Відмінності між версіями «Дубіти»
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
(Створена сторінка: '''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех. Категорія:Ду) |
|||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех. | '''Дубіти, -бію, -єш, '''''гл. ''Коченѣть отъ холода. Желех. | ||
[[Категорія:Ду]] | [[Категорія:Ду]] | ||
+ | |||
+ | == Сучасні словники == | ||
+ | |||
+ | ДУБІ́ТИ - це... | ||
+ | 1. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла). | ||
+ | А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Гончар, Таврія.., 1957, 711); | ||
+ | 2. Ставати твердим, густим, жорстким. | ||
+ | Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Коз., Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Гончар, Таврія.., 1957, 699); | ||
+ | 3. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги. | ||
+ | Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху (Смолич, II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Тют., Вир, 1960, 226). | ||
+ | |||
+ | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429. | ||
+ | |||
+ | == Ілюстрації == | ||
+ | http://wiki.kubg.edu.ua/images/b/bd/%D0%A5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4..jpg |
Поточна версія на 20:13, 19 жовтня 2016
Дубіти, -бію, -єш, гл. Коченѣть отъ холода. Желех.
Сучасні словники
ДУБІ́ТИ - це...
1. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла). А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Гончар, Таврія.., 1957, 711); 2. Ставати твердим, густим, жорстким. Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Коз., Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Гончар, Таврія.., 1957, 699); 3. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги. Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. І ноги дубіють від жаху (Смолич, II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Тют., Вир, 1960, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.
Ілюстрації