Відмінності між версіями «Рід»

Версія за 20:35, 23 листопада 2015

Словник Грінченка

Рід, ро́ду, м. 1) Родъ, родственники, фамилія. Чи обідала, чи не обідала, аби рід відвідала. Ном. № 7274. В мене батька немає і рід не приймає. Чуб. Нема в його ні родуродини, та нема в його ні вірної дружини. Чуб. V. 268. 2) Родъ, племя, происхожденіе. Козацькому роду нема переводу. Ном. № 771. Баба з пекла родом. Ном. Великого роду, а псього ходу. Ном. № 2909. 2) Порода. Родом кури чубаті. Ном. № 7982. Такий уже в їх рід, що вони всі низенькі та натоптувані. Кобел. у. 4) З-роду = зроду. Не було добра зроду, не буде й до гробу. Ном. № 2030. 5) На роду написано. Суждено. Що написано на роду, того не обійдеш на льоду. Ном. № 8951. 6) Ро́дом = Зроду. Кого не любила і родом не знала, то судив мені дідько. Чуб. Ум. Родик, родо́чок, родонько. Чуб. V. 760, 463.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови

РІД, ро́ду, ч. 1. Форма спільності людей за первіснообщинного ладу, господарське і соціальне об’єднання кровних родичів. Первісна дородова община змінилася більш високою формою організації суспільства — родовим ладом. Суспільною і економічною організацією людей став рід, який являв собою групу кровних родичів, що спільно вели своє господарство і боролися з силами природи (Іст. УРСР, І, 1953, 13); Група первісних людей, яка займалась спільною працею і була зв’язана спорідненням, називається родом (Іст. стар. світу, 1957, 10); В результаті зменшення ролі жінки в господарстві материнський рід змінився батьківським родом, на чолі якого стояв чоловік — старійшина роду (Іст. СРСР, І, 1957, 11).

2. Ряд поколінь, що походять від одного предка. [Xрапко:] От син — то вже друге діло; то вже — користь.., рід через його не переведеться (Мирний, V, 1955, 122); Як не є, його рід завжди славився служінням вітчизні й культурою (Стельмах, І, 1962, 353); Вони були десятим коліном генеалогічного роду Горонецького, але не втрачали надії одержати свої маєтки (Тют., Вир, 1964, 406); // збірн. Усі родичі, рідні; родина, рідня. Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду (Шевч., І, 1963, 12); Наш дядько Микита виїздив на поселення кудись аж за Зелений Клин. Виряджати його зібрався увесь рід (Вас., II, 1959, 468); Від хатини підходили до нього син Опанас і онуки, Василь і Орися, з полумиском грушок. — Може б, з’їсти чогось? — вголос подумав дід, оглядаючи свій рід (Довж., І, 1958, 66); // Уживається на позначення належності за народженням до якої-небудь соціальної групи, національності і т. ін. Видна була і уся одежа, і таки не проста, а міщанська, бо вона узята була у Липці аж із самісінького Харкова, і не простого, а міщанського роду (Кв.-Осн., II, 1956, 11); — Ви чули від батьків і дідів, у якій пошані була наша земля — і грекам давалася взнаки і Царгороду. І міста були пишні, і храми, і князі руського роду, свої князі, а не католицькі недовірки (Довж., І, 1958, 258); // рідко. Яка-небудь порода. Такий уже в їх рід, що вони всі низенькі та натоптувані (Сл. Гр.).

◊ Вести́ рід див. вести́; З (від) ро́ду до род́у; З (від) ро́ду в рід — у всіх поколіннях; з покоління в покоління, від батьків до дітей. «Вічно з братами у праці й бою, Разом від роду до роду!» — Так провіщає нам правду свою Воля народу (Рильський, III, 1961, 175); — Слухайте і розкажіть про цю дружбу, хто живий зостанеться, дітям і онукам, — долітали слова Тараса. — Хай перейде її слава з роду в рід… (Довж., І, 1958, 259); З (від) [са́мого] ро́ду — від народження. [Xимка:] А щоб на других сердиться — ніколи! [Палажка:] То ж ти. Ти інше серце маєш. Добре воно в тебе з самого роду, а Хвенька — злюча (Мирний, V, 1955, 219); — Сліпий Андрійко співає… — Сліпий від роду? — Де там, осліпили (Стельмах, II, 1962, 58); [З] яко́го ро́ду хто; Ро́дом звідки, хто — уживається для визначення місця народження, національності, фаху і т. ін. кого-небудь. На селі теж розпитують — хто якого роду… Тільки те неоднаково, що в городі питають: чим той рід уславився — чи давністю, чи боями, чи послугами. А село знає одну славу — честь (Мирний, І, 1949, 141); Знаходять студента родом з того району, де працював я (Сміл., Сад, 1952, 67); Кульжан — сирітка. Мати її, родом туркменка, зовсім не була схожа на казашок Приуралля: тонка, струнка, з великими чорними очима,.. вона здавалася граціозною статуеткою з слонової кістки (Тулуб, В степу.., 1964, 57); — А родом я коваль і зброяр, на всю армію кулемети справляв (Ю. Янов., II, 1958, 222); На роду́ напи́сано див. напи́саний; [Нема́ (нема́є)] ні ро́ду, ні пле́мені (ні ро́ду, ні пло́ду, ні ро́ду, ні припло́ду і т. ін.) у кого; Без ро́ду [й пле́мені] хто — хто-небудь одинокий, не має ні батьків, ні родичів. — Я круглий сирота: ні роду, ні плоду, ви мене на ноги поставили, ви мене до розуму довели (Кв.-Осн., II, 1956, 351); Щось своє, щось рідне почула я в йому; може, і в його, як у мене, ні роду, ні приплоду, та ніхто ні пригорне, ні привітає… (Мирний, І, 1954, 80); Кинув він усе та й утік до Києва, ізгоєм став, неприкаяною людиною, без роду й племені (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); Оди́н рід, оди́н плід; Одного́ ро́ду, одного́ пло́ду — хтось дуже схожий на кого-небудь зовнішністю, звичками, манерами і т. ін. І той [Йосип], і цей [Яків] — одного поля ягода; одного роду, одного плоду… (Мирний, IV, 1955, 61); Рід людськи́й див. людськи́й.

3. Вид, тип чого-небудь. Коли мати на увазі лише саму працю, то поділ суспільного виробництва на його великі роди, як-от землеробство, промисловість і т. ін., можна назвати загальним поділом праці.. (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 353); // заст. Жанр творів, що виник унаслідок розвитку різних способів відображення дійсності в літературі. Крім поезій ліричних і гумористичних, пробував себе й у драматичному роді (Сам., II, 1958, 389); Поема створюється і існує на грунті взаємозв’язку двох літературних родів: епосу і лірики (Мал., Думки.., 1959, 55); Більшість письменників не обмежувалась одним якимсь літературним родом. Леся Українка, наприклад, була поетом, прозаїком, драматургом, літературним критиком, публіцистом, істориком і перекладачем (Рад. літ-во, 9, 1968, 88).

Рід військ (збро́ї) — категорія військ, що мають однакове основне озброєння й однакове бойове призначення. Він бачив на фронті, що більшість людей гинуть тому, що не можуть використати місцевість для свого захисту і для наступу, не знають взаємодії родів військ (Тют., Вир, 1964, 491); Завтра Новий рік, четвертий Новий рік, який ми, солдати всіх родів зброї, зустрічаємо не дома (Перв., Невигадане життя, 1958, 296); Свого́ ро́ду — своєрідний, певною мірою. Машина [для програмованого навчання] є свого роду автоматизованою книгою, у якої не можна перегорнути сторінку доти, поки ця машина-книга не «переконається» в тому, що слухач добре засвоїв матеріал попередньої сторінки (Наука.., 9, 1964, 20); Тако́го ро́ду — подібний до кого-, чого-небудь. Коли придивишся краще, то ясно видно, що ця удача зароблена ціною величезної повсякденної напруженої роботи і приходить вона не випадково, а цілком закономірно. Удачею саме такого роду володів Сандро Мусадзе (Собко, Біле полум’я, 1952, 26); Уся́кого (рі́зного) ро́ду — різноманітний, всілякий. Щоб покінчити з усякого роду проханнями — пригадую обіцянку Вашу вислати мені ті книжечки, що я лишив у канцелярії Товариства (Коцюб., III, 1956, 289); В порядку умовного рефлексу можуть відбуватись і різного роду зміни в процесах відчуття (Рад. психол. наука.., 1958, 9).

4. біол. Група тварин або рослин, що об’єднує близькоспоріднені види. — Я взявся ліпити нову рослину, створювати нову породу. Беру для схрещування рослини різних видів і навіть думаю спробувати — різних родів… І, по можливості, з різних віддалених місцевостей (Довж., І, 1958, 406); В основу класифікації [комах] покладено одиницю — вид. Схожі види дають рід (Підручник дезинф., 1953, 160).

5. лог. Поняття, що включає в себе ряд менш загальних, видових понять.

6. Граматична категорія, властива іменникові багатьох мов. Рід — граматична категорія, що є однією з класифікаційних ознак іменника (Сл. лінгв. терм., 1957, 148); Граматичний рід становить категорію, яка значною мірою виражає морфологічну природу іменника і є однією з визначальних граматичних особливостей його як частини мови (Мовозн., XVIII, 1963, 35).

∆ Жіно́чий рід див. жіно́чий; Сере́дній рід див. сере́дній; Чолові́чий рід див. чолові́чий.

Знаки української етнокультури: Словник-довідник

рід (зменшено-пестливі — ро́дик, родо́чок, ро́донько) —

1) (з великої літери) Рід « Род — у дохристиян­ських віруваннях — бог життя, до­лі, талану, суду-присуду (можливо, звідси — «так йому й на роду на­писано»), зачинатель усього живо­го (можливо, звідси — «який рід, такий плід»); часто згадується у давніх списках богів слов’янського дохристиянського олімпу; Б. Рибаков робить такі висновки, підсу­мовуючи дослідження істориків: Род — творець Всесвіту, вдихає життя в людей, бог неба і дощу, пов’язаний з земною водою (звід­си «родник»), пов’язаний з вог­нем, з пеклом, з червоним кольо­ром (звідси «рдеть»), з шаровою блискавкою; у старовинній весіль­ній пісні співають: «Ой, Роде, Ро­де, багатий, Подаруй товарець ро­гатий… Ви дайте, таточку, волики, А ви, матінко, корови, А ви, сест­рички, ягнички… Бо наш рід вели­кий, Щоб було чим обділити…»; у «Слові святого Георгія» (XII ст.) читаємо: «Треби кладуть… Вилам і Мокоші, Диві, Перуну, Хорсу, Роду і рожаницям»;

2) (з малої лі­тери) ряд поколінь, що походять від одного предка (кажуть: «Ми з такого роду, що любимо свобо­ду»), а також усі родичі, рідні; ро­дина («Не пізно до свого роду й опівночі»); уживається також на позначення належності за наро­дженням до якої-небудь соціаль­ної групи, національності і т. ін.; тому кажуть: «Нашому роду нема переводу» або ще: «Подивись у во­ду, якого ти роду», «Великого ро­ду, а псячого ходу»; весільний об­ряд у своїй основі — це договір двох родів, а отже відгомін родово­го життя з його мораллю та звича­ями; через молоду пару заприязнюються два роди, скріплюють свої стосунки, на сторожі яких стоять передусім жінки, охоронці «домашнього вогнища та його мирного життя»; родова тема про­ходить у весільних піснях: «Ой сій, мати, овес На наш рід увесь, Щоб наш овес рясен був, Щоб Івасів рід красен був»; «А в полі овес рясен, А в нас ввесь рід красен. А нашому роду не буде переводу, Од старшо­го до меншого, Суди, Боже, до мизинного»; ідея роду яскраво висту­пає у виготовленні й розподілі весільного корова́ю (див.); ліплять його жінки-молодиці з усього роду, а розподіл набирає характеру загального родового причастя: «Сходься, роде, коровай ся крає»; стежили, щоб усі були наділені шматком короваю; причастя коро­ваєм мало скріплювати зв’язок но­вої родини з усім родом; за наре­чену весь рід діставав викуп, пе­редусім за її «чесність», бо вияв «нечесності» викликав його гнів: «Ой піду я в луг по калину, Да виломлю калинову вітку, Да за­стромлю за білу намітку. Я ж стережуся, я ж бережуся, Щоб цеї калиноньки не роздавити, Своєї ро­диноньки не розгнівити»; «чес­ність» дівчини була гордістю роду: «Ой стояла Маруся на ґанку, Ой краяла червону катанку: — Ой до мене, родоньку, до мене. Не буде вам сорому з мене»; немає більшо­го гріха й сорому, як зректися ро­ду; великим гріхом вважалася й відмова його продовжувати; ідея роду має велике значення в духов­ності українського народу, що ви­пливає із солідарності роду (пор. у Іпатіївському літопису: «Ми — от роду руского»; проглядає це й у «Слові о полку Ігоревім», де гово­риться про русичів як про «Даждь-божих онуків», і в пізніших вира­зах: «козацького роду», «чесного роду», «славного роду», «землероб­ського (хліборобського) роду»; по­ступово ідея кровного роду шир­шає й охоплює сусідів, земляків, громаду; великим гріхом вважався й гріх проти сусідів, як-то в думі: «Як я дома проживав, бідних сусі­дів з хліба-солі збавляв; особливого значення набуває родовий тер­мін ба́тько — не лише старший у родині чи роді, але й провідник, наприклад, ба́тько-ота́ман; до по­стання Київської держави предки жили родовим життям; на чолі міцної роди́ни (див.) стояв ба́тько (див.) як її керівник; кілька родин становили рід на чолі зі старшим (старійшиною роду), а роди — плем’я; з часом один із родів утворював династію; згодом одна з та­ких династій (Рюриковичі) започаткувала державність, виконуючи об’єднавчу роль між розрізненими племенами і родами (звідси ви­слів — «якого роду-племені»). Чи обідала, чи не обідала, аби рід відвід­ала (приказка); Нема в нього ні роду-родини, та нема в його ні вірної дружини (П. Чубинський); Ми та­кого роду, що п’ємо горілку, як воду (приказка); Козацькому роду нема переводу (приказка); фразеологіз­ми: без ро́ду і пле́мені — хтось оди­нокий, не має ні родини, ні роди­чів; на роду́ напи́сано — судилося. Що написано на роду, того не обі­йдеш на люду (прислів’я).

Ілюстрації

Медіа

Прислів`я та приказки про рід

Є рід, буде й обід.

Який рід, такий і плід.

Яке коріння, таке й насіння.

Яке дерево, такі його й віти: які батьки, такі їхні й діти.

Птиця одного роду, а не однакове пір'я.

Є рідня — єй возня.

Рідня серед дня, а як сонце зайде, то чорт її й найде.

Рідня до півдня, а пообідать ніде.

Рідня тільки до чорного дня.

Його мати моїй матері — двоюрідна Параска.

Андрій Кузьмі — рідний Хведір.

Ми родичі: на однім сонці онучі сушили.

Без роду, хоч із мосту та у воду.

Рід великий, а родича нема.

Наш рід добрий на плід.

У нашого роду нема переводу.

Ми близькі родичі: з одного кухля воду пили.

Великий рід — пісний обід.

На собаку кинь — родича вцілиш, а рідні нема.

Рід рідний, як сам не бідний.

Джерела та література

1. Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 20. 2. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 554. 3. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 500-501.

Зовнішні посилання