Відмінності між версіями «Каланник»
(Створена сторінка: '''Каланник, -ка, '''''м. ''Бѣднякъ. Шух. І. 73. Категорія:Ка) |
|||
| (не показано 9 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
'''Каланник, -ка, '''''м. ''Бѣднякъ. Шух. І. 73. | '''Каланник, -ка, '''''м. ''Бѣднякъ. Шух. І. 73. | ||
| + | |||
| + | ==«Словарь української мови»== | ||
| + | '''Каланник, -ка, '''''м. ''Бѣднякъ. Шух. І. 73. | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | '''Каланник''' - Се слово заховалося й досі в устах люду на Підгір'ї (я чув його в Дрогобицькім повіті) в значенні бідного господаря каланити — бідувати [І.Ф.] [XIX] Другий відділ невільних людей, то були каланники [XIX] | ||
| + | кала́нник, кала́нниця: хозяинъ (въ презрительномъ смыслѣ), лѣнтяй [ІФ,1890]. | ||
| + | |||
| + | '''Каланник''' - а, ч., зах.Бідняк. | ||
| + | |||
| + | '''Каланники''' - каланні люди, категорія невільного населення в Галичині в добу т. зв. руського права (15 і 16 вв.); вони були прикріплені до землі, найчастіше на церк. і держ. добрах, та платили чинш, проте могли диспонувати своїм майном та виступати в суді як свідки. Подекуди вони жили цілими оселями. К. нагадуютьзакупів з доби Руської Правди та селян-отчичів на укр. землях В. Князівства Лит. | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
| + | {| style="width:100%; margin-top:2em; vertical-align:top; border-top:5px #66CDAA solid; border-bottom:5px #66CDAA solid; text-align:center" | ||
| + | |- valign="top" | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Каланник 1.jpg|x200px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Каланник 2.png|x200px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Каланник 3.jpg|x200px]] | ||
| + | |style="width:20%; padding-top:1em;"| [[Файл:Каланник 4.jpg|x200px]] | ||
| + | |} | ||
| + | <div align="right"></div> | ||
| + | |||
| + | ==Джерела та література== | ||
| + | |||
| + | # Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 209. | ||
| + | # Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. [http://explain_words_uk.academic.ru] | ||
| + | # Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 921-932.[http://litopys.org.ua/encycl/euii070.htm] | ||
| + | |||
| + | ==Зовнішні посилання== | ||
| + | *http://zbruc.eu/node/26106 | ||
| + | |||
| + | [[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/Педагогічний інститут]] | ||
[[Категорія:Ка]] | [[Категорія:Ка]] | ||
Поточна версія на 14:18, 24 листопада 2015
Каланник, -ка, м. Бѣднякъ. Шух. І. 73.
Зміст
«Словарь української мови»
Каланник, -ка, м. Бѣднякъ. Шух. І. 73.
Сучасні словники
Каланник - Се слово заховалося й досі в устах люду на Підгір'ї (я чув його в Дрогобицькім повіті) в значенні бідного господаря каланити — бідувати [І.Ф.] [XIX] Другий відділ невільних людей, то були каланники [XIX] кала́нник, кала́нниця: хозяинъ (въ презрительномъ смыслѣ), лѣнтяй [ІФ,1890].
Каланник - а, ч., зах.Бідняк.
Каланники - каланні люди, категорія невільного населення в Галичині в добу т. зв. руського права (15 і 16 вв.); вони були прикріплені до землі, найчастіше на церк. і держ. добрах, та платили чинш, проте могли диспонувати своїм майном та виступати в суді як свідки. Подекуди вони жили цілими оселями. К. нагадуютьзакупів з доби Руської Правди та селян-отчичів на укр. землях В. Князівства Лит.
Ілюстрації
|
|
|
|
Джерела та література
- Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 209.
- Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с. [1]
- Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1959. — Т. 3. — С. 921-932.[2]
