Відмінності між версіями «Рахувати»
| Рядок 13: | Рядок 13: | ||
// Вести які-небудь підрахунки. Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (Іван Франко, II, 1950, 20); Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. — Один — двадцять п'ять, за двох — півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 193). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 456. | // Вести які-небудь підрахунки. Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (Іван Франко, II, 1950, 20); Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. — Один — двадцять п'ять, за двох — півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 193). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 456. | ||
| − | |||
==Медіа== | ==Медіа== | ||
Версія за 17:53, 20 листопада 2015
Рахувати, -хую, гл. 1) Считать, разсчитывать, вычислять. Гроші рахувати. Грин. III. 396. Рахувати сир, масло, то й вареників не їсти. Ном. Тернові очка звізди рахують. Чуб. 2) Разсчитывать, взвѣшивать, обдумывать. Чуб. II. 22. Тут довго тяжко рахували. Котл. Ен. II. 34. А козаки гляділи, у вічі вбачали, проміж себе рахували. .
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
РАХУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. неперех. Вимовляти, називати числа в послідовному порядку (під час підрахунку). Санітар.. почав думкою рахувати: один, два, три, чотири, п'ять, шість... Відраховував секунди (Микола Трублаїні, I, 1955, 47); — Рахую до трьох, — сказав я, — забирайтесь моментально за борт (Юрій Яновський, II, 1958, 164); // Ритмічно повторюючи числа, відмірювати такт (у музиці, танці, під час ходьби і т. ін.); // Знати назви і послідовність чисел у певних межах. — Василю, — говорить малий Мирон до малого Василя, — ти доки вмієш рахувати? (Іван Франко, I, 1955, 231); // Уміти виконувати арифметичні дії з числами. Хлопчик Андрійко не вмів рахувать, Ні віднімать, ані додавать (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 25). 2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму. Вона повернулась до стіни і почала рахувати пальцем крапочки на перському килимі (Леся Українка, III, 1952, 697); Два сержанти зупинили колону, почали рахувати людей (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 346); Рахувати гроші; // Вести які-небудь підрахунки. Він собі своє рахував, а я своє, та й таки на моїм стало (Іван Франко, II, 1950, 20); Часом він діловито щось собі мимрив, загинав пальці й рахував. — Один — двадцять п'ять, за двох — півсотні, за десять буде триста без п'ятдесят... та ще одежа... (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 193). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 456.
