Відмінності між версіями «Шуміти»

Поточна версія на 22:52, 25 жовтня 2016

Шуміти - 1. Видавати, утворювати шум (див. шум 1 1). Шуміли верби... рвались листя; Гули вітри попід мостом... (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 55); Зійшли сніги, шумить вода, Весною повіва (Павло Грабовський, I, 1959, 327); Шумлять там шовкові убрання (Леся Українка, IV, 1954, 122); Нічка осіння, похмура; Вітер по лісі шумить (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 93); Коли вони добігли до перших хат, тепла благодійна злива шуміла навколо (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 127); Земля, обсипаючись, глухо шумить (Микола Бажан, I, 1946, 144); На столі, як і раніше, весело шумів самовар (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 159); Свистять, шумлять, гудуть машини Уздовж бетонного шосе (Любомир Дмитерко, Осінь.., 1959, 5); Народ поволі стягався.. Майдан виповнявся і починав шуміти (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 80); От і каже якось мама: — Діти, ви ж сьогодні не пустуйте, не шуміте (Наталя Забіла, Малим.., 1958, 19); За вікнами готелю шумів і переливався вечірнім сяйвом старовинний Львів (Михайло Стельмах, II, 1962, 356); // чим, об що. Створювати шум. Рано починається робочий день на селі. Ще не встало сонце, .. а вже шумить веретеном безсонна молодиця (Гнат Хоткевич, I, 1966, 127); Всім було байдуже, як улицею, шумлячи шовками, пройшла якась пані (Степан Васильченко, I, 1959, 214); Ми мріяли, коли виросте струнка красива тополя, як вона шумітиме густим листям (Олесь Донченко, V, 1957, 498).

Сучасні словники

Шуміти ♦ Аж гай шумить (шумітиме) — виражає інтенсивність якоїсь дії. — Славну історію має село. Хто пана перший громив у дев'ятсот п'ятому році? Івчанці.. І за роботу так візьмуться, аж гай шумітиме,.. (Михайло Стельмах, II, 1962, 188); Шумить (шуміло) у вухах у кого — про відчуття (перев. хворобливе), що створює враження звучання, гулу у вухах. А він так приязно дивиться, як не з'їсть своїми карими очима… А мені так соромно, що аж у вухах гуде та шумить… (Панас Мирний, I, 1954, 78); Шумить (шуміло) у голові в кого, кому — про відчуття важкості, болю в голові, що виникає від утоми, хвороби, сп'яніння тощо. Настя стоїть, на всіх, на все дивиться та шепче: — Я вже сьогодні випила, — шумить мені в голові,.. (Марко Вовчок, I, 1955, 271); У голові шумить йому, в вухах дзвенить, в очах поночі (Архип Тесленко, З книги життя, 1918, 194); Зразу ж страшенно захотілося спати.. Повіки злипалися, в голові шуміло (Юрій Смолич, I, 1958, 84).

2. перен. Проходити жваво, бурхливо (про життя, молодість і т. ін.). Буйна молодість, що про неї в старші роки стільки згадується, шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде, Винен.., 1959, 19); Од верстата тіні бродять на стіні... Шумить життя (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 25); Життя кудись іде. Життя шумить і грає. Немов напровесні пливе поток [потік] бурливий (Максим Рильський, I, 1960, 114).

Словник української мови

ШУМІТИ 2, іє, недок. Те саме, що шумувати1; пінитися. Вода гула на лотоках, шуміла білою піною нижче од коліс, бризкала ніби туманом, в котрому неначе грали в хрещика маленькі веселки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 307); — Тут тобі бенкет безперестанку, день у день, кумпанія гарна, вино аж шумить-ллється, карти, розкоші всякі... (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 139); Вино кипуче Іще шумить серед стола; Вечірня налягає мла... (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 112).

Джерела

• [sum.in.ua/s/shumity Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]
• [uk.worldwidedictionary.org/шуміти Офіційний сайт словників української мови ]

Ілюстрації