Відмінності між версіями «Шкіритися»
(Створена сторінка: '''Шкіритися, -рюся, -ришся, '''''гл. ''= '''Шкірити зуби. ''' Категорія:Шк) |
|||
| (не показано одну проміжну версію цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Шкіритися, -рюся, -ришся, '''''гл. ''= '''Шкірити зуби. ''' | '''Шкіритися, -рюся, -ришся, '''''гл. ''= '''Шкірити зуби. ''' | ||
| + | [[Категорія:Шк]] | ||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | ===[http://sum.in.ua Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980) ]=== | ||
| + | ШКІРИТИСЯ, рюся, ришся, недок. | ||
| + | 1. тільки 3 ос. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби); вишкірятися. Очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); | ||
| + | // перен., розм. Стояти сторч. Шлях при в'їзді в село захаращують підняті барикадою борони, вони грізно шкіряться перекинутим вгору залізним зуб'ям — не проскочить ніяка кіннота (Олесь Гончар, II, 1959, 11). | ||
| + | 2. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби). Запилені окупанти блискали зубами, і нам здавалося, що вони по-вовчому шкіряться (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 106); Офіцер уже не сміявся, а шкірився блискучими, гарно вичищеними зубами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 408); — Ну, добридень, чи що? — Гулька протягнув дівчині руку. — Годі шкіритися, — звернулася мати до розгубленої доньки (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 42); | ||
| + | // розм. Те саме, що сміятися. Він шкірився, але обличчя його і особливо очі віяли холодом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 87); Чомусь ти, Іване, дуже шкіришся на тому портреті. Мав би трохи совісті, бо ж не молоденький(Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 166); | ||
| + | // перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість. — Чого вона на тебе так кричала? — розпитували вони, обступивши Дениса. — Розмова у нас не склалася, — шкірився він, плигаючи на одній нозі і зодягаючи підштаники (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 294). | ||
| + | ===[http://slovopedia.org.ua "Словопедія" ]=== | ||
| + | |||
| + | шкі́ритися | ||
| + | дієслово недоконаного виду | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #ccc solid; border-bottom:5px #ccc solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Шкіритися2.jpg |x140px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення: Шкіриттися3.jpg |x140px]] | ||
| + | |||
| + | |} | ||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Університетський коледж]] | ||
| + | [[Категорія:Слова 2015 року]] | ||
[[Категорія:Шк]] | [[Категорія:Шк]] | ||
Поточна версія на 11:47, 25 листопада 2015
Шкіритися, -рюся, -ришся, гл. = Шкірити зуби.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ШКІРИТИСЯ, рюся, ришся, недок. 1. тільки 3 ос. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби); вишкірятися. Очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); // перен., розм. Стояти сторч. Шлях при в'їзді в село захаращують підняті барикадою борони, вони грізно шкіряться перекинутим вгору залізним зуб'ям — не проскочить ніяка кіннота (Олесь Гончар, II, 1959, 11). 2. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби). Запилені окупанти блискали зубами, і нам здавалося, що вони по-вовчому шкіряться (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 106); Офіцер уже не сміявся, а шкірився блискучими, гарно вичищеними зубами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 408); — Ну, добридень, чи що? — Гулька протягнув дівчині руку. — Годі шкіритися, — звернулася мати до розгубленої доньки (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 42); // розм. Те саме, що сміятися. Він шкірився, але обличчя його і особливо очі віяли холодом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 87); Чомусь ти, Іване, дуже шкіришся на тому портреті. Мав би трохи совісті, бо ж не молоденький(Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 166); // перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість. — Чого вона на тебе так кричала? — розпитували вони, обступивши Дениса. — Розмова у нас не склалася, — шкірився він, плигаючи на одній нозі і зодягаючи підштаники (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 294).
"Словопедія"
шкі́ритися дієслово недоконаного виду
Ілюстрації
|
|
