, побачивши далеко на обрії ледве помітний відсвіт зірниці (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 44); // Спалах вогню. Наближався фронт. Темними ночами уже видно було, як переблискували на заході зірниці (Петро Панч, II, 1956, 496). 4. Те саме, що зірка 3. Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 103). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 577.Коментарі (0) ЗІРНИЦЯ 2, і, жін., діал. Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин (Словник Грінченка); Єсть у полі дві зірниці, Отож мої брат-сестриці! (Леся Українка, III, 1952, 477). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 577.

"Словопедія"

ірни́ця 1 іменник жіночого роду зірка

зірни́ця 2 іменник жіночого роду молоде дерево діал.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

Нехай з поміж усіх ти мов зірниця сяєш, Хай цінний скарб краса твоя

І чарами її ти всіх собі звабляєш,

Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

Нехай у грудях ти чудове серце маєш,

І серце те усіх звабля

Бо всіх до нього ти ласкаво пригортаєш,

Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

Нехай ти розумом всю правду оглядаєш,

З гори мов сміливе орля,

А стріхи рідної не бачиш і не знаєш,

Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

Нехай за правду в бій ти чесно виступаєш,

Нехай не жалуєш життя,

А кривди Нації в душі не відчуваєш,

Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

Ти не моя, о ні, даремно ти гадаєш,

Що сам прийду до тебе я

І хоч би ти прийшла мене не ублагаєш,

Та коли ти Вкраїну не кохаєш,

Ти не моя.

СЛОВАРЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Упорядкував Борис ГРІНЧЕНКO

Зірни́ця, -ці, ж. Звѣзда. В мене батенько — ясний місяць, в мене матінка — ясне сонячко, в мене сестриця — ясна зірниця. Грин. III. 16. Ой ішов я до дівчини, як зійшла зірниця. Н. п. аж зірниці засвітили. Искры изъ глазъ посыпались (отъ удара). Ном. № 6628. 2) Молодыя деревца, выросшія изъ сѣмянъ. Я насіяв торік груш та яблунь, так тепер зірниці в аршин. Лебед. у. Ум. зірни́чка. Ясна зірничка барз ясно світила. Гол. IV. 524.

«Словники України on-line»

БЛИСКАВИ́ЦЯ (короткий спалах вночі на обрії без грому - відблиск далекої блискавки), ЗІРНИ́ЦЯ, МИ́ГАВКА розм., МО́РГАВКА рідше. На городі вітер шумить вербами, надворі чорно: блискавиця поблискує (Марко Вовчок); - Десь гроза, - сказав він, побачивши далеко на обрії ледве помітний відсвіт зірниці (В. Собко).

ЗІ́РКА (небесне тіло; геометрична фігура; предмет такої форми), ЗОРЯ́, ЗОРЯНИ́ЦЯ поет., ЗІРНИ́ЦЯ поет., ЗВІЗДА́ діал. Холодні зірки мерехтіли в темному небі (О. Довженко); Знімаю зірку на кашкеті, Але назавжди воїном лишусь (М. Шпак); Несподівано у віконце блиснула зоря з високого неба, зайнялась і замигала ясним різким світом (І. Нечуй-Левицький); На стволі цієї гарматки ясніли, як ордени, червоні зорі (О. Гончар); Скажіть, зоряниці яскраві, Кому ви світили, кому? (І. Муратов); Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (А. Малишко); Ніч була ясна, небо повне звізд (І. Франко); За ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда (Г. Квітка-Основ'яненко).

ЗОРЯ́ (яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця), ЗІРНИ́ЦЯ, ЗОРЯНИ́ЦЯ (ранкова зоря). Буває вечірня зоря золота, буває рожева, а ця ось багрянисто-туманна, червона, густа (О. Гончар); На світанку, коли зірниця забарвила пурпуром пір'ясті хмаринки по небі, ..Шевченко з гарячковою швидкістю накидав після річної перерви свою першу невільницьку акварель (З. Тулуб); Занадто ми в буденнім закопались, Не можем обійтися без дрібниць, Як мало на вершини піднімались, Як мало зустрічали зоряниць!.. (М. Шеремет).

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

зірниця это:

ТолкованиеПеревод зірниця I -і, ж., поет. 1) Те саме, що зірка 1). || Ранкова або вечірня зірка. 2) Яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця. 3) Короткий світловий спалах без грому на обрії уночі або ввечері – відблиск далекої грози; блискавиця (у 2 знач.). || Спалах вогню. 4) Те саме, що зірка 3).

II -і, ж., діал. Молоде дерево, яке виросло з зерна, насінини.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

Словник Лемківскої Говірки

згірниця -ці, ж. Вр. Зірниця, ранкова або вечірня зірка.

Ілюстрації

Медіа

Цікаві факти

Заголовок Зорниця

Китай – одна з найдовших країн у світі: 5700 км із заходу на схід. До революції 1949 року держава поділялася на п’ять часових поясів.

Але Великий керманич вирішив, що це пахне сепаратизмом, і ввів у всій країні єдиний час – пекінський. Тому, наприклад, у Тибеті захід сонця "спізнюється" на п’ять годин: сонце сідає опівночі. Більше читайте тут: [посилання http://cikavo.com.ua/tsikavi-fakty-pro-chas.html]

Вірш

Душа – зірниця

Серце тихенько дише, Дихає ще допоки. А доокола тиша, А доокола спокій.

Слово впаде у вухо, Тіло впаде у постіль. Тільки душа щодуху, Мовчки порине в простір.

Будеш літати світом, Наче свята істота. Сльози проллються світлом, По небесах – висотах.

Впадуть росою сльози, Землю засіють дрібно. Понад рікою в лози, На павутину срібну.

Будуть радіти люди. Вічно душа – зірниця, Комусь світити буде, Комусь вона присниться.

2016р

Народні знання

http://www.studfiles.ru/preview/4543572/ Система народних знань — важлива складова традиційно-побутової культури, раціональні відомості з різних галузей знань, набуті протягом багатовікової трудової діяльності народу. Потреби розвитку господарства спонукали людину виявляти закономірності у природі, спостерігати небесні світила, пізнавати й тлумачити різноманітні явища оточуючого світу.

С. н. з. обіймає народну медицину, ветеринарію, народний календар і метеорологію, народну астрономію та метрологію, народні професійно-виробничі знання та ін. На різних історичних етапах традиційні знання різною мірою поєднували раціональні елементи народного досвіду з ірраціональними нашаруваннями попередніх епох.

Незважаючи на певний розвиток наукових знань, українці навіть на початку XX ст. користувалися у повсякденному житті досвідом предків. Разом із тим на протязі століття С. н. з. зазнавала чимраз відчутнішого впливу науки. Зростав рівень освіченості населення, народні знання поступово очищалися від забобонних уявлень та вірувань.

Однак цей процес мав і свої вади, головна з яких — девальвація значущості раціональних народних знань, нігілістичне ставлення до безцінних скарбів народного досвіду. Традиційні народні знання з математики, метрології, астрономії повністю витіснились сучасними науковими знаннями, що інтенсивно поширюються через систему шкільної та вищої освіти. Із зникненням багатьох народних промислів та ремесел губляться й пов'язані з ними професійно-виробничі знання й навички. Проте окремі елементи С. н. з. і сьогодні широко побутують серед сільського населення. Це стосується насамперед народної медицини та метеорології.

Народна астрономія — сукупність раціональних астрономічних знань та космологічних уявлень народу. Астрономія як наука на Україні була відома ще у XVI ст. і викладалась у братських школах, а у XIX ст. — в ряді університетів. У Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві працювали астрономічні обсерваторії. Проте навіть у перше пореволюційне десятиліття українські селяни широко послуговувалися набутими з давніх-давен знаннями про небесні світила та пов'язану з ними циклічність у природі.

Аби визначити час доби чи сприятливий для сільськогосподарських занять період року, щоб орієнтуватися на місцевості, селянин мусив пильно вивчати зоряне небо. Самобутня астрономічна номенклатура українців засвідчує їхню добру обізнаність з основними сузір'ями, а народні назви останніх відбивали місцеве предметне середовище. Зокрема, Велика Ведмедиця мала назву Віз, Мала Ведмедиця — Малий Віз або Пасіка, Лебідь — Хрест, Орел — Дівка воду несе, Волосся Вероніки — Волосожари, Плеяди — Стожари або Квочка. Сузір'я Оріона у різних місцевостях мало різні назви — Косарі, Полиця, Чепіга; Венеру здавна називали Вечірньою зорею, Вечорницею, а перед сходом сонця — Вранішньою зіркою, Зірницею, Денницею. Окремі з цих назв мають загальнослов'янську основу, що свідчить про їхнє давнє походження.

Для переважної більшості сузір'їв народ зафіксував їхнє положення над обрієм залежно від пори року та переміщення на зоряному небі.

Положення сузір'їв та зірок над обрієм слугувало також основним мірилом часу після заходу Сонця. Вже Віз перевернувся — скоро світитиме, — казали селяни. Важливим орієнтиром уночі був і Чумацький Шлях, який сприймався як покажчик напрямку на південь — у вирій.

По зорях, Сонцю і Місяцю люди також орієнтувалися на місцевості. Номенклатура сторін світу в українців переважно загальнослов'янська і пов'язана із спостереженням Сонця (південь, схід, захід). Сонце було основним мірилом визначення часу вдень. Для цього спостерігали як за світилом, так і вимірюючи довжину власної тіні.

Своєрідним календарем був Місяць. Спостереження його сходу і заходу стало основою поділу року на місяці, а сам термін, що означає 1/12 частину року, збігається з назвою небесного світила. Відповідно до фаз Місяця календарний місяць поділявся на кілька частин (молодик, підповня, повня, остання квартира), а тридобовий період невидимості у русі Місяця називався переміною. Значна частина цих назв також загальнослов'янська за своїм походженням.

Українці були добре обізнані з основними закономірностями руху Сонця і Місяця. Це ритуальне закріпилося у святкуванні днів літнього і зимового сонцестояння. Народні астрономічні знання українців фіксують і інформацію про інші небесні явища (комети, метеорити, північне сяйво тощо).

Народна метеорологія — одна з найдавніших галузей народних знань, що обіймає систему прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про погодні зміни на близький чи віддалений час. Землеробський характер господарських занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а відтак і добробуту селянина, від природно-кліматичних умов. Усвідомлення цього вимагало уважно приглядатись до навколишнього середовища, розвивати спостережливість, виявляти причинно-наслідкові зв'язки між зміною певних атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом рослин та наступною зміною погоди.

Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погодні зміни протягом найближчого часу за особливостями сходу і заходу Сонця, його кольору, за виглядом нічного неба, яскравістю зірок і Місяця тощо. Так, повсюдно вважалося:

Вечором сонце за стіну (хмару. — Авт.) заходить — буде дощ; Чистий захід сонця — на добру годину; Сонце при заході яскраво-червоне — на вітер; Місяць обгородився — на дощ; Стовпи біля місяця — на вітер; Місяць-молодик сходить ріжками вниз — на дощ; Молодик з'являється у дощову погоду — місяць буде дощовий; Червоно-багряні зорі звечора — на негоду; Ясне зоряне небо — на погоду.

Великий цикл погодних передбачень становлять прикмети, пов'язані зі станом атмосфери, різними метеорологічними явищами. Так, наявність роси, туману вранці вважалося ознакою доброї погоди, а рух хмар проти вітру — вірною прикметою негоди. Зважали також і на форму та колір хмар: важкі сірі хмари — на грозу, а червонуваті при заході сонця — на вітер (Вінниччина, Тернопільщина). Найближчу погодну перспективу підказував і напрямок вітру: західний вітер мав приносити дощ, східний — засуху, а північний — похолодання. Вважалося, що після появи райдуги настає гарна погода.

До достовірних належали також передбачення, пов'язані з певними гідротемпературними змінами в атмосфері, які спричиняли зміну стану предметів та явищ: Духота в повітрі — на грозу; Зволожується сіль чи хліб — на негоду; Дим стелиться, погано горять дрова — на відлигу. Примічали також, що перед дощем виразніше чути звук потягу, дзюркіт води, шум лісу, гуркіт підводи тощо.

Значна група передбачень грунтується на спостереженнях за поведінкою тварин, птахів, риб, комах тощо. Переважали тут свійські тварини: Кіт дере лапами, собака качається — на вітер; Пітніє шкіра великої рогатої худоби — на дощ; Свиня солому в барліг носить — на великий холод, завірюху; Кури чубаються — на дощ; Качки, гуси ховають голови під крила, стоять на одній нозі — на холод та ін. Приглядалися і до мешканців дикої природи: Птаство рано і дружно відлітає восени — рання зима буде; Високо летять птахи, повертаючись із вирію, — на тривалий холод; Багато кує зозуля, крук кричить — на дощ; Вороння збивається зграями і сідає на верхівки дерев — на холод, а якщо забивається у крону дерева, — на хуртовину; Птаство добивається до хати, ховається під стріхи — на хуртовину; Горобці купаються у поросі— на дощ; Кріт удень риє — на зміну погоди; Бджоли ховаються у вулик — на дощ; Риба вискакує з води — на дощ; Коні збиваються докупи — на велику грозу.

Достовірними прикметами вважали також зміни у рослинному світі: Якщо шишки високо на смереці, — на довгу холодну зиму, а якщо низько, — навпаки; Рано жовтіє листя — рання зима буде; Багато лушпиння на цибулі — буде люта зима; Багато губ (грибів. — Авт.) з'явилося у лісі — буде дощ; Конюшина згортається, сильніше пахнуть квіти — перед дощем.

Існував цілий комплекс прикмет, що відбивали певні закономірності взаємозв'язку погодних явищ у різні пори року. Тут уже помітні християнські нашарування. Так, надто важливим у прогнозуванні погоди на віддалену перспективу вважався період напередодні та після Різдва. До численних християнських свят, у дні яких намагалися за станом погоди визначати навіть майбутній урожай, належать свята Благовіщення, Стрітення, Сорока святих, Покрови, Юрія, Явдохи і багато інших. Це фіксує й усна народна творчість: Якщо на Стрітення півень води нап'ється, то до Юрія віл напасеться; По Нетрі — то й по теплі; Покрова покриє як не листом, то снігом тощо.

За всієї своєї достовірності Н. м. мала у своєму складі й чимало забобонних повір'їв. Зокрема, намагаючись гарантувати врожай та уникнути небажаних погодних явищ, селяни широко послуговувалися магічними обереговими засобами, численними табу та обмеженнями щодо певних видів робіт у відповідні дні.

Майже в кожному селі були свої знавці-метеорологи, котрі вели спеціальні щоденники спостережень за погодою і були добре обізнані з цією цариною народного досвіду.

Див. також

Вставити посилання на схожі слова зі словника Грінченка

Зірниця

Матеріал з Вікіпедії

Материал из Википедии