Відмінності між версіями «Шана»

Версія за 10:27, 25 листопада 2015

Шана, -ни, ж. Почтеніе, уваженіе, честь. Життя панське, та шана собача. Грин. 235. Ой я водила і визволяла, а мені молодій одна шана. Нп. Ти окрив його красою, шаною царською. К. Псал. 47.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ША́НА, и, жін. 1. до кого — чого і без додатка. Почуття поваги, що ґрунтується на визнанні великих чеснот, суспільної ваги або позитивних якостей кого-, чого-небудь; пошана. Ой, спасибі ж тобі, Хмелю, Й превелика шана, Що врятував Україну Від польського пана! (Українські народні думи.., 1955, 127); [Річард:] Синьйорі Кароліні перекажіть, як зайде річ про мене, привіт мій вдячний і глибоку шану (Леся Українка, III, 1952, 121); — Коли в мене ще лишились рештки шани до нашого головного інженера, — боюсь, їх тепер ніхто не помітить... (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 214);  //  Шанобливе ставлення до когось, чогось. Озвавсь найясніший, і гомін ущух: — Подяка лицарству за шану (Михайло Старицький, Поет. тв., 1958, 211); І не заради шани чи заслуг, Життя віддам за те, щоб моє слово Почув далекий і незнаний друг Закономірно, а не випадково (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 79);  //  Зовнішній вияв почуття поваги до кого-, чого-небудь; почесті. От став свинар її питать: — Що, Свинко, бачила ти в пана? Чи хороше там гостювать? Яка була тобі там шана?.. (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 76); В кам'яній скрині була похована жінка, очевидно, дружина вождя племені. Її поховали з великою шаною. Про це свідчила висота могили та численні прикраси й посудини, знайдені в ній (Наука і життя, 12, 1965, 6).  ♦ Віддавати (віддати і т. ін.) шану кому, чому — те саме, що Складати (скласти) шану (див. складати). Ми шану віддамо тому, хто заслужив (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 161); Привітати гостя хлібом — означає віддати найвищу шану(Вітчизна, 2, 1966, 162); Не доходячи до головних воріт, ми спинилися віддати шану полеглим тут чеським патріотам (Іван Ле, В снопі.., 1960, 196); Дозволь тобі, моя зброє, шану дати — Буду ж тебе, вірна, рідна, величати (Павло Усенко, Вибр.., 1948, 292);Віддавати (віддати) останню шану див. віддавати; Складати (скласти) останню шану кому — те саме, що Віддавати (віддати) останню шану (див. віддавати);Складати (скласти) шану див. складати; У (в) шані: а) вшановуючи кого-, що-небудь. У шані глибокій я голову тихо схиляю (Любов Забашта, Вибр., 1958, 67); — Пройдуть роки, і ще могутнішою стане наша держава, і цілий світ у шані схилиться перед нею (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 224); б) користуючись повагою, пошаною в кого-небудь. На світлих Вітчизни путях Пливти броненосцю у шані, У вічному рейсі пливти... (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 372); У шані бути (жити і т. ін.) — те саме, що Бути в пошані (див. пошана). Хай предків слава — скарб наш дорогий, Та сам працюй, як хочеш бути в шані (Максим Рильський, Наша сила, 1952, 102); Будеш жити в шані, сину, І журби не знати, Бо для тебе вся країна — Наче рідна мати (Сто пісень для молоді, 1946, 109); Честь і шана див. честь; Шани здобути (зажити і т. ін.) — здобути, досягти поваги, пошани в когось. [Аецій Панса:] Руфіне, чуєш? Може, ти подумав.., що, може, я дочці своїй бажав здобути шани більше через тебе... (Леся Українка, II, 1951, 362); Такої шани зажила вона, мабуть, за те, що зобов'язалася зібрати сім центнерів льону з гектара і зібрала (Петро Панч, В дорозі, 1959, 239); Шану мати — мати повагу, пошану в когось. [Палажка:] Он як любенько балакають!.. Хто язиком грає, той і шану має! (Марко Кропивницький, II, 1958, 122); І кожен в нас спеціаліст, І всякий шану має, Чи він обозник, чи танкіст, Чи чоботи латає (Сергій Воскрекасенко, Сатира, 1946, 35). 2. розм., рідко. Те саме, що частування. А чим зустрічати? Хоч воно й піст.. Піст постом, а шана шаною. Можна і в піст індичку підсмажити (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 32). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 403.

"Словопедія" 

ша́на  іменник жіночого роду