Поточна версія на 21:20, 12 листопада 2016

            Філософія - солодке молоко в нещасті (Вільям Шекспір)

Філосо́фія — (дав.-гр. φιλοσοφία, дослівно: любов до мудрості) особлива форма пізнання світу, що виробляє систему знань про фундаментальні принципи буття людини, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу

Філософія

Розділи філософії

Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.

Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості основ власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.

На сучасному етапі в наукових колах прийнято виділяти такі основні галузі філософії:

Метафізика — займається вивченням природи реальності, в тому числі відносин між розумом і тілом, матерії і випадку, подій і причин. Традиційні відгалуження метафізики — космологія і онтологія.
Епістемологія пов'язана з природою і обсягом знань, а також питанням: чи можливе знання взагалі. Серед центральних завдань епістемології проблема, породжена скептицизмом, а також відносини між істиною, вірою і обґрунтуванням. Етика, або «моральна філософія», пов'язана з питаннями про те, як людина має чинити в різних обставинах і чи можна взагалі це визначити. Основні галузі етики — метаетика, нормативна етика та прикладна етика. Метаетика стосується характеру етичної думки, порівняння різних етичних систем, вона намагається відповісти на питання: чи існують абсолютно етичні істини і як пізнати такі істини. Етика також пов'язана з ідеєю моральності.
Політична філософія займається вивченням державного управління, відносин окремих осіб і громад у державі. Вона включає в себе питання про справедливість, добро, право, власність, права і обов'язки громадянина.
Естетика має справу із категоріями краси, мистецтва, задоволення, сенсорно-емоційними цінностями, сприйняттям, а також питаннями смаку і настрою тощо.
Логіка вивчає форми та закони мислення. Починаючи з кінця 19 століття, математики, зокрема Готлоб Фреге, зосереджувались на математичній обробці логіки, відтак сьогодні розвиваються математична логіка і філософська логіка.
Філософія свідомості, предметом якої постає природа свідомості, а також співвідношення свідомості та фізичної реальності. Для неї характерне протистояння дуалізму та матеріалізму. В останні роки філософія свідомості все більше зближується із когнітивною наукою.
Філософія мови досліджує природу, походження та використання мови, а також залежність пізнавального процесу та мови.
Філософія релігії — гілка філософії, яка прагне концептуалізувати релігію, її природу та функції, філософськи обґрунтувати уявлення про божества. Більшість академічних напрямків науки, перетинаючись із філософією, формують окремі наукові напрямки: наприклад, філософія науки, філософія математики, філософія логіки, філософія права і філософія історії. Крім того низка нині самостійних наук виокремились із філософського знання, серед них власне наука, антропологія, психологія.

Риси філософського мислення Філософське мислення характеризується такими ознаками:

• гранично широкий рівень узагальнення, що виходять на межу буття і небуття;
• постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;
• окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, але й такою, якою має бути;
• є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням і думкою про якусь реальність;
• філософське мислення постає внутрішньопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим;
• прагне поставити і розв'язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

Зазначені риси філософського мислення обумовлені тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Тобто тією мірою, якою людина здатна на сьогодні осмислити та зрозуміти себе і своє становище у світі, тією мірою, якою вона просякнута рішучістю пройти усю можливу дистанцію розумового прояснення своєї життєвої ситуації, — саме тією мірою вона філософствує або постає філософом.

Кваліфікацію бакалавра

• філософії,
• стажиста-дослідника з філософії,
• вчителя філософських дисциплін

Займають первинні посади:

• викладач-стажист,
• викладач ВНЗ.

Сфера професійної діяльності:

• ВНЗ,
• освітні заклади середньої професійної освіти;
• академічні і науково-дослідницькі організації;
• редакції ЗМІ,
• бібліотеки,
• музеї;
• органи державної влади, громадські організації.

Сфера духовних або інтелектуальних процесів (сфера свідомості):

• Логіка
• Гносеологія
• Етика
• Естетика
• Філософія релігії
• Філософія права
• Історія філософії
• Ноологія

Источник: http://reftrend.ru/969385.html

Источник: http://reftrend.ru/969385.html

Важливі навчальні предмети:

1. Історія зарубіжної філософії
2. Історія російської філософії
3. Логіка
4. Онтологія і теорія пізнання
5. Сучасна зарубіжна філософія
6. Соціальна філософія
7. Філософія та методологія науки
8. Філософські проблеми конкретнонаучних дисциплін
9. Етика і естетика

Антична філософія

Філософія як світоглядне явище з'являється в процесі такого поділу людської діяльності, коли виникає необхідність раціонального освоєння дійсності на найзагальнішому рівні її бачення. Хронологічно цей процес відбувається в різних країнах неодночасно. Філософія започаткувала себе в Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні, а трохи пізніше в Стародавній Греції і Римі. Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому, однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію. Індійська філософія мала епізодичний вплив на європейське мислення: в древності — вірогідно, на Піфагора, в новий час — на Шопенгауера.

В Стародавньому Римі були значні філософи-письменники на зразок Цицерона, Сенеки, Лукреція Кара, але вони не являють руху думки вперед, всі вони повторюють греків. Поряд з римлянами, до римської філософії відносяться також греки — представники римських шкіл.

Конфуцій

Філософія Стародавнього Сходу
Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500—2000 роки до н. е.). Зміст цього мислення відображають Веди, Брахмани, Упанішади. Принципи, закладені у них, стали основою таких світоглядних систем як: брахманізм, буддизм, джайнізм, кришнаїзм. Слід зауважити, що буддизм і джайнізм офіційно не визнавали вищого авторитету Вед, однак спиралися на них. Філософські системи, які визнають авторитет Вед (самкх'я, ньяя, вайшешика, йога, міманса, веданта), називаються астіка, водночас ті, які не сприймають авторитет Вед (чарвака-локаята) — настіка. Загальна особливість давньоіндійської філософії полягає в тому, що уявлення про людину спирається на принципи етики страждань і щастя. Шлях позбавлення від страждань — правильний спосіб життя.

Арісто́тель — давньогрецький вчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Становлення філософської думки Стародавнього Китаю спостерігається вже у 7 столітті до н. е. Про це свідчать давньокитайські трактати: «Книга перемін» (І-цін), «Книга пісень» (Ші-цзін) та «Книга історії» (Шу-цін). В них проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей, про дію протилежних сил в єдиній субстанції, про природну закономірність, природність людської душі і свідомості. Особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-Цзи (VI століття до н. е.), центральна категорія його філософії — дао, всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, їхнє джерело, першооснова. Лао-Цзи вважається засновником даосизму. Конфуцій (VI століття до н. е.) всю свою увагу зосередив на питаннях етики, в основу якої покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (і); 5) довіра (сінь). Важливу роль у розвитку філософії Стародавнього Китаю відігравали школи Ян Чжу, Ван Чуна. У більшості філософських шкіл Китаю переважала практична філософія, тісно пов'язана з проблемами моралі, пізнання природи і соціального управління.

Східній думці властивий момент незацікавленого духовного самозаглиблення, невтомного прагнення шукати найцінніше у глибинах людського духу, шукати заради самого пошуку. Ця «зацікавлена відстороненість» — вічна таємниця східної філософії.

Парадоксальним виглядає прагнення східної мудрості досягти стану повного розчинення індивідуального в загальному, прагнення зануритися у первісну порожнечу, первісну світову тишу. Герман Гессе, німецький письменник коментує це так:

«Коли власне Я буде цілком подолане й помре, коли замовкнуть у серці всі порухи й пристрасті, тоді має прокинутись заповідне в людському єстві, найпотаємніше, що вже перестало бути власним Я, — прокинеться велика таємниця». Нарешті не може не вражати побудова східної думки, яка нібито розчиняє слова, залишаючи нас у полоні чистих сенсів. Наприклад:

Одного разу Чжуану Чжоу наснилося, що він — метелик, метелик, що весело пурхає. Він насолоджувався від усього серця і не усвідомлював, що він Чжоу. Раптом прокинувся, здригнувся, що він Чжоу, і не міг зрозуміти: чи снилося Чжоу, що він метелик, чи метеликові, що він Чжоу. Це й зветься перетворенням речей…

Давньогрецька філософія
В історії розвитку давньогрецької філософії виділяють кілька етапів: досократівський, натурфілософський (VII—V століття до н. е.), класичний період Сократа, Платона й Аристотеля (V—IV століття до н. е.), пізньокласичний період, до якого відносяться елліністична й александрійська філософія (I століття до н. е. — V століття).

Особливу групу у досократівський період займають найбільш ранні практичні діячі та вчителі 7-6 століть до н. е., розсіяні по різних містах, що у віршованій, стислій формі пропонували уроки життєвої мудрості — так звані «сім мудреців». У 6 столітті до н. е., за свідченням Діогена Лаертського, Піфагор першим використав саме слово «філософія». Однак він не залишив по собі письмових праць, тому першим автором, що використав слово «філософ» був Геракліт, засновник античної діалектики. Атомістичний варіант матеріалізму висунув Демокріт, пізніше його ідеї розвивали Епікур і Лукрецій.

Спочатку у елеатів і піфагорійців, потім у Сократа складається ідеалізм. Сократ першим намагався обґрунтувати етику і теологію, він проголосив ідею провидіння і таким чином пов'язав людський розум і моральність. Родоначальником об'єктивного ідеалізму став Платон, що розвинув ідеалістичну діалектику понять. Однак велична будівля Платона страждала корінним недоліком — дуалізмом. Для пояснення світу Платон припустив існування двох світів — ідеального і реального, і зв'язок між ними став незрозумілим.

Аристотель спробував на ґрунті ідеалізму з'єднати ці два світи в один шляхом ідеї, яка зближує його з кінцем XIX століття. Світ ідеальний дійсний, лише оскільки він існує у світі кінцевих предметів, а проявляється він шляхом розвитку. Матерія — тільки можливість, дійсністю вона стає, коли ідея надає їй форму; ідеї існують тільки в кінцевих предметах. Саме в системі поглядів Аристотеля своєї вершини досягла давньогрецька філософія[13].

Стоїки на початку 3 століття до н. е. проголосили принцип рівності всіх перед законом і космополітизм протиставили грецькому націоналізму. Скептична філософія, що дала чудові твори Секста Емпірика, мала те саме практичне спрямування, що й стоїцизм, і епікуреїзм. Абсолютно новий елемент з'являється в александрійський період, коли грецький раціоналізм зливається зі східним містицизмом і теософією. Головні представники цього злиття — новоплатонівськая школа на чолі з Плотіном та новопіфагорейська — з Проклом і Ямвліхом.

Григо́рій Са́вич Сковорода́ — український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог.

Філософія в Україні

Дослідженням того, чим є істина (тобто пошуком істини) в ідеологічних межах, накладених церквою на землях України займалися мислителі з часів Київської Русі. В цьому розумінні можна говорити про розвиток філософії (пошуку істини) на землях України з найдавніших часів.

Григорій Савич Сковорода — найзначніший український філософ-просвітитель, мораліст. У його філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Вважав, що світ складають три світи: макрокосм, мікрокосм і символічне (Бог). В кожному світі існує і матерія (тимчасове), і вічне (Бог). Для досягнення особистого щастя мислитель радив: не навчайся тому, для чого не народжений, не виконуй роботу, яка не подобається і т. д. В цьому полягає принцип «незрідності» Сковороди. Відтак і зміст людського існування філософ вбачав у самопізнанні, через яке людина могла визначити свою «зрідність»

Перспективи

Ще десять років тому практичне застосування філософського освіти знайти було складно. Правда, випускників спеціальності це нітрохи не засмучувало: «філософи» успішно будували кар'єри практично у всіх сферах діяльності. Введення нових профілів зробило напрямок більш прикладним. Окрім наукової роботи, ці фахівці можуть працювати в лінгвістиці, соціальній сфері, педагогіці, засобах масової інформації, займатися комунікаційними технологіями, арт-бізнесом і т.п.

Вступникам

Інформацію для вступників Ви можете переглянути за наступними посиланнями:

• Бакалавр
• Спеціаліст
• Магістр

[[1]]

Інфографіка:

Філософія Відродження

Медіа