Відмінності між версіями «Оповідач»

Поточна версія на 23:02, 24 листопада 2015

Словник Грінченка

Оповідач, -ча, м. Разсказчикъ, повѣствователь. Левиц. Пов. 146.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОПОВІ́ДА́Ч, ідача, чол. 1. Той, хто оповідає що-небудь, розповідає про щось. Оповідач вів себе нахабно, не турбуючись, що його іноді слухають люди, які не співчувають йому (Володимир Гжицький, Бел. надії, 1963, 18); // Той, хто вміє гарно, майстерно розповідати що-небудь. Він розказував їх [народні анекдоти] чудовою українською мовою, плавкою, повною квіток поезії, чому позавидував би найкращий оповідач (Нечуй-Левицький, I, 1956, 442); За спогадами сучасників, автор «Енеїди» був живою, дотепною людиною, майстерним оповідачем (Комуніст України, 9, 1969, 88); // Письменник, який володіє мистецтвом викладу. Наум Тихий — поет. Роман «У дорогу виходь на світанні» — перший його прозовий твір. Перший, але, треба сподіватися, не останній, бо в ньому виявився цікавий оповідач з іскоркою того сердечного горіння, без якого взагалі неможлива художня творчість (Вітчизна, 2, 1961, 193); // Артист або учасник художньої самодіяльності, що виступає перед глядачами з читанням оповідань. Виступали оповідачі, танцюристи, показали свою майстерність.. гімнасти (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 63). 2. Той, хто оповідає, казки, анекдоти та ін. фольклорні твори. Щодо народних оповідачів, то їх виступи, які здебільшого мають характер імпровізацій, слід записувати з такою ж фонографічною точністю, як і пісні (Народна творчість та етнографія, 1, 1962, 8).

Ілюстрації

Медіа