Відмінності між версіями «Цить»

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук
 
(не показані 3 проміжні версії цього учасника)
Рядок 15: Рядок 15:
 
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
 
{| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center"  
 
|- valign="top"
 
|- valign="top"
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Повна роздільність|540x419]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:3428c4bb3cc1d00891c559e2925bf636.jpg |540x419]]
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:Images.jpg |540x419]]
+
|style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Зображення:03125425.jpg |540x419]]
 
[[Категорія:Ци]]
 
[[Категорія:Ци]]
 +
[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]]
 +
[[Категорія:Слова 2015 року]]

Поточна версія на 23:31, 24 листопада 2015

Словник Грінченка

Цить, цитьте, меж. Цыцъ! молчать, молчите! Цить, не плач, дасть мати калач. Ном. Цитьте, жиди, нехай рабин бреше. Ном. № 6909. «Та цитьте, чортові сороки!» Юпітер грізно закричав. Котл. Ен. ТІ. 14.

Сучасні словники

Публічний електронний словник укрїнської мови

ЦИТЬ, виг., розм. Уживається як заклик до тиші, мовчання. Катря припинилася. — Що він таке співає? — спиталася, вжахнувшися співу того: — що він співає? — Послухаймо,— кажу,— то й почуємо… Ходім ближче.— Цить! Постривай! — шепоче мені (Вовчок, І, 1955, 203); — Цить, пане гетьмане! Буде й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом,— каже Кирило Тур (П. Куліш, Вибр., 1969, 185); В Заячій балці кроків за сто попереду гострозорий Марко помітив биків, що стояли прип’яті до телеграфного стовпа.— Це Денис, він погнав раніше мене,— зашепотів Марко. — Ану, цить… (Тют., Вир, 1964, 9); // Уживається як заборона галасувати, кричати, лаятися і т. ін. — Цить! а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш,— крикнула Кайдашиха й скочила з місця (Н.-Лев., II, 1956, 290); — Цить! Не верещи! — Коловратський шльопнув його своєю величезною долонею по тім’ю і насунув розплющений капелюшок аж до підборіддя (Смолич, II, 1958, 37); // Уживається для того, щоб умовити людину (перев. дитину) не плакати. — А цить же, Аничко! Та бо не плач!.. (Март., Тв., 1954, 156); — Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались,— плачу.— Цить, кажуть [учитель], у мене зайві є (Тесл., З книги життя, 1949, 40); Івась хлипав, утираючи кулаком сльози. — Цить, цить! — казав дід (Мирний, I, 1954, 289); Спи, мій маленький, Цить. Зайчик сіренький Спить (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 53); *Образно. Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! (Вороний, Вибр., 1959, 48).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 221.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЦИТЬ, виг., розм. Уживається як заклик до тиші, мовчання. Катря припинилася. — Що він таке співав? — спиталася, вжахнувшися співу того: — що він співає? — Послухаймо, — кажу, — то й почуємо... Ходім ближче. — Цить! Постривай! — шепоче мені (Марко Вовчок, I, 1955, 203); — Цить, пане гетьмане! Буде, й того, що ти знатимеш, хто був Сомкові катом, — каже Кирило Тур (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 185); В Заячій балці кроків за сто попереду гострозорий Марко помітив биків, що стояли прип'яті до телеграфного стовпа. — Це Денис, він погнав раніше мене, — зашепотів Марко. — Ану, цить... (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 9); // Уживається як заборона галасувати, кричати, лаятися і т. ін. — Цить! а то як візьму кочергу, то й зуби визбираєш, — крикнула Кайдашиха й скочила з місця (Нечуй-Левицький, II, 1956, 290); — Цить! Не верещи! — Коловратський шльопнув його своєю величезною долонею по тім'ю і насунув розплющений капелюшок аж до підборіддя (Юрій Смолич, II, 1958, 37); // Уживається для того, щоб умовити людину (перев. дитину) не плакати. — А цить же, Аничко! Та бо не плачі.. (Лесь Мартович, Тв., 1954, 156); — Чого ти сумний такий? — Чоботи порвались, — плану- — Цить, кажуть [учитель], у мене зайві є (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 40); Івась хлипав, утираючи кулаком сльози. — Цить, цить! — казав дід (Панас Мирний, I, 1954, 289); Спи, мій маленький, Цить. Зайчик сіренький Спить (Платон Воронько, Коли впрост, крила, 1960, 53); * Образно. Ой не плач, моє серце, ой цить! Нехай плачуть маленькії діти! (Микола Вороний, Вибр., 1959, 48).

Словник фразеологізмів

мовчи́ та диш, жарт. Уживається як порада кому-небудь вести себе спокійно, нічим не виявляти себе; сиди тихо. — Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); — Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш, а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ’яненко); Пішла між рибами про неї [Щуку] всюди слава, Сміються всі, карасики найбільш: “Догралася! Тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!” (Л. Глібов). цить та диш. Є ситуація, коли краще тінню усмішки прикритись, прикусити язика, або, як дехто каже з камишанських: цить та диш (О. Гончар).

Ілюстрації

540x419 540x419