Відмінності між версіями «Квакання»
(Створена сторінка: '''Квакання, -ня, '''''с. ''Кваканье. Категорія:Кв) |
|||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| + | ==Словник Грінченка== | ||
'''Квакання, -ня, '''''с. ''Кваканье. | '''Квакання, -ня, '''''с. ''Кваканье. | ||
[[Категорія:Кв]] | [[Категорія:Кв]] | ||
| + | |||
| + | ==Сучасні словники== | ||
| + | |||
| + | ===[http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D1%82%D0%B8]=== | ||
| + | |||
| + | КВА́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати звуки «ква-ква» (про жабу). [Горнов:] Жаби квакають, від ставка мулом несе (Кроп., І, 1958, 390); Десь у водоростях квакає жаба (Козл., Ю. Крук, 1950, 21); // Видавати звуки, схожі на квакання жаби. * Образно. — Та й квакають же вареники, неначе качки кахкають у вашому горлі, пане Занудов! (Н.-Лев., III, 1956, 354). | ||
| + | |||
| + | Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 128. | ||
| + | |||
| + | Квакати, каю, єш, гл. | ||
| + | |||
| + | 1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає. Кв. | ||
| + | |||
| + | 2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че. Чуб. V. 883. | ||
| + | |||
| + | 3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298. | ||
| + | |||
| + | Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 229. | ||
| + | |||
| + | ==Ілюстрації== | ||
Версія за 09:14, 24 листопада 2015
Словник Грінченка
Квакання, -ня, с. Кваканье.
Сучасні словники
[1]
КВА́КАТИ, аю, аєш, недок. Видавати звуки «ква-ква» (про жабу). [Горнов:] Жаби квакають, від ставка мулом несе (Кроп., І, 1958, 390); Десь у водоростях квакає жаба (Козл., Ю. Крук, 1950, 21); // Видавати звуки, схожі на квакання жаби. * Образно. — Та й квакають же вареники, неначе качки кахкають у вашому горлі, пане Занудов! (Н.-Лев., III, 1956, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 128.
Квакати, каю, єш, гл.
1) Квакать (о лягушкѣ). Сіла жаба та й квакає. Кв.
2) — ква́чу, ква́чеш. Крякать (объ уткѣ). Заріж, сину, качурину, — нехай кача́ ква́че. Чуб. V. 883.
3) Говорить (выраженіе презрительное). Годі, годі, квакати! — кажуть кармазини. — Побачимо ось, чия візьме. К. ЧР. 298.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 229.
