Відмінності між версіями «Дубіти»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
(Створена сторінка: '''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех. Категорія:Ду)
 
 
Рядок 1: Рядок 1:
 
'''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех.  
 
'''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех.  
 
[[Категорія:Ду]]
 
[[Категорія:Ду]]
 +
 +
== Сучасні словники ==
 +
 +
ДУБІ́ТИ - це...
 +
        1. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла).
 +
А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Гончар, Таврія.., 1957, 711);
 +
        2. Ставати твердим, густим, жорстким.
 +
Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Коз., Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Гончар, Таврія.., 1957, 699);
 +
        3. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги.
 +
Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху (Смолич, II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Тют., Вир, 1960, 226).
 +
 +
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.
 +
 +
== Ілюстрації ==
 +
http://wiki.kubg.edu.ua/images/b/bd/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4..jpg

Поточна версія на 20:13, 19 жовтня 2016

Дубіти, -бію, -єш, гл. Коченѣть отъ холода. Желех.

Сучасні словники

ДУБІ́ТИ - це...

       1. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла).
А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Гончар, Таврія.., 1957, 711);
       2. Ставати твердим, густим, жорстким.
Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Коз., Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Гончар, Таврія.., 1957, 699);
       3. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги.
Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху (Смолич, II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Тют., Вир, 1960, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.

Ілюстрації

%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4..jpg